Управління відходами: закон працює, але не стимулює

Минуло два роки від набрання чинності Законом «Про управління відходами», який мав закласти європейську систему поводження з ними. Проте без дієвих економічних стимулів вона поки що залишається на папері.

Формула чистоти

В основі моделі — послідовність дій від запобігання утворенню відходів до їх остаточного захоронення. Пріоритет надано саме запобіганню, що визначається через перелік конкретних заходів.

До таких заходів належать: заохочення сталого виробництва і споживання продукції; проектування та використання ресурсоефективної і довговічної продукції; подовження строку використання товарів; забезпечення придатності до ремонту, повторного використання й модернізації. Закон також передбачає виділення з відходів сировини, придатної до повторного використання, і забезпечення доступності запасних частин, технічної інформації та програмного забезпечення, що дозволяють здійснювати ремонт без зниження рівня безпечності функціонування.

Серед інших заходів — зменшення обсягів утворення відходів шляхом упровадження найкращих доступних технологій і методів управління у промисловому виробництві, а також зменшення вмісту небезпечних речовин у продукції відповідно до технічних регламентів. В окремих положеннях наголошується на необхідності зменшення утворення відходів, непридатних до рециклінгу або інших операцій з відновлення.

Закон передбачає визначення продукції, що є основним джерелом засмічення довкілля, і вжиття відповідних заходів для запобігання та зменшення утворення таких відходів. Згадується і проведення інформаційних кампаній для підвищення обізнаності громадськості щодо запобігання утворенню відходів та забрудненню навколишнього природного середовища.

У сфері організації поводження з відходами закон покладає обов’язок створювати пункти приймання продукції для ремонту та підготовки її до повторного використання. Це завдання можуть виконувати як суб’єкти господарювання, так і органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Окремим напрямом є зменшення обсягів утворення харчових відходів у торговельних мережах, закладах громадського харчування та домогосподарствах.

В цілому можна стверджувати, що законодавець визначив комплекс конкретних дій, спрямованих на запобігання утворенню відходів, розширення можливостей повторного використання продукції та підвищення рівня екологічної свідомості населення. Ці норми формують основу національної моделі управління відходами, яка відповідає принципам європейського права та політики сталого розвитку.

Економічні інструменти

Стаття 56 Закону «Про управління відходами» визначає економічні інструменти для дотримання ієрархії управління відходами та фінансування відповідних заходів. Одним із ключових механізмів є встановлення ставок екологічного податку за захоронення відходів на полігонах залежно від виду відходів і класу полігону.

Передбачено податкові стимули для учасників індустріальних парків, діяльність яких пов’язана зі збиранням, обробленням, видаленням відходів або відновленням матеріалів. Такі підприємства звільняються від оподаткування прибутку від діяльності у межах парку на 10 років, а також від сплати ПДВ під час імпорту нового обладнання, якщо воно не було у використанні та виготовлене не раніше ніж за три роки до ввезення.

Іншим інструментом є запровадження системи, за якої утворювачі й власники відходів сплачують лише за фактичну вагу відходів, непридатних для повторного використання та відновлення. Для стимулювання роздільного збирання діє екологічний податок: його ставки залежать від класу небезпеки та рівня забруднення. Відходи I класу небезпеки оподатковуються за ставкою 1546,22 грн за тонну, II класу — 56,32 грн, III — 14,12 грн, IV — 5,50 грн, а для нетоксичних відходів гірничої промисловості — 0,54 грн. Якщо полігони не виключають забруднення повітря чи вод, податок збільшується утричі. Для звалищ у межах населених пунктів або ближче ніж 3 км від них застосовується коефіцієнт 3, поза межами — 1.

Законом передбачено й розширену відповідальність виробника, що покладає обов’язок організовувати збирання, перероблення чи утилізацію певних видів відходів. Такі системи виробники можуть запроваджувати добровільно. Крім того, визначено можливість упровадження депозитних схем для ефективного збирання використаної продукції та матеріалів.

Окремо встановлено податкові пільги для стимулювання повторного використання або благодійного передання продукції — у межах до 4 % річного доходу. Водночас для продукції, відходи якої створюють значний негативний вплив на довкілля, передбачено оподаткування з метою скорочення споживання. Зокрема, встановлено акцизні ставки на тютюнову сировину та відходи — 73 євро за кілограм у 2025 році з поетапним підвищенням до 81 євро у 2027 році.

Для розвитку переробної інфраструктури запроваджено пільгове оподаткування операцій з постачання, імпорту відходів і брухту чорних та кольорових металів, а також макулатури. Ці операції звільнено від ПДВ до 1 січня 2027 року.

Передбачено також державну допомогу на капітальні інвестиції у сфері поводження з відходами. Вона може надаватися у формі пільгових кредитів для закупівлі обладнання для роздільного збирання відходів або на перехід до технологій, що забезпечують вищий рівень екологічної безпеки. Допомога покриває додаткові витрати, необхідні для впровадження екологічно безпечних технологій і зменшення впливу відходів на довкілля порівняно зі звичайними процесами.

Потенціал та реальність

Попри наявність цих економічних інструментів, їх практичне застосування залишається обмеженим. Запровадження розширеної відповідальності виробника не має обов’язкового характеру, а лише розглядається як право виробників. Відсутність суттєвих економічних навантажень не створює стимулів для організації систем збирання чи перероблення відходів. Фактично витрати на поводження з ними перекладаються на кінцевого споживача, який сплачує за послуги збору та вивезення сміття, що включають логістичні витрати.

Депозитні схеми, передбачені законом як інструмент заохочення ефективного збирання використаної продукції, можуть функціонувати лише за наявності економічної вигоди. Проте за умов, коли вторинної сировини на ринку достатньо, бізнес не має підстав змінювати налагоджені моделі діяльності. Аналогічно, пільги для повторного використання або благодійного передання продукції не є суттєвими, оскільки закон обмежує їх розмір чотирма відсотками від річного доходу.

У сфері перероблення відходів також відсутні значні стимули. Попри окремі податкові послаблення, діяльність з повторного використання та рециклінгу супроводжується додатковими фінансовими навантаженнями. Закон не створює особливих переваг для суб’єктів, які впроваджують технології відновлення матеріалів чи зменшення обсягів відходів.

Ще однією проблемою є те, що економічні інструменти не враховують різницю між категоріями відходів. Було б доцільно запровадити більш деталізовані податкові пільги за категоріями, однак на практиці ставки і підходи залишаються загальними. Це не стимулює підприємства оптимізувати виробничі процеси або впроваджувати технології зменшення шкідливого впливу.

Впровадження системи платежів за фактичну вагу відходів, непридатних для повторного використання, також не забезпечує очікуваного ефекту. Відсутність інфраструктури роздільного збирання, належного контролю та економічної зацікавленості робить цей механізм формальним.

Хоча державна допомога надається для переходу на нові технології та впровадження найкращих доступних методів управління, вона має обмежений характер. Кредитування і пільги застосовуються вибірково, а процедури їх отримання залишаються складними. Це знижує можливості підприємств для реального переходу до екологічно безпечного виробництва.

У результаті існуючі податкові й фінансові механізми не забезпечують достатньої економічної мотивації для скорочення утворення відходів, розвитку інфраструктури перероблення та впровадження сучасних технологій управління.

***

Отже, хоча правова рамка поводження з відходами побудована в Україні за європейським зразком, фінансові та організаційні механізми її реалізації залишаються слабкими. Розширена відповідальність виробника не стала обов’язковою, депозитні схеми не набули економічного сенсу, а податкові стимули застосовуються вибірково. Реального заохочення до повторного використання й рециклінгу немає, тоді як фінансове навантаження часто переноситься на споживача.

Для того щоб ієрархія поводження з відходами перетворилася з нормативної моделі на дієвий механізм, законодавчі норми мають бути підкріплені ефективною системою економічних стимулів, деталізованими пільгами за категоріями відходів та прозорими умовами державної підтримки екологічно безпечних технологій.

Автор публікації: Софія Шутяк

Софія Шутяк

заступник голови Комітету НААУ з питань аграрного, земельного та довкілевого права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.