ЄСПЛ визнав порушення Конвенції в частині тривалості кримінального провадження у справі Гарбуз проти України

Європейський суд з прав людини встановив порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у справі Микола Гарбуз проти України.

Рішення прийнято 19 лютого 2019 року. На момент прийняття рішення заявник помер, заяву подала його вдова.  

Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості кримінального провадження та зобов’язав Уряд виплатити 1200 євро компенсації моральної шкоди вдові заявника.

5 жовтня 2009 року вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова заявника було визнано винним у шахрайстві та засуджено до обмеження волі на строк 2 роки, у подальшому його було звільнено від відбування покарання у зв’язку із закінченням строку давності (див. пункт 24). При засудженні заявника суд посилався на: заяви П., понятих і Т.В.С.; аудіо- та відеодокази; протоколи слідчих дій, де зафіксовано доставку помічених банкнот П. та їх подальше вилучення, а також виявлення люмінесцентної речовини на руці та кишені заявника; заяви співробітників міліції, які організували відповідні слідчі дії; результати експертизи, якими підтверджено виявлення люмінесцентної речовини з одного джерела на банкнотах, на руці заявника та його кишені; та зізнання самого заявника. Суд відхилив доводи заявника про здійснення тиску на нього при зізнанні як необґрунтоване.   

Заявник оскаржив вирок, стверджуючи, зокрема, що П., поняті і Т.В.С. не були допитані під час судового слідства через неявку до суду. 04 лютого 2010 року Апеляційний суд Харківської області залишив вирок суду першої інстінції без змін, встановивши достатність доказів вини заявника. У справі не було жодних підстав для недовіри заявам потерпілого та свідків, які були підтверджені іншими доказами у справі, включаючи зафіксовані на аудіо- та відеодоматеріалах. Судом не було встановлено жодних причин для визнання недоствірними письмових показань свідків, які не були допитані у судовому засіданні. Вирок був залишений в силі в апеляційній інстанції, а Верховний суд відмовив у його оскраженні.

   Заявник скаржився на різні порушення статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

                «1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом ...

                3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

               ...

                (d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

                ...»

Заявник стверджував, що його права, передбачені пунктами 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, були порушені, зважаючи на оцінку показань П. (потерпілого), понятих та Т. В. С. національними судами. У своїх первинних показаннях заявник стверджував, що суд першої інстанції не зміг забезпечити присутність цих свідків під час судового розгляду справи, а отже, він не мав можливості їх допитати. У відповідь на зауваження Уряду заявник стверджував, що «минуло  багато часу доки не стало можливим допитати більшість свідків, що вплинуло на здатність свідків підтвердити свої показання або відтворити перебіг подій слідчих дій, в яких вони брали участь». Заявником не було зроблено інших заяв, що стосувалися б цього питання.

Суд дійшов висновку, що заявник не вдався до доведення у справі того, що прийняття заяв вищезазначених свідків як доказів підірвало справедливість кримінального провадження проти нього. Звідси випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції.

Заявник скаржився, що тривалість кримінального провадження у його справі була несумісна з вимогою «розумного строку» статті 1 § 1. У цій справі розгляд справи розпочався 21 лютого 2002 року, коли заявник був заарештований і закінчився 9 червня 2010 року, коли ВСУ відмовив йому у перегляді справи. Таким чином провадження тривали вісім років і три місяці на трьох рівнях юрисдикції.

Суд нагадує, що обґрунтованість тривалості провадження повинна оцінюватися з урахуванням обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, та важливість провадження для заявника у спорі (див., серед багатьох інших справ, Пелісьє (Pélissier) і Сасі (Sassi) проти Франції [ВП], № 25444/94, § 67, ECHR 1999-II, і Frydlender проти Франції [ВП], № 30979/96, § 43, ECHR 2000-VII). Беручи до уваги свою прецедентну практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку». Ця скарга є прийнятною і підтверджує порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Рішення ЄСПЛ у справі Гарбуз проти України у перекладі українською мовою

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, Перший проректор Вищої школи адвокатури, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Автор публікації: Олена Дроздова

Олена Дроздова

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури

Автор публікації: Юлія Ісаєва

Юлія Ісаєва

юрист