Судове провадження щодо кримінальних проступків: чи справдяться очікування?

З першого погляду, все здавалося б більш-менш зрозуміло: згідно зі ст. 381 КПК України, після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку  суд у п’ятиденний строк, а у разі затримання особи – у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 КПК України, невідкладно призначає судовий розгляд. Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.

Проте, виникає ряд питань.

По-перше, стосовно того, чи має бути підготовче судове засідання. Адже, з одного боку, КПК України вказує на призначення зразу судового розгляду. З іншого боку, до ст. 314 КПК України – “Підготовче судове засідання” внесено доповнення, яким передбачено: у разі встановлення об’єктивної неможливості ознайомитися з матеріалами дізнання у порядку, передбаченому частиною п’ятою статті 301 цього Кодексу, суд за клопотанням сторони кримінального провадження вирішує питання про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів дізнання, про що постановляє відповідну ухвалу. Тобто, все ж таки ця стадія має бути.

По-друге, є питання стосовно об’єднання матеріалів кримінального провадження. КПК України передбачає можливість об’єднання в одне провадження та виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, у тому числі матеріалів щодо кримінального проступку та щодо злочину. Проте, у якій процедурі після об’єднання буде здійснюватися судове провадження, не зазначено. В досудовому розслідування передбачено процедуру щодо злочинів, що є логічним.

По-третє, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Тобто КПК України не зобов’язує встановити думку захисника, потерпілого, як і прокурора, хоча у чинній редакції для такого розгляду необхідна згода потерпілого. У якій формі має бути викладена згода, не зазначено, проте, без сумніву, щоб підтвердити її наявність, вона має бути письмовою.

Разом з тим, стосовно проступків можлива не лише спрощена судова процедура. Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне. Хоча КПК України і не передбачає цього, але в учасників судового провадження, без сумніву, залишається право заявити про це клопотання. У такому випадку застосовується загальна процедура судового розгляду. Зупинимось на питаннях, пов’язаних із дослідженням доказів.

Як роз’яснив ВССУ в Інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 р. «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», обсяг доказів, які досліджуватимуться, та порядок їх дослідження (послідовність) визначаються ухвалою суду і за необхідності може бути змінено. Зокрема, необхідність зміни обсягу дослідження доказів може бути зумовлена визнанням доказу очевидно недопустимим, появою нових доказів (наприклад, коли при дослідженні обставин справи та перевірки їх доказами суд дійде висновку про необхідність проведення судової експертизи) тощо.

Наскільки застосовне це правило до провадження щодо проступків?

Адже стаття 298-1 передбачає, що процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім визначених статтею 84 цього Кодексу, також є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Одним із критеріїв допустимості доказів є належна процедура збирання. КПК України не прописує процедуру збирання цих джерел (хоча передбачає, що ці дії можуть бути проведені до внесення відомостей до ЄРДР). Отже, як стороні захисту заперечувати їх допустимість, наразі не зрозуміло.

Як роз’яснив ВССУ у цьому ж листі, після визначення обсягу та порядку суд розпочинає дослідження доказів, передбачених статтями 351–361 КПК. Так, спочатку підлягає допиту обвинувачений, потерпілий, потім свідки, досліджується висновок експерта, речові докази тощо.

Проблеми полягають у тому, що:

- пояснення не є джерелом доказів у суді, а отже, взагалі не підлягають дослідженню, а усі особи, які давали пояснення, підлягають допиту;

- порядок дослідження результатів медичного освідування, висновку спеціаліста, показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису – не регламентовано. Можна припустити, що застосовуватиметься аналогія дослідження звуко- і відеозаписів – для показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, та дослідження документів – для результатів медичного освідування.

- незрозумілий порядок дослідження висновку спеціаліста. Стаття 360 КПК України передбачає, що під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз’ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз’яснень. першою ставить запитання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, а потім інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні. Головуючий у судовому засіданні має право ставити спеціалістові запитання в будь-який час дослідження доказів. Проте, у цій статті не йдеться про висновок спеціаліста. Тому у межах якої процесуальної дії суд проводимиме такі дослідження (за ст. 360 або ст. 358 – дослідження документів), залишається відкритим (адже в межах дослідження документів теж можуть задаватися питання спеціалісту).

Отже, нормативна регламентація судового провадження щодо проступків у суді І інстанції у разі відмови від спрощеного провадження однозначно викликатиме проблеми на практиці, що слід враховувати адвокатам при здійсненні захисту та здійсненні представництва потерпілого у кримінальному провадженні.

Матеріал опубліковано на сайті «Barristers».

Автор публікації: Ірина Гловюк

Ірина Гловюк

д.ю.н., професор, адвокат, науковий радник АО ««Barristers», член Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, член Комітету з кримінального права та процесу НААУ