Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Відновлення військової юстиції доречне, але це дорого й неперспективно

Головна цитата

З нагоди Дня захисників і захисниць України «ЗіБ» поспілкувався з головою Комітету з військового права Національної асоціації адвокатів України Марією ОСТРОВСЬКОЮ. Ішлося, зокрема, про те, із чого для неї особисто розпочалася допомога постраждалим у зоні АТО, чи багато сьогодні охочих займатися складними справами pro bono, про вдячність клієнтів і професійне вигорання.

Відновлення військової юстиції доречне, але це дорого й неперспективно

17:08 Пн 08.11.21 Автор : Марія Островська 904 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

«Ми стали першими серед одеситів, які простягнули руку допомоги»

— Маріє, я знаю, що ви особисто вже у 2014 році вирішили для себе, що надаватимете правову допомогу жертвам трагічних подій на сході країни. Що вас підштовхнуло до цього? Як виникла ідея створення комітету з військового права в НААУ?

— Усе почалося з лавини переселенців, більшість з яких обирала Одесу як російськомовний привітний регіон. Я одеситка, і мої рідні досі там мешкають. Безсумнівно, як і всі небайдужі люди, ми співчували родинам, які вимушені були залишити свої домівки через окупацію. Тому вирішили віддати на невизначений час власну квартиру для розміщення трьох сімей з Донецька та Луганська.

Це було і місце проживання, і місце відносної релаксації, бо помешкання розташоване біля моря. Про нашу родину навіть зняли відеосюжет на місцевому телебаченні, бо, як виявилося, ми стали першими серед одеситів, які простягнули руку допомоги. Правда, тоді ми відмовилися давати інтерв’ю журналістам, бо видавалося незручно такими речами хизуватися, адже люди віддавали життя, а ми всього-на-всього надавали притулок.

Коли на сході почалися напружені бої, до Одеського військового госпіталю стали приходити борти з важкопораненими, і на це несила було спокійно дивитися. Відчувала безпорадність і безсилля, бо не обрала медичну професію, як батько.

Спочатку допомагала одеським соціальним волонтерам, які опікувалися терапевтичним і нервовим відділеннями госпіталю. Крім ліків, їжі, одягу, ми навіть організовували для військових відвідування оперного театру.

Коли дізналися, що я юрист, стали просити проконсультувати з різних правових питань. Здебільшого йшлося про оформлення статусу учасника бойових дій, отримання соціальних пільг. Оскільки практики за цим напрямом жоден з юристів не мав, доводилося на ходу вивчати нормативно-правові акти, відкладаючи основну роботу.

— І вже згодом ваша допомога стала більш масштабною, адже до справи долучилися й колеги-адвокати?

— Так. Тодішні соціально-політичні події підштовхували адвокатуру України зробити свій внесок в оборону суверенітету країни та допомогу українським захисникам. Спочатку в НААУ було створено Координаційний центр з питань допомоги адвокатам та їхнім сім’ям, які переміщуються з районів проведення АТО. Із цього почалася допомога колегам-переселенцям.

Згодом Рада адвокатів України створила Комітет з питань координації надання правової допомоги учасникам АТО, членам їх сімей та переселенцям, який згодом перетворився на Комітет з військового права. Мене запросили очолити його, дізнавшись, що разом з волонтерами я опікуюся пораненими бійцями.

Насправді жоден комітет НААУ не повинен займатися безоплатною правовою допомогою за будь-яким напрямом. Завдання цих структур спрямоване на об’єднання самих адвокатів задля взаємної підтримки, обміну досвідом, навичками, знаннями всередині спільноти.

Комітет АТО був чи не єдиним, який взяв на себе предметну правову роботу із соціально незахищеною категорією: військовими, переселенцями, членами їхніх родин. Укладали договори, виписували ордери та працювали pro bono. Подібним займалися ще комітети із захисту прав адвокатів, але стосовно колег.

«Займатися безоплатною та часом невдячною роботою спочатку не було багато охочих»

— Скільки юристів залучено до роботи в комітеті? Чи зростає кількість бажаючих долучитися до справ pro bono та що можна вважати стимулом для такого долучення?

— Займатися складною, безоплатною та часом невдячною роботою спочатку не було багато охочих. Нині — ще менше. Це і професійне вигорання, і несила вже витрачати власні кошти та час на волонтерство, утрачати прибуткові справи.

Стимулом уважаю просту вдячність, визнання та підтримку адвокатської спільноти. А антистимулом — зневагу до кропіткої правозахисної праці, яка вимагає неабияких ресурсів. Акцентую на цьому, адже сама чула після виграної правником складної судової справи на користь атовця: «Я Юлії Тимошенко недавно листа написав, очевидно, вона втрутилася».

При цьому на кожну справу витрачається кілька років і кожен адвокат не лише не заробляє, а витрачає власні кошти. Але ресурси не безмежні. У нас не було ні грантів, ні спонсорів, ні державної підтримки, тільки людський та професійний ентузіазм.

До речі, зі спливом 5 років важкої праці очільником комітету сама стала шукати собі заміну, аби гідно передати наступникові всі напрацювання. Сподіваюся на відгук чоловіків, але поки що мало бажаючих вести соціальні справи.

— Яку роль у розвитку комітету відіграють правники, котрі були учасниками АТО? Адже вони є носіями не лише юридичних знань, а й військового досвіду…

— Величезну. Особисто працювала з двома адвокатами — Максимом Січенком та Іллею Костіним. Ще перед воєнними подіями разом забезпечували гарантії правозахисної діяльності в органах адвокатського самоврядування: змушували правоохоронні органи дотримуватися адвокатської таємниці та інших професійних прав адвокатів.

В Одеському військовому госпіталі познайомилася з адвокатом з м.Дніпра Сергієм Дорошенком. Їхній військовий досвід відображався в оцінці багатьох соціальних і правових явищ, робив їх більш безкомпромісними. На моє запрошення вони всі стали членами комітету. Кожен має волонтерські справи й радикальну непримиренну позицію. Я більш поміркована, зважаю на різні погляди, намагаюся зрозуміти.

«Надмірне співпереживання сильно відволікає та вимотує адвоката»

— Які особливості роботи юриста з військовослужбовцями? З ними легше співпрацювати чи, навпаки, варто враховувати психологічний стан особи, котра повернулась із зони бойових дій? Це вдячна категорія, якщо про вдячність у стосунках між адвокатом і клієнтом узагалі може йти мова?

— Особливості роботи з військовими класно ілюстровано в презентації мого колеги, члена комітету Влада Рокицького. Вони разом з його дружиною Ольгою Аванесовою, яка є професійним психологом, проаналізували душевні особливості поведінки учасників бойових дій на слідчих діях та дали доречні рекомендації.

Праця юриста, звісно, передбачає помірну емпатію, без цього існують лише соціопати. Але надмірне співпереживання сильно відволікає та вимотує адвоката, який має бути зосереджений на правових тонкощах справи. Адвокат — не психолог, не психотерапевт і не має ним бути. Кожен учасник бойових дій має в обов’язковому порядку пройти психологічну реабілітацію, і держава повинна опікуватися цим на високому рівні, як у США. Це тема окремого дослідження, пов’язана з ПТСР та його руйнівними наслідками.

Удячність залежить від виховання та є суто людським фактором. Серед військовослужбовців є аж занадто вдячні особи, а є такі, котрі приймають усе як належне, ще й з докором. Як правило, перші просять та очікують украй мало, а з останніми доводиться працювати роками, аби поновити порушені права, здолати несправедливість.

Нещодавно отримала величезне СМС на День незалежності України від бійця, справа якого завершилася понад 4 роки тому, яке розчулило майже до сліз. Написав, що живий завдяки мені. Навіть не думала, що він досі пам’ятає деталі тої непересічної справи й так високо цінить роботу адвоката. Це — найкраща подяка.

«Системною правовою проблемою можна вважати протиправну економію державою коштів, штучну статистику щодо порушень»

— Які ключові здобутки за роки активної роботи комітету? Які порушення законодавства можна вважати системними правовими проблемами?

— Крім тисяч правових консультацій з різноманітних питань, що давали юристи комітету, ми домоглися виплати пораненим військовослужбовцям значних сум допомоги. Завдяки наполегливим зверненням комітету до державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування по всій країні налагодилося виконання законодавства про безоплатний проїзд атовців, надання земельних ділянок.

Результати правової роботи викладені в аналітичних публікаціях, якими ми ділилися з колегами. У конкретних судових справах ми домоглися:

• скасування угод, які атовці підписували під тиском військової прокуратури про згоду на позбавлення волі;

• закриття кримінальних проваджень щодо самовільного залишення військової частини;

• призначення штрафу замість позбавлення волі;

• отримання заробітної плати за весь час перебування на службі, незважаючи на банкрутство компанії;

• щодо потерпілих військовослужбовців — засудження винних до позбавлення волі, відкриття кримінальних проваджень проти військових командирів.

Системною правовою проблемою можна вважати протиправну економію державою коштів, обіцяних військовослужбовцям законом, штучну статистику щодо порушень, пов’язаних із самовільним залишення військової частини, несправедливі вироки, неправильну кваліфікацію такого злочину, як недбале ставлення до військової служби.

— Якими своїми справами чи справами колег з комітету пишаєтеся? Де дійсно завдяки лінії захисту вдалося вплинути на результати в суді? З огляду на те що ви й комітет беретеся в основному за найскладніші питання, очевидно, уже напрацювали величезну кількість рішень у резонансних справах?

— Я пишаюся не тільки справами колег, а й працею деяких суддів. Зокрема, у нашій непростій справі Верховний Суд не лише пристав на позицію захисників, а й вперше з 2004 року відмежував військові злочині від загальнокримінальних за суб’єктним складом.

Стосовно деяких життєвих історій ми разом з колегами навіть писали публіцистично-правові есе, що демонстрували соціальну гостроту справ. А ще адвокати Комітету були авторами та видавцями аналітичних брошур щодо соціальних гарантій для військовослужбовців. Стосовно багатьох спірних правових питань ми збирали круглі столи, запрошували колег та опонентів, брали участь у громадсько-правових заходах.

— Наскільки складно сьогодні військовослужбовцям домогтися компенсації, соціальних пільг від держави за поранення тощо? Чи виконує Україна свої зобов’язання, коли судове рішення вже ухвалено? Адже, як кажуть, особливо для соціальної сфери, виграти справу — це навіть не 50% успіху.

— Домогтися компенсації без адвоката майже неможливо, законодавство складне та заплутане. Навіть не кожен правник візьметься за справу, бо вникнути в правила та скрупульозно зібрати цілий віз документів — витратити час, який знадобися б на десяток інших справ.

Один з яскравих прикладів перешкод на шляху до грошової допомоги викладений мною в публікаціях щодо справи військовослужбовця, який через вибухову хвилю дістав контузію. Тоді зібрати медичні документи заважало всього-на-всього кримінальне провадження проти окупантів, під яке слідчий відділ ГУ МВС у Дніпропетровській області вилучив з військового госпіталю тисячі історій хвороб атовців.

З правових та організаційних питань отримання пораненими бійцями одноразової грошової допомоги Комітет видав інфографічну методичку та репрезентував її в Національній гвардії.

— Про необхідність відновлення військової юстиції, військових судів говорять не тільки юристи, котрі безпосередньо опікуються воєнним правом. Завдяки адвокатам ситуація, мабуть, дещо вирівнюється. Та чи є підстави розраховувати, що судам знову повернуть військову спеціалізацію? Про таку необхідність уже говорить і Вища рада правосуддя, але поки що лада не дослухається. Що ми втратили разом з військовою юстицією?

— Глибинну суть військової служби до кінця зрозуміє саме військовослужбовець. Тому розслідувати кримінальні правопорушення, учинені військовослужбовцями, та розглядати такого роду справи мають спеціалісти з відповідними знаннями, досвідом і підготовкою. Однак без цивільних осіб (як своєрідного балансу) не обійтись.

Відновлення військової юстиції, військових судів доречне, але це дорого для держбюджету, тому неперспективно. Варто ввести спеціалізацію в загальних судах, залучати та заохочувати до роботи колишніх військових суддів. Для обговорення цієї теми ми неодноразово збиралися на круглі столи за участю представників військової юстиції при підтримці координатора проектів ОБСЄ в Україні.

— Два-три роки тому захисники говорили про проблему недовіри до судового розгляду кримінальних проваджень щодо військовослужбовців на території Луганської та Донецької областей. Із чим це було пов’язано й наскільки нині ситуація вирівнялася? Проблема поглиблюється ще й через критичну нестачу суддівських кадрів у цих областях. Що відбувається нині: слухання переносяться в інші регіони, провадження затягуються?

— Так, адвокати комітету вивчали цю проблему, давали рекомендації, співпрацювали з уповноваженим Верховної Ради з прав людини, із самим парламентом. Однак запропоновані проекти так і не були прийняті, підслідність і підсудність справ не змінена. Тяганина та упередженість можуть стати підставою для визнання порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

«Проблема в саботажі або маніпуляції нормами, штучних перешкодах чиновників»

— Окрім військового права, у НААУ ви також активно працюєте у комітеті з наближення системи адвокатури до європейських правових стандартів. Наскільки далеке національне військове право від цих самих цивілізованих стандартів? Чи є надія до них наблизитися?

— Комітет з наближення системи адвокатури України до європейських правових стандартів НААУ налагодив прямий діалог з юристами Європейського суду з прав людини. Маємо нагоду отримати з першоджерела консультації щодо правильних підходів до оцінки якості національного законодавства та його виконання.

Нещодавно серед членів мого комітету відбулося обговорення ст.425 Кримінального кодексу, диспозиція якого дослівно звучить як «недбале ставлення до військової служби». Аналіз цієї норми з урахуванням термінології кримінального права та тлумачення конвенції свідчить про криміналізацію думок військових, майже кожен з яких має ПТСР. Адже ставлення — це психологічна категорія, форма вини, але ніяк не злочин як дія чи бездіяльність. Притягнення до кримінальної відповідальності військовослужбовців за такої конструкції створює фундамент для визнання порушень Україною ст.7 конвенції: «Немає покарання без закону». Над подібними нормами законодавцю ще варто попрацювати.

При цьому слід визнати, що національне законодавство є одним з найкращих в Європі. Проблема в його невиконанні: саботажі або маніпуляції нормами, штучних перешкодах чиновників. Хоча наше законодавство й було розраховане на мирний час...

Матеріал опубліковано у виданні "Закон і Бізнес".

Автор публікації: Марія Островська

 

Інші публікації автора

Вестник:№11 листопад 2021 - Вісник;
Партнерська програма 2021;
Стратегія НААУ 2021-2025;
Доступ до адвокатської професії -;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Річний звіт НААУ 2020;
Навчальні продукти для адвокатів;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування