Фактична перевірка і умовний адміністративний арешт майна: урок однієї справи

Адміністративний арешт майна є одним із найбільш відчутних інструментів податкового контролю, оскільки може обмежити господарську діяльність платника ще до остаточного з’ясування правомірності дій контролюючого органу. Особливо це стосується його умовної форми, що стала предметом розгляду у справі № 420/8432/26.

Що сталося

У березні 2026 року ГУ ДПС в Одеській області видало наказ про проведення фактичної перевірки об’єкта, де ФОП здійснював господарську діяльність. Підставою стала інформація з Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій про те, що платник нібито проводив лише готівкові розрахунки, а також дані про реалізацію підакцизних товарів.

Працівники податкової прибули на перевірку, провели контрольну розрахункову операцію, придбали підакцизний товар і отримали фіскальний чек. Після цього документи на перевірку були пред’явлені родичу платника, який діяв за довіреністю. Але той відмовив у допуску до перевірки.

Після цього посадова особа ДПС прийняла рішення про умовний адміністративний арешт майна ФОП. Податковий орган звернувся до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості арешту, і суд першої інстанції цю заяву задовольнив. Таке рішення платник оскаржив в апеляційному порядку.

Що мав перевірити суд

Нагадаємо, фактична перевірка проводиться без попередження платника, але лише за наявності підстав, визначених ст. 80 Податкового кодексу. Для допуску до такої перевірки посадові особи контролюючого органу мають пред’явити документи, передбачені п. 81.1 ПК: направлення на перевірку, копію наказу про її проведення та службові посвідчення. При цьому підстави, зазначені в наказі, мають відповідати предмету фактичної перевірки.

Якщо ці документи не пред’явлені або оформлені з порушенням вимог, це є підставою для недопуску посадових осіб до перевірки. Водночас відмова від допуску за наявності законних підстав для проведення перевірки може бути підставою для застосування адміністративного арешту майна відповідно до пп. 94.2.3 ПК.

Умовний адміністративний арешт не позбавляє платника права власності на майно, але обмежує можливість розпоряджатися ним без дозволу керівника або заступника керівника контролюючого органу. І обґрунтованість такого рішення має бути перевірена судом протягом 96 годин. Якщо у цей строк суд не підтвердив обґрунтованість арешту, він припиняється в силу закону.

Що доводив платник

В апеляційній скарзі платник поставив під сумнів як законність призначення фактичної перевірки, так і наявність підстав для застосування умовного адміністративного арешту майна.

Передусім ішлося про документи, які працівники ДПС пред’явили перед початком перевірки: копія наказу не була засвідчена належним чином, а направлення на перевірку не містили обов’язкових реквізитів наказу та дати початку перевірки. Саме тому платник вважав, що ці документи не підтверджували законних підстав для допуску посадових осіб.

Окремо зверталася увага на невідповідність між підставами наказу і предметом перевірки. У наказі йшлося про можливі порушення у сфері розрахункових операцій. Водночас до предмета перевірки було включено питання дотримання законодавства про укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин (що є окремою підставою в ПК).

Крім того, оскільки податківці перед пред’явленням документів придбали підакцизний товар і отримали фіскальний чек, це ставило під сумнів твердження про те, що розрахункові операції на об’єкті здійснювалися лише готівкою.

Також в апеляційній скарзі зазначалося, що документи були пред’явлені не самому платнику, а особі, яка діяла за довіреністю. Платник наполягав, що ця довіреність не надавала повноважень вирішувати питання допуску до фактичної перевірки.

Що вирішила апеляція

П’ятий апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив ДПС у підтвердженні обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна (постанова від 23.04.2026).

Передусім суд звернув увагу на 96-годинний строк, протягом якого обґрунтованість адміністративного арешту має бути підтверджена судом. На момент апеляційного розгляду з дня прийняття рішення про арешт минуло більше ніж 96 годин. Тому апеляційний суд виходив із того, що арешт уже припинився в силу закону, а отже, відсутні підстави для підтвердження його обґрунтованості.

Водночас колегія оцінила й обставини, з якими податковий орган пов’язував застосування арешту. Судді зазначили, що від допуску до перевірки відмовив не сам платник, а інша особа, яка не була наділена повноваженнями вирішувати питання допуску до фактичної перевірки. Тому дії такої особи не могли автоматично прирівнюватися до відмови платника від допуску в розумінні пп. 94.2.3 ПК.

Були перевірені й документи, які податківці пред’являли перед початком перевірки. Апеляційний суд встановив неналежне оформлення наказу на перевірку, а також те, що направлення не були заповнені належним чином. За таких умов контролюючий орган не надав достатніх письмових доказів обґрунтованості своїх вимог.

Суд також звернув увагу, що перша інстанція не з’ясувала належним чином обставини справи та не дала оцінки тим питанням, які мали значення для вирішення спору. У цьому контексті апеляція послалася на практику ЄСПЛ щодо обов’язку суду надавати достатнє обґрунтування рішення.

І хоча податківці подали касаційну скаргу, Верховний Суд відмовив у відкритті провадження (ухвала від 14.05.2026).

Що врахувати адвокату

Ця справа показує, що умовний адміністративний арешт майна не є автоматичним наслідком відмови у допуску до фактичної перевірки. Для його застосування мають значення законність підстав перевірки, належне оформлення документів ДПС, повноваження особи, яка відмовила у допуску, та дотримання строку судового підтвердження арешту.

Позиція захисту у таких спорах має охоплювати не лише матеріальні підстави перевірки, а й процесуальні умови застосування арешту.

Отже, у подібних ситуаціях адвокату варто насамперед перевірити копію наказу, направлення на перевірку та службові посвідчення посадових осіб. Окремо слід оцінити, чи відповідає предмет перевірки підставам, зазначеним у наказі, а також чи мала особа, якій пред’явили документи, повноваження вирішувати питання допуску.

Значення можуть мати й фактичні дані про розрахункові операції. Якщо вони спростовують інформацію, на яку посилається податковий орган, такі відомості варто фіксувати та використовувати у процесуальній позиції.

Окремий акцент — 96-годинний строк для підтвердження обґрунтованості арешту судом. Якщо у цей строк відповідне рішення не ухвалено, арешт припиняється в силу закону.

Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета».

Автор публікації: Євгеній Іванченко

Євгеній Іванченко

член Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності НААУ

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.