«Domján remedy»: компенсаційний засіб правового захисту

10 березня 2015 року ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення щодо умов тримання під вартою в Угорщині (див. Varga and others v. Hungary, № 14097/12 та 5 інших, 10.03.2015). Він встановив порушення ст. 3 та 13 Конвенції, вважав, що ці порушення виникли «внаслідок поширеної проблеми, що виникла внаслідок неправильного функціонування угорської пенітенціарної системи», та постановив, що Угорщина «повинна розробити під наглядом Комітету Міністрів часові рамки для вжиття відповідних заходів та впровадження на практиці превентивних та компенсаційних засобів правового захисту щодо ймовірних порушень ст. 3 Конвенції у зв’язку з нелюдськими та такими, що принижують гідність, умовами тримання під вартою» (§§ 110 та 113 та п. 9 резолютивної частини).

Суд також ухвалив пілотні рішення щодо питання переповненості в’язниць стосовно таких держав: Румунії (див. Rezmiveș та інші проти Румунії, № 61467/12 та 3 інші, 25.04.2017); Болгарії (див . Neshkov та інші проти Болгарії, 36925/10, 21487/12, 72893/12, 73196/12, 77718/12 та 9717/13, 27.01.2015); Італії (див. Torreggiani та інші проти Італії, № 43517/09, 08.01.2013); Польщі (див. Orchowski v. Poland, № 17885/04, 22.10.2009; та Norbert Sikorski v. Poland, № 17599/05, 22.10.2009) та Росії (див. Ananyev and Others v. Russia, № 42525/07 та 60800/08, 10.01.2012). Крім того, у ньому узагальнено стандарти, що застосовуються для оцінки переповненості в’язниць у справі Великої палати Muršić v. Croatia ([GC], № 7334/13, §§ 102-141).

У справі «Дом’ян проти Угорщини» (Domján v. Hungary), Суд зазначив, що  у відповідному законі було встановлено дві передумови для використання компенсаційного засобу правового захисту (the compensatory remedy) (подання заяви про фінансову компенсацію залежить від цих двох умов):

— перша умова — попереднє використання превентивного засобу правового захисту (попереднього подання скарги про умови тримання під вартою, що порушують основні права);

— друга умова — дотримання шестимісячного строку, який відраховується від дня, коли неналежні умови тримання під вартою перестали існувати (дотримання шестимісячного терміну, що починається з дня, коли умови тримання під вартою, що порушують основні права, припинили існувати), або для тих, хто вже був звільнений на дату набрання чинності новим законом, — від певної дати, встановленої законом (або для тих, хто вже був звільнений на дату набрання чинності Законом 2016 року, з 01.01.2017).

Суд вважає, що жодна з цих двох умов не є необґрунтованими перешкодами для доступності засобу правового захисту. Він зазначає, що перехідні положення були запроваджені для  того, щоб дозволити заявникам, які подали заяву до Суду, вимагати компенсації на національному рівні.

Рішення по справі «Оттлакан проти Угорщини» (Case of Ottlakán v. Hungary), заява № 17201/23, від  16.06.2026. Заява стосується наявності ефективного засобу правового захисту щодо неналежних умов утримання ув’язненого до довічного ув’язнення в контексті нового законодавства, яке набуло чинності у 2021 році. Відповідне положення цього нового законодавства передбачає, що компенсація, присуджена за тісні умови ув’язнення, має бути відкладена на депозитному рахунку ув’язненого (тип ескроу-рахунку (a type of escrow account), що адмініструється пенітенціарною установою) до його звільнення.

Суд зазначає, що головне питання у цій справі стосується ефективності засобу правового захисту Дом’яна у справі заявника, який є ув’язненим до довічного ув’язнення. Зокрема, питання полягає в тому, чи було заявнику надано належне відшкодування засобом правового захисту Дом’яна, враховуючи, що відповідно до Поправки 2020 року присуджена йому компенсація не була йому виплачена та була залишена на його депозитному рахунку до його потенційного звільнення. Суд повторює, що він вже встановив, що засіб правового захисту Дом’яна був доступним та ефективним, тобто що засіб правового захисту, в принципі, гарантував справжнє відшкодування за порушення Конвенції, що виникли внаслідок переповненості в’язниць та інших неналежних умов утримання в Угорщині (див. Дом’ян проти Угорщини (рішення), № 5433/17, § 30, 14.11.2017). З огляду на вищезазначене, у цій справі сфера розгляду Суду стосується наступної Поправки 2020 року (п. 22).

Оцінка суду

1. Загальні принципи

Суд зазначив загальні принципи щодо ефективного засобу правового захисту в контексті умов тримання ув’язнених під вартою у справі Ananyev and Others v. Russia (№ 42525/07 та № 60800/08, §§ 93-98, 10.01.2012) та повторив їх у справі Neshkov and Others v. Bulgaria (№ 36925/10 та 5 інших, §§ 180-91, 27.01.2015) (п. 33).

Зокрема, Суд нагадує, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на  національному рівні засобу правового захисту для забезпечення сутності прав і свобод, гарантованих Конвенцією, у будь-якій формі, в якій вони можуть бути забезпечені у національному правопорядку (див. Rotaru v Romania [GC], №  28341/95, § 67, та Mugemangango v. Belgium [GC], № 310/15, § 130, 10.07.2020) (п. 34).

Таким чином, наслідком ст. 13 є вимога надання національного засобу правового захисту, який дозволяє компетентному «національному органу» як розглядати суть «спірної скарги» щодо порушення права, гарантованого Конвенцією, так і надавати відповідне відшкодування, хоча Договірні держави мають певну свободу дій щодо того, як вони виконують свої зобов’язання за Конвенцією згідно з цим положенням (див. Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania [GC], no. 47848/08, § 148, and Nicolae Virgiliu Tănase v. Romania [GC], № 41720/13, § 217, 25.06.2019) (п. 35).

Обсяг зобов’язання за ст. 13 варіюється залежно від характеру скарги заявника згідно з Конвенцією. Тим не менш, засіб правового захисту, що вимагається ст. 13, має бути «ефективним» на практиці, а також у  законі, зокрема в  тому сенсі, що  його здійснення не повинно мати невиправданих перешкод через дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див. İlhan v. Turkey [GC], № 22277/93, § 97, and Nicolae Virgiliu Tănase, § 218) (п. 36).

Термін «ефективний» означає, що засіб правового захисту повинен відповідати зобов’язанню щодо оперативності (див. Çelik and İmret v. Turkey, № 44093/98, § 59, 26.10.2004, та Kadiķis v. Latvia (№ 2), № 62393/00 §  62, 04.05.2006). Засіб правового захисту, який не принесе результатів у достатній термін, є неадекватним та  неефективним (див. Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland, 29.11.1991, § 47, та Payet v. France, № 19606/08, §§ 131-134, 20.01.2011) (п. 37).

Зобов’язання держав за ст. 13 охоплює обов’язок забезпечити, щоб компетентні органи застосовували засоби правового захисту, коли вони надані. Було б немислимо, якби стаття 13 забезпечувала право на засіб правового захисту та передбачала його ефективність, але не гарантувала успішного застосування засобів правового захисту. Протилежне призвело б до ситуацій, несумісних з  принципом верховенства права, який Договірні держави зобов’язалися дотримуватися, ратифікуючи Конвенцію ( див. Kenedi v. Hungary, №  31475/05, § 47, 26.05.2009, and Kaić and Others v. Croatia, № 22014/04, § 40, 17.07.2008) (п. 38).

Щодо захисту прав ув’язнених відповідно до ст. 3 Конвенції, превентивні та компенсаційні засоби правового захисту повинні бути взаємодоповнювальними, щоб цей захист вважався ефективним (див. J.M.B. and others v. France, № 9671/15 and 31 others, § 167, 30.01.2020, and Ulemek v. Croatia, № 21613/16, §§ 71-72, 31.10.2019) (п. 39).

У контексті компенсаційних заходів грошова компенсація повинна бути доступною для будь-якого чинного або колишнього ув’язненого, який утримувався в нелюдських або принизливих для гідності умовах і подав відповідну заяву (див. Neshkov and Others, § 190, та Barbotin v. France, № 25338/16, § 47, 19.11.2020). Більше того, заявник зазвичай повинен вдаватися лише до тих засобів правового захисту, які є доступними та  достатніми для  відшкодування за  стверджувані порушення. Існування відповідних засобів правового захисту має бути достатньо певним не лише в теорії, а й на практиці, інакше вони не будуть мати необхідної доступності та ефективності (див., зокрема, Ananyev and Others, § 94; Vernillo v. France, 20.02.1991, § 27; та Johnston and Others v. Ireland, 18.12.1986, § 45) (п. 40).

2. Застосування цих принципів до цієї справи

Суд зазначає, що у цій справі заявник, ув’язнений довічно, успішно скористався засобом правового захисту у  справі Дом’яна, отримавши компенсацію у розмірі приблизно 1500 євро за нелюдські умови тримання під вартою, де він перебував протягом 488 днів (п. 41).

Однак виплату зазначеної компенсації заявнику спочатку було призупинено відповідно до ст. 436(16) Закону про виконання покарань до 31.12.2020. Згодом компенсацію було виплачено на рахунок заявника, і з того часу вона знаходиться там відповідно до ст. 75/S та  133(4a) Закону про виконання покарань, для  цілей реінтеграції. З того часу заявник не мав доступу до компенсації (п. 42).

З огляду на  те, що  довічне ув’язнення заявника не  може вважатися таким, що  підлягає зменшенню для цілей ст. 3 Конвенції, Суд не може не дійти висновку, що заявник не має реальної перспективи звільнення, а також не має перспективи отримання компенсації після звільнення. Такий стан справ робить недійсним твердження Уряду щодо цілей реінтеграції. Крім того,

Суд зазначає, що компенсація спочатку була недоступна до 31.12.2020 через розділ 436(16) Закону про виконання покарань, який мав на меті усунути «несправедливу практику» отримання ув’язненими «мільйонної компенсації», скориставшись засобом правового захисту Дом’яна. Це обґрунтування також було підтверджено в загальному поясненні, що супроводжує Поправку 2020 року (п. 43). Суд зазначає, що дискреційні повноваження, надані державам щодо способу виконання ними своїх зобов’язань за  Конвенцією згідно зі ст.  13 Конвенції, не  є необмеженими; зокрема, здійснення прав, що випливають з цього положення, не повинно мати невиправданих перешкод через дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див. Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu, § 148). Таким чином, він вважає, що встановлення звільнення заявника, яке є ілюзорним по суті, як умови виплати його компенсації, суперечить принципу оперативності, який необхідний для  того, щоб засіб правового захисту був ефективним у значенні ст. 13. З цього випливає, що засіб правового захисту Дом’яна у справі заявника не може принести результатів у достатній термін (п. 46).

Вищенаведені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що з огляду на індивідуальні обставини заявника як ув’язненого, який відбуває довічне ув’язнення, засіб правового захисту у справі Дом’яна в його конкретній справі не може вважатися ефективним через зобов’язання відкладати компенсацію до його звільнення (п. 47).

Відповідно мало місце порушення ст. 13, розглянутої разом зі ст. 3 Конвенції (п. 48).

Зокрема, Суд встановив, що оскільки не існувало механізму перегляду довічного покарання пана Оттлакана (Mr Ottlakán’s), який міг би реально призвести до його звільнення, у нього не було жодних перспектив отримати цю компенсацію. Отже, встановлення звільнення пана Оттлакана (Mr Ottlakán’s) як умови для виплати йому компенсації суперечило принципу оперативності, необхідному для того, щоб засіб правового захисту був ефективним у розумінні ст. 13.

ВІСНИК НААУ № 6 (122)

Автор публікації: Віталій Ковтун

Віталій Ковтун

доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доцент, к. ю. н.

Автор публікації: Марина Ковтун

Марина Ковтун

шеф-редактор Вісника НААУ, адвокат, доцент кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, доцент, к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.