Військова служба і недискримінація: підхід Європейського комітету з соціальних прав

В українській практиці частішають спори про зарахування стажу, умов інтеграції до публічної служби, пенсійних прав чи оплати праці осіб, які працювали або проходили службу за нестандартними моделями. Як орієнтир у справах, де виникає питання різного правового режиму праці або служби, корисним є Рішення Європейського комітету з соціальних прав у справі CFDT v. France.

У цьому рішенні Комітет чітко розмежував формальну відмінність правового статусу і дискримінацію в розумінні статті E Переглянутої Європейської соціальної хартії. Комітет показав, що різне ставлення не є дискримінаційним автоматично, якщо воно зумовлене об’єктивно різними умовами найму, застосовним правом та міжнародними зобов’язаннями держави, і якщо така різниця є розумною та пропорційною

Рішення Європейського комітету соціальних прав за скаргою Французької демократичної конфедерації праці (CFDT) проти Франції (скарга № 50/2008), яке прийнято 09 вересня 2009 р., повідомлення зроблено 29 вересня 2009 р., оприлюднено 09 грудня 2009 р.

Фабула справи.  Скаргу подала Французька демократична конфедерація праці (CFDT). Вона стосувалася становища цивільного персоналу французьких збройних сил, дислокованих у Німеччині, який після реорганізації/розформування відповідних підрозділів був інтегрований до французької державної служби (§1). Ключова теза скаржника: працівники, що працювали у Німеччині, виконували аналогічні обов’язки, однак їхній стаж/служба в Німеччині не визнавалися «так само», як якби ці послуги були надані у Франції, що позначалося на умовах інтеграції та пов’язаних соціально-трудових правах (зокрема пенсійних).

У центрі спору - наслідки того, що значна частина таких працівників була найнята на підставі трудових договорів, які підпорядковувалися німецькому трудовому законодавству. Через це вони не підпали під механізм, який дозволяв враховувати попередню службу як «стаж державного службовця» в рамках Декрету 70-79 від 27.01.1970 (зокрема його статті 6), тоді як працівники, що виконували подібні функції на території Франції, могли користуватися більш сприятливими умовами кар’єрної інтеграції та, як наслідок, вищими виплатами/пенсією (§22–24, §40–41, §46).

Попередні зауваження до предмету скарги. Комітет насамперед уточнив процесуальні рамки розгляду скарги. Він зазначив, що, хоча CFDT формально посилалася на кілька матеріальних положень Хартії, з юридичної точки зору аргументація скарги зводиться до питання дискримінації у користуванні правами, гарантованими цими положеннями, тобто до статті E у поєднанні з відповідними матеріальними статтями (§§14–15).

Комітет наголосив, що сторони зобов’язані дотримуватися рішення про прийнятність скарги, однак з метою «належного відправлення правосуддя» він залишає за собою право розглядати скаргу також у світлі інших положень Хартії, якщо це необхідно для повної правової оцінки ситуації (§§17–20). У цій справі Комітет дійшов висновку, що предмет скарги має бути розглянутий за статтею E у поєднанні зі статтями 4, 12, 18 та 19 Переглянутої Хартії (§21).

Позиція Комітету

22. Після реорганізації французьких збройних сил у Німеччині декілька осіб, які були працевлаштовані французькими збройними силами у Німеччині, не скористалися застосуванням статті 6 Декрету 70-79 від 27 січня 1970 року, оскільки вони виконували свою роботу на підставі трудових договорів, що регулюються німецьким трудовим законодавством; з цієї причини вони не розглядалися як державні службовці, як це було б у випадку, якби вони працювали у Франції.

CFDT стверджує, що розрізнення між персоналом французьких збройних сил у Німеччині та персоналом, який виконує ті самі обов’язки у Франції, «суперечить статті Е у поєднанні» зі статтями 4, 12, 18 та 19 Переглянутої Європейської соціальної хартії (§23). Зокрема, скарга ґрунтується на твердженні про порушення:

статті 4, яка гарантує «право працівників чоловічої та жіночої статі на рівну оплату за рівноцінну працю»;

статті 12, що забезпечує «рівне ставлення до прав соціального забезпечення»;

статті 18 щодо права на заняття прибутковою діяльністю на території іншої Договірної Сторони;

статті 19, яка вимагає не менш сприятливого ставлення до працівників, які законно перебувають на території Сторони, зокрема в частині «оплати праці та інших умов праці».

CFDT зазначає, що метою скарги є отримання від французьких органів влади «законодавства або нормативних актів, які враховують стаж роботи персоналу, який працював або працює у французьких збройних силах у Німеччині, в контексті їх інтеграції у французьку державну службу та визначення їх соціальних прав, зокрема пенсії за вислугу років» (п. 24).

Правова рамка: стаття E Переглянутої Хартії

Стаття E Європейської соціальної хартії має таке формулювання:

«Користування правами, передбаченими цією Хартією, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, такою як […] або інший статус» (п. 36).

Комітет зазначає, що стаття E «доповнює інші основні положення переглянутої Хартії» і «не має самостійного значення», оскільки застосовується лише до «користування правами», гарантованими іншими положеннями (п. 37). Водночас її застосування «не обов’язково передбачає порушення цих положень», але є неможливим, «якщо факти, що розглядаються, не підпадають під дію одного або декількох з останніх» (п. 37).

Відповідно до усталеної практики, різниця в поводженні є дискримінаційною, якщо вона «не має об’єктивного та розумного виправдання», тобто якщо вона не переслідує «законної мети» або якщо «не існує розумного співвідношення пропорційності між застосованими засобами та метою, яку прагнуть досягти» (п. 38).

При цьому держави-учасниці мають певний «простір для розсуду» при оцінці того, «чи і в якій мірі відмінності в інакше подібних ситуаціях виправдовують різне ставлення», однак «остаточне рішення» щодо меж такого розсуду «залишається за Комітетом» (п. 39).

У даній справі CFDT оскаржує «відмову французької влади надати цивільним службовцям французьких збройних сил у Німеччині переваги, передбачені статтею 6 Декрету 70-79», виключно на тій підставі, що їхні контракти «були контрактами приватного права відповідно до німецького трудового законодавства» (§40). Як наслідок, «вони не мають права на статус державних службовців» (п. 40).

Скаржники «не були включені до категорії C або D державних службовців, оскільки строк служби в збройних силах (Німеччини) не враховувався як строк роботи осіб, що мають статус державних службовців» (п. 41). Таким чином, Комітету було запропоновано вирішити, «чи належать заявники по суті до категорії державних службовців і були виключені з неї лише формально через дискримінацію, або ж підстави для застосування до них різного ставлення є обґрунтованими та пропорційними» (п. 41).

Оцінка питання дискримінації. Комітет нагадує, що стаття E «спрямована на запобігання дискримінації у користуванні правами, закріпленими в Хартії, у випадках, коли існують різні способи виконання вимог, що випливають з неї» (п. 42). Поняття дискримінації охоплює ситуації, коли особа або група осіб «без належного обґрунтування отримують менш сприятливе ставлення, ніж інші» (п. 42).

У цій справі причиною відмови у застосуванні відповідних переваг було те, що працівники «виконували свої обов’язки на службі у французьких збройних силах, дислокованих у Західній Німеччині відповідно до німецького законодавства», що «позбавляє цих осіб прав, які надаються посадовим особам, які виконували ті самі обов’язки […] на території Франції» (п. 43).

Така підстава «не зазначена прямо як заборонена підстава для дискримінації відповідно до статті E», проте вона «охоплюється посиланням у статті на “інший статус”» (п. 44).

Комітет вважає, що він повинен спочатку визначити, «чи становить різниця в поводженні дискримінацію», і лише потім, «чи підпадає вона під дію будь-якого з положень, на які посилається CFDT у поєднанні зі статтею E» (п. 45).

Комітет встановлює, що заявники були інтегровані «у французьку державну службу як державні робітники», тоді як особи, які виконували подібні обов’язки у Франції, «користувалися більш сприятливими умовами відповідно до Декрету від 27 січня 1970 року», що дозволяло їм «отримувати вищу заробітну плату, а згодом і вищу пенсію за вислугу років» (п. 46).

Водночас Комітет доходить висновку, що ця різниця «є наслідком того, що відповідні особи не перебували в однакових умовах через дуже різні умови їхнього найму», а також через «правовий статус, який до них застосовувався, та зобов’язання французької держави щодо застосовного цього правового статусу» (п. 47). Як результат, така різниця «не може вважатися дискримінаційним ставленням» (п. 47).

За цих обставин Комітет вважає, що «немає необхідності розглядати, чи скарги, подані організацією-скаржником, підпадають під дію істотних положень, на які посилається» (п. 48).

З цих причин Комітет 12 голосами проти 2 дійшов висновку, що порушення статті E у поєднанні зі статтями 4, 12, 18 та 19 Переглянутої Європейської соціальної хартії не має місця (§49).

Публікацію підготовано у співпраці з Національною асоціацією адвокатів України за підтримки проєкту Ради Європи «Посилення соціального виміру в Україні», що має на меті досягти того, щоб широкі верстви населення та люди з уразливих груп, включаючи постраждале від війни населення в Україні, отримували адресний соціальний захист та підтримку.

Автор публікації: Вікторія Поліщук

Вікторія Поліщук

голова Комітету НААУ з питань трудового права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.