Якщо хтось скаже, що в нас забагато адвокатів, то це значно краща ситуація, ніж якби їх було занадто мало

«Меседж щодо незалежності професії зробив внесок у те, щоб адвокатуру поважали як у владних кабінетах, так і в широких колах суспільства»

— Лідіє Павлівно, у цьому році НААУ виповнюється 9 років. Хоча вже пройдено чималий шлях, це ще зовсім молода організація. Завдяки яким крокам її становлення вдалося досягнути авторитету та поваги до НААУ?

— Самоврядність, самоорганізація або певна цехова організація властива адвокатській професії як такій. В українській історії адвокатура впродовж століть формувала традиції та правила, які визначали великою мірою незалежне регулювання для професійної спільноти. Не треба закидати українській адвокатурі відсутність традицій — вони існували й були досить сильними, а сама професія мала суспільний авторитет і повагу. За кілька десятиліть до ухвалення закону, яким створена НААУ, в адвокатурі уже були сильні професійні організації, які мали чітке і досить сміливе бачення щодо відокремлення від адміністративного впливу органів влади.

Ідеться про формування самоврядних органів, обраних адвокатськими спільнотами виключно з адвокатів; самостійне вирішення питань доступу до професії, визначення правил етики та притягнення до дисциплінарної відповідальності адвокатів за їхнє порушення; вимога враховувати голос професії при прийнятті профільного законодавства; чіткі гарантії невтручання держави в практичну адвокатську діяльність і захищені на рівні закону професійні права захисників. Тобто однозначний меседж щодо незалежності професії, на мою думку, зробив найбільший внесок у те, щоб адвокатуру поважали як у владних кабінетах, так і в широких колах суспільства.

— Незалежності адвокатських органів самоврядування в Україні можуть позаздрити адвокати інших країн. Заснування цієї потужної інституції стало можливим завдяки тим умовам, в яких адвокатура перебувала у 2012 році, і вдало прописаному профільному закону? Якби НААУ потрібно було створювати в сьогоднішніх умовах, то чи можливо було б зберегти цю незалежність у повному обсязі?

— Порівнювати історичні періоди досить складно, як і передбачати інші варіанти історії. На момент прийняття закону була необхідність виконати вимоги для укладання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом і резолюцію ПАРЄ щодо створення єдиної професійної організації адвокатури, як передбачено європейськими стандартами. При цьому на той момент зміст європейських стандартів не був предметом аматорських маніпуляцій, а означав саме те, що й мав означати: відокремлену від впливу державних органів самоорганізовану адвокатську спільноту. Якість законодавства, яке приймав парламент в той час, гарантувала певну стабільність прийнятих законів у майбутньому.

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» працює без змін уже 10-ий рік, і, хоча на момент прийняття він був абсолютно новаторським, усі нові механізми запрацювали на практиці без корекцій. Така ретроспективна позитивна оцінка не означає, що профільний закон не треба актуалізувати. Адвокатура має план таких змін. Цей план кореспондується із заходами Стратегії розвитку системи правосуддя, затвердженої указом Президента. Є певні законодавчі ініціативи народних депутатів, уже внесені до парламенту. Це все разом формує поле для діалогу про подальший розвиток профільного законодавства, але закон 2012 року ми сприйняємо як фундаментальну основу.

Чи можна в сучасних умовах уявити створення незалежної організації адвокатури? Подивіться на приклад судової реформи. Ми бачимо постійну потребу ухвалювати нові й нові законодавчі ініціативи через невідповідності Конституції або внутрішню неузгодженість принятих раніше документів або через політичний зовнішній тиск. У результаті незалежність судової влади й органів суддівського врядування звужується, і це часто відбувається ціною відмови від частини державного суверенітету. Поки ця тенденція втручання у справи професійної спільноти з боку так званої громадськості й міжнародних експертів не вийде з моди, ми не зможемо сформувати законодавчі підвалини реальної незалежності. Якої б професії це не стосувалося.

— Сьогодні НААУ активно захищає права адвокатів та включена в процес законотворення. Витримати облогу вдалося щодо багатьох сумнівних законопроектів, які мали на меті суттєво змінити принципи професії. Які основні ідеї вдалося відстояти за ці роки?

— Оцінка законопроектів, які стосуються як інституту адвокатури, так і практичної адвокатської діяльності, формується насамперед за таким критерієм, як вплив на обсяг прав адвокатів. Коли НААУ, яка уповноважена офіційно представляти позицію всіх адвокатів України у відносинах з органами влади, виступає із зауваженнями проти тих чи інших законодавчих ініціатив, найчастіше в основі нашої критики — наявні в цих документах загрози для незалежності адвоката або органів адвокатського самоврядування. З останніх прикладів, коли позиція НААУ була послідовно донесена до законодавця і врахована, — законопроект №3602, яким пропонуються зміни до ч.5 ст.45 закону «Про запобігання корупції». До другого читання цей законопроект пропонує виключити членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з переліку осіб, що зобов’язані подавати щорічні декларації. У такий спосіб буде прибрано законодавчу невизначеність, яка дозволяла застосувати до адвокатів певну форму тиску з боку посадових осіб Національного агентства з питань запобігання корупції. Рада адвокатів України, голова ВКДКА, я особисто в діалозі з парламентарями, Комітетом Верховної Ради з питань антикорупційної політики чітко аргументували необхідність уточнити цю норму закону і, сподіваюся, парламент підтримає законопроект ближчим часом.

Спротив адвокатури, який у 2017—2019 роках викликала спроба кардинально змінити профільний закон (законопроект №9055 був новою редакцією закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») — найбільш яскравий приклад з новітньої історії адвокатури, і він свідчить про те, що порушувати міжнародні стандарти й нав’язувати адвокатурі абсолютно руйнівні правила вже не вдасться. Окремі спроби закласти механізми контролю адвокатської практичної діяльності ми бачимо в останні 2 роки довкола закону про безоплатну правову допомогу, так званого peer review. У парламенті є законопроект №5107, який пропонує створити ще одну структуру в системі безоплатної правової допомоги — комісію, якій буде доручено проводити ніби незалежне оцінювання якості адвокатської діяльності. Склад цієї комісії, її регламент та інші деталі її функціонування мають затверджуватися Міністерством юстиції. І ця комісія наділена великими повноваженнями, вона буде прямо впливати на гарантії незалежної професійної адвокатської діяльності. Не тільки НААУ (але ми найбільше) виступали проти такої новели, і нас підтримав Комітет ВР з питань правової політики в оцінках того, що це є наступ на адвокатів, які працюють у центрах БПД. До того ж він дуже погано прикритий обіцянками підвищити якість безоплатної правової допомоги, тому що офіційний звіт Координаційного центру ПД в цифрах засвідчує високу ефективність адвокатів, які з ним співпрацюють, і без цієї реформи.

«Ми принципово не згодні з тим, що Мін’юст зараховано до стейкхолдерів плану дій в частині адвокатури»

— На останньому засіданні РАУ активно обговорювався проекту Плану дій щодо реалізації Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021—2023 роки. Зокрема, у частині того, якою бачить у майбутньому адвокатуру МЮ. Із чим у НААУ принципово не згодні в таких поглядах на майбутнє?

— Ми принципово не згодні з тим, що Мін’юст узагалі зараховано до стейкхолдерів плану дій в частині адвокатури. Його залучення до формування стратегічного бачення майбутнього адвокатури ніколи в історії адвокатури України не обіцяло нічого доброго для адвокатури. Тому незгоду викликає власне цей анахронічний підхід, який суперечить конституційному статусу адвокатури. Другий несподіваний анахронізм — це ідеї МЮ, включені до проекту цього плану. Вони запозичені із законопроекту №9055: спрощений доступ до адвокатської професії для прокурорів та суддів, реформа Єдиного реєстру адвокатів України тощо.

— Однією з проблем, яку зачіпають нездорові тенденції щодо обшуків у адвокатів, є зазіхання на адвокатську таємницю. Спроба провести законопроект, що дозволить оцінювати якість правничої допомоги, та й діючий закон про фінмоніторинг — усе це той вектор, який дозволяє правоохоронним органам прохилити завісу адвокатської таємниці. Це свідчить про те, що сторона обвинувачення не вміє ефективно працювати за існуючими правилами гри? Чи більш фундаментальне «завдання» — підірвати довіру до тієї інституції, яка на сьогодні має найвищий відсоток довіри суспільства?

— Адвокатська таємниця є одним із ключових міжнародних стандартів незалежності адвокатської діяльності, який в Україні історично дуже важко відстоювати. У сучасному світі традиційне уявлення про адвокатську таємницю змінюється у світлі боротьби з такими глобальними загрозами, як, наприклад, тероризм або глобальна організована злочинність. Ми розуміємо, що вимоги фінансового моніторингу поширилися на адвокатську практику у відповідності до міжнародних рекомендацій. При практичному застосуванні нового закону ми намагалися максимально убезпечити межі адвокатської таємниці й запропонувати адвокатам можливості навчання в умовах дії нового законодавства.

Якщо дотримуватися рекомендацій, наданих РАУ щодо виконання цього закону, а там є пункт про те, що адвокат як суб’єкт фінансового моніторингу не має права подавати до уповноважених органів інформацію щодо особи, яка не є його клієнтом, то ризики для довіри до адвокатури у зв’язку з процедурами фінмоніторингу убезпечені. Аналогічна ідея тотально змінити базові принципи адвокатської діяльності закладена при спробах легалізувати такий статус, як адвокат-викривач. Хоча адвокату законом заборонено бути залученим до конфіденційного співробітництва з правоохоронними органами, наші органи так званої антикорупційної інфраструктури наполягають на тому, що позбавляти адвокатів права на практику за негласну допомогу правоохоронцям не можна. Поки суди на стороні адвокатури, але ми розуміємо, що спроби використати специфіку адвокатської діяльності, довіру людей до адвокатів в цілях отримання інформації для антикорупційних органів будуть тривати. Здавалося б, таке тлумачення ролі адвоката давно віднесено до старих і страшних радянських практик, але дивно, що ці ідеї відновлюють молоді інституції, ще і створені за порадами західних партнерів.

— Стрімке збільшення кількості адвокатів, на вашу думку, свідчить про популярність професії, високий запит суспільства на справедливість, доступність професії чи просто для багатьох прокурорів та суддів адвокатура є запасним аеродромом і саме це позначається на кількості новоспечених адвокатів?

— Нині в адвокатурі понад 60 тис. адвокатів. З них орієнтовно 45 тис. ведуть реальну практику. У співвідношенні на кількість населення Україна відповідає європейським країнам. І навіть якщо хтось скаже, що у нас забагато адвокатів, то це значно краща ситуація, ніж якби їх було занадто мало. Причин популярності адвокатської професії багато, і вони різні. Традиційно бути адвокатом було престижно, і цей статус викликав повагу, і досі це — факт. Загалом у нашій країні бути юристом модно. Подивіться рейтинги вступної кампанії. У 2019 році набрано 50 тис. студентів на юридичні спеціальності. У 2021-му — 68 тис. Це друга найбільш популярна освіта в Україні. Звичайно, що з часом, отримавши необхідний стаж, ці молоді люди підуть в адвокатуру.

Другий фактор — люстраційні процеси й нестабільність профільного законодавства для правоохоронної системи та судів. Відплив кадрів — давно відома проблема органів прокуратури, як і кричущий дефіцит суддів. Цей пул кваліфікованих юристів постійно поповнюється. Звичайно, що частина цих людей іде в адвокатуру. З тими, хто продовжує перебувати на державній службі і хоче отримати адвокатське свідоцтво, є проблема несумісності, але ті, хто остаточно пішов, звичайно, має вільний доступ до нової професії. Стимулом для отримання адвокатського свідоцтва, особливо серед юристів корпоративного сектору, свого часу стали конституційні зміни в частині виключного права адвокатів на представництво в судах. Тому чинників, які формують привабливий образ адвоката, дуже багато і вони різні. Можливо, ми можемо організувати опитування серед претендентів і дізнатися, якими мотивами вони керуються, коли подають документи на складання кваліфікаційного іспиту.

«Зухвалий адвокат — це не більше ніж хайп, демонстративний образ для піару, натхненний серіалами про юристів»

— Є стереотип щодо того, що адвокат має бути зухвалим, інакше у нього не вийде ані реалізувати себе у цій професії, ані захистити належним чином інтереси клієнта. Чи погоджуєтесь ви з тим, що це принципово необхідна риса захисника? Можливо, назвете інші риси, які мають бути притаманні адвокатам, а особливо сьогодні та в Україні?

— Якщо подивитися на рейтинги чи просто спитати репутацію кращих представників адвокатури, то я не думаю, що найсильнішою рисою цих людей буде зухвалість. Згадаймо покійного Йосипа Бронза або Юхима Голянда. Вони завоювали вершини професії не зухвалістю, а майстерністю. Тому зухвалий адвокат — це не більше, ніж хайп, демонстративний образ для піару, натхненний серіалами про юристів. Адвокат працює в умовах опозиції обвинуваченню, іншій стороні справи і його завдання — доказування правоти свого клієнта. Для цього потрібно бути зваженим, здатним до діалогу і в цьому діалозі перемогти найбільш переконливими аргументами.

— Ви говорили про те, що прав та гарантій адвокатської діяльності закріплено у законодавстві достатньо і не потрібно збільшувати їх кількість, потрібно ретельніше їх дотримуватись. А як можна вплинути на те, аби ці права та гарантії не порушувались? Посилити відповідальність за це?

— Ми завжди виступали за посилення і розширення професійних прав і гарантій адвокатської діяльності.

Очевидно, що окремі механізми, які закладені в законодавстві, не виконуються на практиці або виконуються не ідеально. Навіть право адвоката на адвокатський запит не є бездоганно дотриманим, і ми бачимо статистику звернень адвокатів про порушення цього права. Тільки в одній Київській області за останній квартал адвокати направили 159 звернень до ради адвокатів про ненадання інформації на адвокатський запит.

Також у законодавстві є окремі норми, які мають захищати адвоката, але вони мають декларативний характер, і механізм їхньої реалізації не передбачений або відсутня практика притягнення винних до відповідальності, наприклад за ст.398 «Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи» КК. Тому на етапі розроблення Плану дій для втілення трирічної Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства ми пропонуватимемо обов’язково додаткові механізми для дотримання прав і гарантій адвокатів, і вже заявили про це пріоритет на засіданні РАУ в жовтні цього року.

— У наступному році НААУ виповнюється 10 років. Але рік буде не лише ювілейним для організації, але й багато в чому визначним, адже у 2022 році буде переобрано керівний склад НААУ та РАУ. Які завдання стануть перед новообраною командою?

— На рівні стратегічного планування цілі та завдання для адвокатури визначені до 2025 року. Нагадаю: у нас прийнята стратегія НААУ на 4 роки, і вона передбачає ефективний вплив адвокатської спільноти на процес судово-правової реформи та участь у законотворчому процесі, активну участь НААУ в конституційному процесі та втіленні конституційних змін у законодавство, а також проведення заходів, спрямованих на підвищення правової культури. У стратегії на роки вперед прописано чимало амбітних завдань, доцільність яких визначається реальними потребами адвокатури й ситуацією в системі правосуддя, країні в цілому, а не вирішується колом осіб, обраних до керівництва НААУ.

Сподіваюся, наступна команда, яка дістане довіру адвокатури та здобуде керівні посади, відповідально працюватиме на боці адвокатури та в її інтересах.

Матеріал опубліковано у виданні "Закон і Бізнес".