Право на відмову від військової служби: підхід ЄКСП та уроки для України

Справи, що стосуються відмови від військової служби з міркувань совісті, займають особливе місце, оскільки вони перебувають на перетині трудових гарантій, свободи совісті та меж дискреції держави у сфері національної безпеки.

Для адвокатів, які працюють у галузі прав людини, подібні кейси демонструють, як інструменти Ради Європи, а насамперед Європейська соціальна хартія (переглянута), можуть застосовуватися до питань, що традиційно вважаються виключною компетенцією держави. Незважаючи на те, що Хартія прямо не гарантує право на відмову від військової служби, вона захищає право особи заробляти на життя за вільно обраною професією. Відповідно встановлює межі допустимого втручання держави у вибір і залишення професії, включно з військовою.

Європейський комітет соціальних прав (ECSR), аналізуючи такі справи, перевіряє не сам факт існування військового обов’язку, а те, чи створює правове регулювання ситуацію примусового утримання у професії всупереч глибоким переконанням особи. Саме тому рішення у справі EUROMIL проти Ірландії є показовим. Воно демонструє підхід Комітету до визначення того, чи відповідають механізми звільнення зі служби вимогам пропорційності, передбаченим статтею 1§2 Хартії, а також якою мірою держава може обмежувати залишення військової служби у періоди надзвичайного стану і під час війни.

Рішення Європейського комітету соціальних прав за скаргою Європейської організація військових асоціацій та профспілок (EUROMIL) проти Ірландії (скарга № 164/2018). Рішення прийнято 21 жовтня 2020 р., повідомлення здійснено 17 листопада 2020 р., публікація рішення від 18 березня 2021 р.

Факти:

Європейська організація військових асоціацій та профспілок (EUROMIL) подала колективну скаргу проти Ірландії, стверджуючи, що ірландське законодавство порушує статті 1§2 та 26§2 Переглянутої Європейської соціальної хартії. На думку скаржника, у праві Ірландії немає спеціальної норми, яка б дозволяла військовослужбовцям ірландських Збройних сил звільнятися зі служби на підставі відмови від військової служби з міркувань совісті, і це нібито порушує право заробляти на життя за вільно обраною професією (ст. 1§2) та належний захист гідності працівника від моральних утисків (ст. 26§2).

EUROMIL вказувала, що існуючий механізм звільнення “за викуп” (сплата певної суми за дострокове звільнення зі служби) не є адекватною гарантією, оскільки:

• суми викупу можуть бути надто високими для окремих військовослужбовців;
• звільнення може бути відкладене до 90 днів;
• під час надзвичайного стану звільнення за власним бажанням узагалі не допускається.

Щодо статті 26§2 EUROMIL стверджувала, що відсутність законодавчого визнання відмови від служби з міркувань совісті створює ризик стигматизації таких осіб як боягузів, наражає їх на насмішки і означає недостатній захист їхньої гідності на службі.

Ірландський уряд наполягав, що:

• закон дає реальну можливість звільнитися зі служби після певного строку служби або шляхом викупу;
• розмір сум, що підлягають сплаті, є обмеженим і диференційованим залежно від підготовки;
• 90-денний строк є максимальним і фактично служить звичайним строком попередження;
• обмеження під час надзвичайного стану виправдані міркуваннями національної безпеки;
• інформація про причини звільнення не розголошується, а отже, ризик принижень чи переслідування на роботі не доведений.

Висновок Комітету:

30. Комітет зазначає, що EUROMIL у своїй скарзі посилається на дві суттєві положення Хартії, а саме статтю 1§2 та статтю 26§2. Він також зазначає, що скарга стосується конкретно ситуації членів Збройних сил Ірландії, яких представляє Асоціація представників інших звань Постійних збройних сил (PDFORRA). Комітет розуміє, що це стосується категорії військовослужбовців, на яких поширюється дія розділу II Закону про оборону 1954 року, тобто «чоловіків».

32. Відповідно, Комітет вважає, що він повинен, по-перше, розглянути, чи передбачає стаття 1§2 вимогу, щоб внутрішнє законодавство чітко передбачало звільнення з військової служби на підставі відмови від військової служби за переконаннями совісті, і, по-друге, залежно від обставин, чи умови та обмеження, пов’язані зі звільненням з військової служби шляхом викупу, в тому числі під час надзвичайного стану, є настільки обтяжливими, що становлять надмірне втручання у право вільно обирати та залишати професію, гарантоване статтею 1§2 Хартії.

34. Що стосується статті 26§2 Хартії, Комітет нагадує, що стаття 26§2 Хартії встановлює право на захист людської гідності від утисків, що створюють вороже робоче середовище, пов’язане з конкретною характеристикою особи. Вона  покладає на держави-учасниці позитивні зобов’язання вживати відповідних превентивних заходів (інформаційні, просвітницькі та профілактичні кампанії на робочому місці або у зв’язку з роботою) для боротьби з моральними утисками, зокрема в ситуаціях, коли утиски можуть мати місце. Однак Комітет зазначає, що не продемонстровано, як і яким чином стаття 26§2 Хартії може бути порушена в конкретному випадку, і як відсутність можливості реєстрації звільнення з військової служби на підставі відмови від військової служби за переконаннями совісті […] призводить до неналежного захисту гідності особи, що суперечить Хартії.

35. Тому Комітет вирішує розглянути цю скаргу виключно з точки зору статті 1§2 Хартії, вважаючи, що оскаржувана ситуація не підпадає під дію статті 26§2 Хартії.

Цитата статті 1§2 Хартії

36. Стаття 1§2 Хартії має такий зміст:

            Стаття 1 – Право на працю

Частина I: «Кожна людина має можливість заробляти собі на життя за вільно обраною професією».

Частина II: «З метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Договірні Сторони зобов’язуються:

[…]

2. ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя за вільно обраною професією;

[…]»

48. Комітет нагадує, що стаття 1§2 Хартії передбачає, що всі форми примусової або обов’язкової праці повинні бути заборонені. Держави-учасниці Хартії, які прийняли цю статтю, зобов’язуються «ефективно захищати право працівника заробляти на життя за вільно обраною професією». Згідно з тлумаченням Комітетом цього положення, право заробляти на життя за допомогою вільно обраної професії передбачає ліквідацію всіх форм дискримінації в сфері зайнятості та заборону примусової праці.

49. Комітет зазначає, що питання про відмову від військової служби з міркувань совісті не розглядається прямо в основних документах міжнародного права у сфері прав людини. Проте право на відмову від військової служби з міркувань совісті визнано одним із основних аспектів свободи думки, совісті та релігії, як це передбачено статтею 18 Загальної декларації прав людини та статтею 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Європейський суд з прав людини постановив, що гарантії статті 9 Європейської конвенції з прав людини застосовуються, в принципі, до відмови від військової служби, коли вона мотивована серйозним, непереборним конфліктом між обов’язковою військовою службою та совістю конкретної особи або її щирими і глибокими релігійними чи іншими переконаннями.

50. У 1987 році Комітет міністрів (КМ) Ради Європи прийняв Рекомендацію R(87)8, а в 2010 році - Рекомендацію CM/Rec(2010)4. У першій з них КМ встановив мінімальні стандарти щодо відмови від військової служби за переконаннями і запропонував державам розглядати заявки на отримання статусу відмовника від військової служби за переконаннями совісті. В останній він рекомендує державам визнати право на відмову від військової служби за сумлінням у своєму внутрішньому законодавстві. Це право зараз визнається в переважній більшості з 47 держав-членів.

Разом з тим, під час розгляду даної скарги Комітет дійшов висновку, що сама по собі відсутність у національному законодавстві спеціальної норми про звільнення з військової служби за переконаннями совісті не становить порушення статті 1§2 Хартії, оскільки Хартія не гарантує окремого права на таку відмову та не вимагає запровадження відповідного механізму у законі, якщо фактично існує реальна можливість звільнення зі служби; отже, в цьому аспекті положення Хартії не порушуються.

Щодо звільнення з військової служби шляхом викупу

Комітет визнав, що скарга EUROMIL стосується умов звільнення зі Збройних сил Ірландії шляхом викупу, а саме - розміру платежів, можливого 90-денного строку очікування та обмежень у період надзвичайного стану. Усі ці елементи були оцінені з точки зору того, чи становлять вони надмірне втручання у право вільно обирати та залишати професію, гарантоване статтею 1§2.

54. Комітет також зазначає, що EUROMIL стверджує, що умови та обмеження, пов’язані зі звільненням з оборонних сил Ірландії шляхом викупу, в тому числі, під час надзвичайного стану, становлять надмірне втручання у право вільно обирати та залишати професію, гарантоване статтею 1§2. Відповідно до ірландського законодавства, військовослужбовці, які після вступу до збройних сил стали відмовниками від військової служби за переконаннями совісті, можуть звільнитися з військової служби вільно після певного строку служби (5 або 12 років залежно від категорії військовослужбовців) або шляхом викупу в будь-який момент.

Комітет погодився розглянути три групи обмежень:

• фінансові витрати на викуп;
• до 90 днів очікування після подання заяви;
• обмеження можливості звільнення під час надзвичайного стану.

55. У даному випадку Комітет оцінить умови та обмеження, що застосовуються до звільнення від військової служби в Ірландії шляхом викупу. Він розгляне, чи є введені обмеження сумісними з Хартією. Зокрема, чи є обґрунтованими витрати на викуп та 90-денний строк, який може бути встановлений для звільнення. Нарешні, будуть оцінені обмеження, які можуть виникнути в періоди надзвичайних ситуацій.

Щодо витрат на викуп, Комітет встановив, що їхній розмір (50–6345 євро) є пропорційним, враховуючи відмінності у підготовці військовослужбовців та розсуд держави.

56. …Комітет вважає, що суми, які підлягають відшкодуванню, не є необґрунтованими і, отже, що ситуація відповідає вимогам статті 1§2 Хартії в цьому відношенні.

Щодо 90-денного строку, Комітет вказав, що хоча строк довгий, він не є надмірним у межах військової служби та в контексті свободи дій держави.

58. …Хоча Комітет вважає, що 90 днів є досить довгим строком, цей строк не може вважатися надмірним в контексті вільно укладеного контракту із Збройними силами…

Загалом Комітет визнав умови звільнення шляхом викупу розумними і сумісними із статтею 1§2, тобто такими, що не порушують права військовослужбовців на вільне залишення професії.

59. На цій підставі Комітет вважає, що умови звільнення шляхом викупу, як з точки зору витрат, так і тривалості періоду до набрання чинності звільненням, є розумними і, отже, сумісними зі статтею 1§2 Хартії.

Щодо періодів надзвичайних ситуацій

EUROMIL стверджував, що під час надзвичайного стану військовослужбовці фактично позбавлені можливості звільнитися зі служби, оскільки звільнення за власним бажанням допускається лише поза такими періодами. Уряд наполягав, що ці обмеження ґрунтуються на національному законодавстві та відповідають статті F Хартії.

Комітет наголосив, що стаття F дозволяє державам тимчасово відступати від своїх зобов’язань у періоди війни чи надзвичайного стану настільки, наскільки це суворо необхідно, а стаття G дає можливість запроваджувати передбачені законом та необхідні в демократичному суспільстві обмеження для захисту національної безпеки та інших легітимних інтересів.

62. Комітет зазначає, що періоди надзвичайних ситуацій регулюються Конституцією. Крім того, стаття 54 Закону про оборону конкретно передбачає призов до військової служби (все ще на добровільних засадах) під час надзвичайних ситуацій, а стаття 71(1) передбачає, що кожна особа, призвана відповідно до статті 54, після закінчення періоду надзвичайної ситуації повинна бути звільнена з військової служби з усією можливою швидкістю. Комітет вважає, що збройні сили можна вважати службою першої необхідності і що під час надзвичайних ситуацій держави мають широку свободу дій щодо їх функціонування.

63. З огляду на вищезазначені міркування та враховуючи той факт, що обмеження, накладене на звільнення з Збройних сил під час надзвичайного стану, передбачене законом з достатньою чіткістю, що воно переслідує законну мету і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві з міркувань національної безпеки, Комітет вважає, що ситуація є сумісною з Хартією.

Узагальнюючий висновок

Європейський комітет з соціальних прав, всебічно оцінивши нормативне регулювання звільнення зі Збройних сил Ірландії, умови застосування механізму звільнення шляхом викупу та обмеження, що діють під час надзвичайних ситуацій, дійшов висновку, що оскаржувана EUROMIL відсутність спеціальної законодавчої підстави для звільнення за переконаннями совісті сама по собі не становить порушення статті 1§2 Хартії, оскільки Хартія не гарантує окремого права на відмову від військової служби, а ірландське законодавство фактично забезпечує реальні можливості залишити військову службу. Комітет визнав пропорційними та розумними фінансові умови звільнення шляхом викупу, максимальний 90-денний строк реалізації такого звільнення та обмеження, що застосовуються під час надзвичайного стану, оскільки вони передбачені законом, переслідують легітимні цілі національної безпеки та не становлять надмірного втручання у свободу вибору чи залишення професії. Скарга в частині статті 26§2 була визнана необґрунтованою через відсутність доказів будь-яких утисків чи приниження гідності військовослужбовців. Загалом Комітет констатував, що ситуація в Ірландії відповідає вимогам Хартії, і 13 голосами проти 1 постановив, що порушення статті 1§2 не має місця.

Окремо також проаналізуємо і рішення, що стосується альтернативної військової служби.

Рішення Європейського комітету соціальних прав за скаргою Ради квакерів у європейських справах (QCEA) проти Греції (скарга № 8/2000), яке прийнято 25 квітня 2001 р., повідомлення зроблено 27 квітня 2001 р., оприлюднено 28 серпня 2001 р.

Фабула справи. Рада квакерів у європейських справах (QCEA) оскаржила перед Європейським комітетом соціальних прав норми грецького Закону № 2510/1997, які регулюють альтернативну цивільну службу для осіб, що відмовляються від військової служби з міркувань совісті. На думку скаржника, законодавство встановлює надмірно довгу тривалість такої служби - до 39 місяців, що на 18 місяців більше, ніж строк звичайної військової служби. Це, на переконання QCEA, має каральний характер і фактично позбавляє відмовників можливості реалізувати право заробляти на життя за вільно обраною професією. Додаткові оскаржені аспекти включали складну процедуру подання заяви, обмеження щодо місця проходження служби, надмірні вимоги до робочого часу, низьке матеріальне забезпечення та ризик втрати статусу відмовника у разі участі у профспілковій діяльності чи страйках.

Уряд Греції наполягав, що норми про альтернативну службу не підпадають під дію статті 1§2 Хартії, оскільки стосуються виконання військового обов’язку, а не трудових відносин. Проте Європейський комітет соціальних прав визнав, що, хоча сама по собі альтернативна служба не є примусовою працею, її надмірна тривалість становить непропорційне обмеження права особи залишати або обирати професію. Комітет дійшов висновку, що додаткові 18 місяців служби є необґрунтованими і несумісними зі ст. 1§2 Хартії, тому шістьма голосами проти трьох постановив про порушення Грецією своїх міжнародних зобов’язань.

Висновок Комітету. Комітет насамперед уточнює, що скарга стосується лише альтернативної цивільної служби, а не неозброєної військової служби (§18). Водночас він підкреслює, що сам факт запровадження альтернативної служби є позитивним кроком і відповідає Рекомендації R(87)8 Комітету міністрів Ради Європи (§19). Це важливий елемент: Комітет не критикує саму ідею альтернативної служби, а лише її умови.

Комітет підтверджує, що стаття 1§2 Хартії покликана «ефективно захищати право працівника заробляти на життя за вільно обраною професією» і охоплює заборону примусової праці та будь-яких форм дискримінації у сфері зайнятості (§20). Альтернативна служба сама по собі не є трудовими відносинами, але може обмежувати можливість особи працювати, а тому може підпадати під сферу дії статті.

Уряд Греції стверджував, що альтернативна служба не є «роботою за вільно обраною професією», а лише способом виконання військового обов’язку, тому не може розглядатися як сфера, де можливе порушення ст. 1§2» (§21).

Комітет частково погоджується, підкреслюючи, що сама по собі вимога проходити цивільну службу замість військової не є примусовою працею згідно зі статтею 4(3)(b) ЄКПЛ (§22). Однак ключовим стає наступний висновок, що хоча цивільна служба не є працею у класичному сенсі, її тривалість і умови можуть порушувати свободу обирати професію, якщо вони створюють непропорційні обмеження (§23).

Комітет погоджується, що альтернативна служба може бути дещо довшою за військову, адже є менш обтяжливою (§24). Це - прояв «простору розсуду» держав.

Однак у даному випадку різниця є надмірною альтернативна служба може тривати до 39 місяців, тоді як військова служба - 18–21 місяць або навіть 3–12 місяців у скороченому варіанті (§25).

Комітет прямо зазначає, що додаткові 18 місяців фактично позбавляють відмовників можливості заробляти на життя за вільно обраною професією «ці додаткові 18 місяців … не є розумними … і становлять непропорційне обмеження» (§25).

Оскільки вже тривалість служби є несумісною зі статтею 1§2, Комітет вирішує не оцінювати інші умови, включно з робочим часом, оплатою, обмеженнями місця проходження служби та санкціями (§26).

Аналіз рішень Європейського комітету соціальних прав у справах EUROMIL проти Ірландії та QCEA проти Греції демонструє послідовний підхід Комітету, де держава має широкі повноваження у сфері військової служби, однак ці повноваження не можуть перетворюватися на непропорційні обмеження свободи особи обирати або залишати професію.

Публікацію підготовано у співпраці з Національною асоціацією адвокатів України за підтримки проєкту Ради Європи «Посилення соціального виміру в Україні», що має на меті досягти того, щоб широкі верстви населення та люди з уразливих груп, включаючи постраждале від війни населення в Україні, отримували адресний соціальний захист та підтримку.

Автор публікації: Вікторія Поліщук

Вікторія Поліщук

голова Комітету НААУ з питань трудового права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.