Визначення критеріїв для стягнення аліментів за минулий період

Одним із проблемних питань у сімейному праві є стягнення аліментів за минулий період. Стаття 191 Сімейного кодексу передбачає таку можливість, однак на практиці вирішальним є не лише сам факт ненадання утримання дитині, а й докази того, що позивач вживав заходів для одержання аліментів, але не міг їх отримати через ухилення відповідача від сплати. Ці критерії поступово конкретизує судова практика.

Активна поведінка

У справі № 359/12255/21 батько, з яким проживала дитина, просив стягнути з матері аліменти не лише на майбутнє, а й за минулий період.

Позов обґрунтовувався тим, що після окремого проживання батьків дитина фактично перебувала на утриманні батька, тоді як мати, за його твердженням, не виконувала свого обов’язку щодо належного матеріального забезпечення дитини.

Однак суди відмовили у стягненні аліментів за минулий час. Ключовим стало те, що позивач не довів обставин, з якими СК пов’язує можливість такого стягнення. Йшлося про те, чи вживав батько до звернення до суду заходів для одержання аліментів від матері і чи не міг їх отримати саме через її ухилення від сплати.

Суди звернули увагу, що надані докази переважно підтверджували обставини проживання, навчання, розвитку дитини та витрати на неї. Частина цих документів стосувалася періоду, коли батьки ще перебували у шлюбі та проживали однією сім’єю. Водночас у матеріалах справи не було доказів того, що до подання позову батько звертався до матері з вимогою про сплату аліментів або в інший спосіб намагався їх отримати.

Тому Верховний Суд (постанова від 30.07.2025) погодився з висновками попередніх інстанцій: сам факт утримання дитини одним із батьків і наявність витрат на неї не є достатніми для стягнення аліментів за минулий період. Для цього потрібно довести активну поведінку позивача щодо отримання аліментів і ухилення другого з батьків від їх сплати.

Спосіб захисту

Стягнення аліментів за минулий період не може підміняти інші способи виконання вже укладеного аліментного договору. На це звернули суди у справі № 463/2490/17.

У справі між батьками був договір про сплату аліментів на дитину. Позивачка посилалася на те, що відповідач не виконував своїх зобов’язань за цим договором, і просила стягнути аліменти за попередній період у судовому порядку.

Однак суд виходив з того, що за наявності договору правова ситуація є іншою. Якщо один із батьків не виконує договір про сплату аліментів, стягнення має здійснюватися не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

Окремо суд звернув увагу і на поведінку самої позивачки. За умовами договору саме вона мала повідомити відповідача про реквізити для сплати аліментів. Невиконання цього обов’язку не звільняло відповідача від сплати з використанням правового механізму ст. 194 СК, але водночас не підтверджувало, що позивачка вживала належних заходів для одержання аліментів і не могла їх отримати саме через ухилення відповідача.

Тому суд не має правових підстав для задоволення позову в частині стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час. Цей висновок підтвердила як апеляція, так і касація (постанова ВС від 22.03.2021).

Незгода з розміром

Коли поведінку можна вважати ухиленням від сплати аліментів за минулий період досліджували суди у справі № 523/8200/18.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що відповідач мав можливість надавати більше коштів на утримання дитини, але ухилявся. Були враховані факт свідомого припинення виплат, відсутність коштів для придбання дитині необхідних речей, підтверджені витрати на утримання дитини, здійснення відповідачем активної підприємницької діяльності і надана допомога дитині в значно меншому розмірі, ніж чверть загальних доходів. Окремо суд звернув увагу на наявність у відповідача вищої освіти, відтак обізнаності в нормах діючого законодавства та усвідомлення порядку розрахунку аліментів.

Але апеляція і касація (постанова ВС від 27.02.2020) не підтримали такий підхід. Суд зазначив, що сам факт здійснення підприємницької діяльності або наявності зареєстрованого майна не доводить ухилення від сплати аліментів. Так само не було встановлено, що відповідач приховував доходи.

Окремо суди звернули увагу, що відповідач усе ж надавав матеріальну допомогу дитині, хоча позивачка і вважала її недостатньою. При цьому розмір аліментів на той момент не був визначений судом, а доказів домовленості про сплату конкретної суми матеріали справи не містили.

Тому суд дійшов висновку, що незгода з розміром допомоги, який не був визначений у встановленому порядку, сама по собі не є ознакою ухилення від сплати аліментів. Також позивачка не довела, що мала об’єктивні перешкоди для ранішого звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів.

Саме з цих підстав рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів за минулий період було скасовано.

Фактична відсутність

Але критерії вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів за минулий період і ухилення відповідача від їх сплати є дуже специфічними. У справі № 636/3004/17 суд першої інстанції вважав, що позивач не довів двох необхідних обставин: вжиття заходів для одержання аліментів і ухилення відповідача від їх сплати. Однак апеляційний суд оцінив ситуацію інакше.

Матеріали справи містили квитанції про перерахування коштів на дитину, однак суд звернув увагу не лише на сам факт таких переказів, а й на їх незначний розмір та нерегулярність. Крім того, було встановлено, що мати дитини тривалий час перебувала за межами України, приїжджала лише на короткі проміжки часу, не брала участі у вихованні та догляді за дитиною, а її точне місцеперебування і місце роботи батькові не були відомі. У сукупності ці обставини апеляційний суд розцінив як підтвердження того, що відповідач фактично ухилялася від належного утримання дитини.

Тому рішення суду першої інстанції було змінено, а вимоги про стягнення аліментів за минулий період — задоволено. Правильність такого підходу згодом підтвердив і Верховний Суд (постанова від 25.11.2019).

У постанові Харківського апеляційного суду від 14.05.2019 у справі № 635/6268/18, залишеній у силі касаційною інстанцією, суд сформулював умови, за яких аліменти можуть бути стягнуті за період до звернення з позовом.

Суд виходив з того, що таке стягнення є винятком із загального правила. Для його застосування потрібно встановити дві обставини: по-перше, що до звернення до суду аліменти не стягувалися; по-друге, що позивач вживав заходів для їх одержання, але не отримав кошти через ухилення відповідача від сплати.

При цьому суд окремо пояснив, що такі заходи можуть бути різними. Наприклад, позивач міг звертатися до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, надсилати листи з вимогою про сплату аліментів або звертатися за місцем його роботи.

Так само суд навів орієнтовні прояви ухилення. Це може бути відмова від укладення договору про сплату аліментів, приховування місця перебування, доходів або інша подібна поведінка.

Отже, у цьому рішенні суд конкретизував, що ухилення від сплати аліментів має оцінюватися як свідома поведінка відповідача в умовах, коли позивач звертався до нього з вимогою про надання коштів на утримання дитини. Саме тому для стягнення аліментів за минулий період недостатньо посилатися лише на факт несплати — потрібно показати і дії позивача, і реакцію або поведінку відповідача.

Дії на підтвердження

Більш чітко з наведенням конкретних прикладів критерії для стягнення аліментів за минулий період були наведені у справі № 635/6268/18.

Апеляційний суд, з яким погодився ВС (постанова від 19.12.2019) виснував, що стягнення аліментів за час, що передує пред’явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов:

• до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались;
• особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов’язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.

Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такої вимогою чи на адресу його місця роботи тощо.

Ухилення може виражатися у тому, що зобов’язана особа — відповідач ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії.

Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов’язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

Матеріал опубліковано у виданні «Юридична практика».

Автор публікації: Анастасія Присяжнюк

Анастасія Присяжнюк

член Ради Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.