Війна, діти і статус: чому в судах виникають спори

Статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покликаний забезпечити додатковий захист. Але процедура його отримання залишається проблемною насамперед у випадках, коли підставою є психологічне насильство, а органи влади вимагають доведення причинного зв’язку з війною.

Як зʼявився статус

З квітня 2014 року в Україні діяв правовий режим антитерористичної операції, який юридично тривав до кінця квітня 2018 року. Після цього на сході України була запроваджена операція Об’єднаних сил. Уже тоді чимало дітей постраждали від агресії Росії, а багато сімей були змушені залишити домівки, переїхати у безпечніші місця та отримали статус внутрішньо переміщених осіб.

Лише через три роки Кабінет Міністрів постановою від 05.04.2017 № 268 затвердив Порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (далі — Порядок №268). Саме цей акт визначив підстави і процедуру надання відповідного статусу.

Чергові зміни з’явилися після повномасштабного вторгнення РФ в Україну і запровадження воєнного стану. 14.05.2025 було прийнято Закон № 4438-IX «Про внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства» щодо захисту прав депортованих, примусово переміщених дітей». Ним внесено зміни до статей 1, 30-1, 32 Закону «Про охорону дитинства» і, зокрема, оновлено поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів». Уперше цей термін з’явився в українському законодавстві у 2016 році й відтоді його зміст неодноразово змінювався.

Нині відповідно до статті 1 Закону «Про охорону дитинства» дитиною, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, є дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального або психологічного насильства, була викрадена, депортована або примусово переміщена, залучалася до участі у військових формуваннях, незаконно утримувалася, у тому числі в полоні. До цієї категорії також належить дитина, батьки, один із батьків, опікун, піклувальник чи інший законний представник якої зникли безвісти за особливих обставин або померли чи загинули внаслідок поранення, контузії або каліцтва, отриманих у результаті збройного конфлікту на території України чи за кордоном, а також дитина, позбавлена батьківського піклування внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту.

Не «діти війни»

Це визначення є складним для сприйняття, тому в побуті часто використовують інший термін — «дитина війни». Однак ці поняття не можна ототожнювати, оскільки вони мають різне правове значення.

Дитина війни — це особа, яка є громадянином України і якій на час закінчення Другої світової війни, тобто 02.09.1945, було менше 18 років. Цей статус врегульовано Законом «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV, який набрав чинності 01.01.2006. Засвідчує такий статус орган соціального захисту населення шляхом проставлення відповідного штампа у пенсійному посвідченні громадянина.

У судовій практиці трапляються спори, в яких позивачі просять зобов’язати відповідний орган надати дитині статус «дитини війни», посилаючись на те, що Закон «Про соціальний захист дітей війни» не враховує війну Росії проти України. Суди у задоволенні таких вимог відмовляють. Водночас сама наявність подібних спорів свідчить про проблему у сприйнятті цих понять і про відсутність належного законодавчого врегулювання.

В Україні досі немає окремого офіційного статусу чи правового режиму війни. Натомість у чинному законодавстві використовуються поняття збройної агресії, воєнного стану, збройного конфлікту та особливого періоду. Саме тому діти, які постраждали внаслідок збройної агресії Росії проти України, не можуть у юридичному сенсі називатися «дітьми війни», а мають інше правове визначення.

Найскладніша підстава

Окремої уваги заслуговують питання, пов’язані з механізмом отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Відповідно до Порядку № 268 право на отримання такого статусу має дитина, а також особа, яка під час воєнних дій та збройних конфліктів не досягла 18 років та:

1) отримала поранення, контузію, каліцтво;

2) зазнала фізичного, сексуального насильства;

3) зазнала психологічного насильства;

4) була викрадена, депортована або примусово переміщена;

5) залучалася до участі у військових формуваннях;

6) незаконно утримувалася, у тому числі в полоні;

7) її батьки або один з них, опікун, піклувальник, інший законний представник зникли безвісти за особливих обставин або померли (загинули) внаслідок отриманих у результаті збройного конфлікту поранення, контузії або каліцтва на території України чи за кордоном;

8) була позбавлена батьківського піклування внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту.

Наслідками воєнних дій і збройних конфліктів для дитини можуть бути одна, кілька або всі наведені обставини. Під час надання статусу заявник визначає обставину, яка мала найбільший негативний вплив на стан здоров’я та розвиток дитини.

Порядок № 268 також містить обов’язковий перелік документів для отримання статусу за кожною окремою підставою. Якщо йдеться про поранення, контузію, каліцтво або інші підстави, визначені підпунктами 1–5, 7–8 пункту 3 Порядку, істотних проблем зазвичай не виникає. Натомість отримати статус через психологічне насильство значно складніше.

Саме тому варто окремо розглянути найпоширеніші причини відмов органів опіки та піклування у наданні статусу за цією підставою, а також судову практику оскарження таких відмов.

Для отримання статусу один із батьків, інший законний представник дитини або, якщо дитина переміщується без супроводу батьків чи осіб, які їх замінюють, один із її родичів, вітчим, мачуха, представник органу опіки та піклування, а також сама дитина після досягнення 14 років звертаються з відповідним пакетом документів до органу опіки та піклування. Статус надається за місцем звернення, за місцем виявлення дитини або особи з числа дітей місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.

Причини відмов органів опіки та піклування умовно можна поділити на дві категорії. Перша — об’єктивні, коли бракує документа, що підтверджує факт психологічного насильства саме внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, або відсутній причинно-наслідковий зв’язок між психологічною травмою і воєнними діями. Друга — формальні, коли відмова не містить конкретних причин. Якщо заявник вважає таке рішення незаконним або необґрунтованим, він оскаржує його до суду.

Людяний підхід

Судова практика в цій категорії справ за останні п’ять років істотно змінювалася.

Найпростішими для оскарження є відмови у наданні статусу з формальних підстав або без наведення конкретних причин. Ідеться про випадки, коли орган опіки та піклування лише перелічує акти законодавства, але не пояснює, чому саме дитині відмовлено у статусі. Таке рішення фактично позбавлене мотивів та обґрунтування, що суперечить приписам ч. 2 ст. 2 КАС. У таких випадках суди скасовують рішення органів опіки та піклування.

Іншою поширеною підставою для відмови є відсутність у дитини статусу внутрішньо переміщеної особи або недоведеність причинно-наслідкового зв’язку між психологічною травмою і воєнними діями.

Так, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 300/7853/23 було відмовлено у задоволенні позову про скасування відмови органу опіки та піклування у наданні дитині відповідного статусу. Суд зазначив, що подані позивачем документи не містили даних про причинно-наслідковий зв’язок між воєнними діями, збройним конфліктом на території міста, окупацією населеного пункту та психологічним насильством, яке мало негативний вплив на стан здоров’я і розвиток дітей. На думку суду, такий зв’язок може бути встановлений відповідним спеціалістом.

До 2023 року судова практика щодо таких спорів була переважно іншою. Суди скасовували рішення про відмову в наданні статусу, виходячи з того, що сам факт зазнання дитиною психологічного насильства не потребує окремого доведення, але має бути наслідком впливу воєнних дій і підтверджуватися висновком оцінки потреб сім’ї чи особи у соціальних послугах. 

Такий висновок відображав потреби дитини у відповідних послугах, ґрунтувався на її стані та мав на меті забезпечити надання соціальних послуг і реабілітації. У цих справах значення мала наявність акта оцінки сім’ї або особи, яким у дитини було встановлено ознаки складних життєвих обставин, зокрема прояви страху та тривожності під час повітряних тривог і вибухів. Наявність або відсутність у дитини статусу ВПО не була визначальною.

Поворот у практиці

Переломною стала постанова КАС ВС від 24.01.2023 у справі № 360/3668/18. Суд зазначив, що під час вирішення питання про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, слід виходити з наявності у дитини статусу ВПО.

Також за позицією Верховного Суду, необхідним є причинно-наслідковий зв’язок між воєнними діями чи збройним конфліктом на території населеного пункту, включеного до відповідного переліку, та фактом настання обставин, які мали негативний вплив на стан здоров’я і розвиток дитини. Саме внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту дитина мала, зокрема, зазнати психологічного насильства.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що сам факт проживання на території, де не проводилися воєнні дії, не було збройного конфлікту чи тимчасової окупації, не може бути підставою для набуття відповідного статусу. Так само недостатнім є саме лише включення населеного пункту до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів від 02.12.2015 № 1275-р.

Прив’язка до наявності у дитини статусу ВПО існувала у ч. 7 ст. 30-1 Закону «Про охорону дитинства» в редакціях, що діяли з 26.01.2016 до 14.05.2025. Тоді закон передбачав, що статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, надається органом опіки та піклування за місцем реєстрації дитини як внутрішньо переміщеної особи.

З 14.05.2025 таку прив’язку із ч. 7 ст. 30-1 Закону було вилучено. Нової сформованої практики Верховного Суду після цієї зміни поки немає. Водночас кількість судових спорів у цій категорії після внесення змін до закону стала меншою, що може свідчити про зменшення кількості відмов у наданні статусу.

Найбільш сприятливою для заявників залишається практика, за якою факт психологічного насильства не потребує окремого доведення, якщо він є наслідком впливу воєнних дій і підтверджується висновком оцінки потреб сім’ї чи особи у соціальних послугах. Проте після згаданої постанови ВС суди частіше виходять із того, що населений пункт, у якому проживала дитина, має бути не лише включеним до відповідного переліку, а й пов’язаним із реальними воєнними діями, збройним конфліктом або окупацією. Психологічний стан дитини при цьому має перебувати у прямому причинно-наслідковому зв’язку з такими обставинами і підтверджуватися доказами.

Законодавчий вихід

Найшвидше виправити ситуацію з отриманням статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, можна шляхом внесення змін до законодавства. Нині у Верховній Раді зареєстровано кілька відповідних законодавчих ініціатив.

Серед них — проєкт Закону № 9042 від 21.02.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання статусу дитина війни та пільг дітям, які проживали в районах проведення воєнних (бойових) дій, у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації або на лінії розмежування». Також зареєстровано проєкт Закону № 14243 від 25.11.2025 «Про внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства» щодо підтримки дітей, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України» та проєкт Закону № 15039 від 19.02.2026 «Про внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства» щодо визначення кола дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів».

Ці законопроєкти поки не отримали достатньої підтримки і фактично залишаються на етапі правового та науково-експертного опрацювання. Водночас окремої уваги заслуговує проєкт № 15039. Саме ним пропонується визначити, що всі діти, які не досягли 18 років з початку повномасштабної збройної агресії та під час дії воєнного стану, визнаються такими, що постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Це могло б забезпечити недискримінаційний підхід до надання відповідного статусу дітям.

Наразі окремого закону, який би комплексно визначав правовий статус дітей, постраждалих від збройної агресії, не існує. Регулювання фактично зосереджене у підзаконних актах та окремій нормі Закону «Про охорону дитинства», яка містить визначення відповідного поняття.

Тому як саме поняття, так і механізм отримання статусу потребують детальнішого законодавчого врегулювання. Одним із можливих рішень могло б стати прийняття окремого закону про правовий та соціальний захист дітей, постраждалих унаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Такий закон мав би врегулювати поняття і правовий статус цих дітей, а також питання соціальних гарантій у сферах освіти, медицини та інших напрямах підтримки. Чітке законодавче регулювання могло б мати позитивне значення не лише для дітей, які перебувають в Україні, а й для створення передумов для повернення дітей та їхніх сімей з-за кордону.

Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета».

Автор публікації: Анастасія Григор’єва

Анастасія Григор’єва

член Ради Комітету НААУ з питань захисту постраждалих від збройної агресії проти України, компенсаційних механізмів та євроінтеграційного правового забезпечення відновлення

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.