Законопроект № 9055: чи дотримано принцип незалежності адвокатури?

06.09.2018 р. Президент України вніс до Верховної Ради України проект Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 9055, яким пропонується кардинально змінити нині існуючі механізми функціонування української адвокатури.

Ґрунтовний аналіз положень законопроекту № 9055 в розрізі гарантій адвокатської діяльності свідчить про наявність реальної загрози втрати адвокатами незалежності, і, як результат, позбавлення громадян України на роки вперед їхнього права на ефективний захист. Президентський законопроект № 9055 започатковує деструктивну модель створення "покірної" адвокатури, яка має думати і жити по циркулярам, що спускаються згори із владних кабінетів.

Наступ на адвокатуру має відбутися, як випливає з тексту законопроекту,  по групі напрямків: починаючи з руйнації єдиної, цілісної, незалежної системи органів адвокатського самоврядування, далі – через жорстку зарегуляцію державою діяльності цих самоврядних органів, і до штучного обмеження прав і гарантій адвокатів під час здійснення ними своєї правозахисної діяльності.

1. Якщо говорити про останній з зазначених напрямків законодавчого блокування адвокатської незалежності, то тут яскравим прикладом є "ноу-хау" законопроекту № 9055 включити до КПК України ст. 22¹ про зловживання стороною захисту процесуальними правами. До категорії зловживання суд може віднести і подання скарги на певне судове рішення, і подання клопотання (заяви) для вирішення окремого важливого для захисту питання, і заявлення відводу суду тощо.

Причому вирішувати питання про дії адвоката як про зловживання з усіма негативними наслідками для такого "процесуально активного захисника" буде сам суд на свій власний суб"єктивний угляд. Очевидно, такий законодавчий поступ має на меті ніщо інше як приструнити своєнравних захисників.

До речі, аналізована новація ст. 21¹ КПК законопроекту № 9055 прямо суперечить положенням Конституції України, профільним Рішенням Конституційного Суду України та численним рішенням Європейського Суду з прав людини.

2. Інший приклад. Законопроект № 9055 пропонує зміни до ст. 53 КПК України, відповідно до яких має відбутися легалізація "добровільних помічників" слідчого (прокурора). Мається на увазі, що відповідно до цих "новел" слідчий (прокурор, суд) навіть за наявності в справі офіціального захисника підозрюваного (обвинуваченого) за договором тепер будуть мати право на власний розсуд увести в справу "свого", зручного захисника й провести за його участі усі потрібні стороні обвинувачення процесуальні дії.

Про якість такого захисту і відстоювання законних інтересів людини і громадянина, вважаємо, говорити зайве.

3. Наступна ситуація. Нині широкої дискусії набула проблема суб"єкта повідомлення про підозру осіб зі спеціальним статусом (депутатів, суддів, адвокатів тощо). Не зважаючи на пряму вказівку в ст. 481 КПК, що повідомлення про підозру особі зі статусом спеціального суб"єкта здійснюється спецсуб"єктом – прокурором, зокрема Генеральним прокурором або його заступником, на практиці таке повідомлення здебільшого здійснюється слідчими, оперативними працівниками і т. ін. за дорученням прокурора у конкретному провадженні.

Замість того, щоб повернути дану неправильну практику в межі правового поля, законопроектом № 9055, навпаки, передбачається її легалізація, щоб уже на законних підставах слідчі чи оперативні працівники мали змогу вручати підозру суддям, адвокатам і іншим особам зі статусом спеціального суб"єкта на капотах автомобілів під будівлею Генеральної прокуратури.

4. Традиційним масовим явищем є ненадання органами державної влади, посадовими особами, юридичними і фізичними особами відповідей на адвокатські запити. Одна із причин – відсутність дієвих механізмів впливу на порушників права адвокатів на запит.

Стаття 25 законопроекту № 9055 включає в себе значний масив начебто нових положень, які апріорі мали б покращити стан реалізації права на отримання адвокатом інформації на запит.

Натомість, ч. 7 ст. 25 цього законопроекту закріплює норми, які створюють для адресатів адвокатського запиту широке поле суб"єктивних за своєю природою, явно невиправданих підстав для відмови в запиті. Тим самим, стан справ з безпідставними відмовами на адвокатські запити залишається на колишньому рівні, а законотворчі новели перетворюються на обструкцію.

5. В нинішніх складних умовах, коли кожна сім"я стикається з проблемами заробляння коштів, вважаємо, не можна створювати перешкоди людині в прагненні працювати й утримувати належне свою родину, близьких та рідних. Особливо гостро ця проблема стоїть в сільській місцевості, де на зараз адвокату подекуди непросто отримувати адекватну адвокатську платню за свій труд. Не секрет, що більшість адвокатів змушені іще додатково працювати, щоб забезпечувати нормальне існування своїх сімей.

Тому законопроектні нововведення ч. 3 ст. 28 законопроекту, де прописується заборона адвокатам працювати іще за трудовим договором (контрактом) в інших підприємствах, установах, організаціях являє собою не лише дискримінаційний, неконституційний підхід до адвокатів, але призведуть до зубожіння певної їхньої частини.

Вочевидь, той хто є ідеологом цієї норми й вписав її до президентського законопроекту навряд чи взагалі має уявлення про природу, сутність і зміст правозахисної адвокатської діяльності. 

6. Іще одним "шедевром" законопроекту є нова Присяга адвоката України. Чого лише варте пряме присягання (зобов"язання) адвоката на вірність суду: "…підтримувати повагу до суду…".

Йдучи такою логікою подій, незабаром до тексту присяги адвоката можуть бути включені зобов"язання адвоката піклуватися і про прокурорів, і про слідчих, про працівників оперативних підрозділів тощо.  

Постає риторичне питання: якщо усі суб"єкти процесу правосуддя є рівними, то чому суддя не присягає в питанні підтримувати повагу до адвоката?

Видається, в разі провадження такого положення рівень правосуддя підвищився б значно краще.

7. Присутні і інші серйозні системні помилки в законопроекті № 9055.

Приміром, значна частина законопроекту присвячена питанням законодавчого врегулювання з"їздів, зборів, конференцій, кворуму, виборам керівних органів, розмежування компетенції структурних підрозділів органів самоврядування, бюджету адвокатури тощо.

Такий "інтерес" до питань внутрішньо організаційної діяльності адвокатського самоврядування є нічим іншим як невиправданим, надмірним,  незаконним втручанням держави в діяльність української адвокатури. Апріорі – це вітчизняне ноу-хау, яке не має світових аналогів серед цивілізованих країн.

Окрім того, законопроект № 9055 по всьому тексту містить безліч логічних термінологічних неузгоджень, суперечностей, змістовно нерозкритих понять, невиправданих згідно правил законодавчої техніки формулювань і оборотів тощо.

Всі ці недоліки в своїй сукупності дають підстави стверджувати, що внесений Президентом до парламенту Проект Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 9055 потребує не косметичного його опрацювання, однак глибинного, ґрунтовного й системного перероблення. В іншому випадку про існування незалежної адвокатури України можна забути.