Правові загрози для українців на півночі Кіпру

Розділений Кіпр — це не лише геополітичний конфлікт, що розпочався у 1974 році. Для українців, які живуть або мають справи на півночі острова, він означає ризики: невизнані документи, спірна нерухомість, обмеження доступу та відсутність захисту.

В’їзд без виходу

Станом на сьогодні українські громадяни можуть потрапити на територію Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК), яку не визнала жодна країна, крім самої Туреччини, двома способами: через офіційні контрольно-пропускні пункти з Республіки Кіпр і через Туреччину. Водночас законодавство Республіки Кіпр прямо забороняє в’їзд на її територію через будь-які пункти, розташовані на півночі острова. Морські порти та аеропорти ТРПК вважаються закритими. У той же час українці, як і громадяни інших країн, переміщуються між кордонами острову Кіпр.

За інформацією Міністерства зовнішніх справ ТРПК іноземцям, які відвідують ТРПК, може бути видана віза на строк до 90 днів, залежно від її типу, у визначених портах та прикордонних переходах, за умови, що вони відповідають умовам, передбаченим Законом про іноземців та імміграцію, і не вважаються непридатними для в'їзду в країну. Тривалість перебування, надана в призначених портах і прикордонних переходах ТРПК, не може перевищувати 90 днів протягом 180 днів. 

Всі іноземці, які бажають перебувати в ТРПК більше ніж 90 днів, повинні отримати дозвіл на проживання. В'їзд до ТРПК і виїзд з неї можливий через призначені порти і прикордонні переходи за наявності дійсного паспорта або проїзного документа. Тип і термін дії візи, виданої іноземцям, проставляється імміграційними службовцями у проїзному документі. Термін перебування іноземців у країні не може перевищувати дату, проставлену у їхніх проїзних документах, і вони не можуть використовувати візу з інших причин, ніж її первісна мета. Наприклад, робота з туристичною або студентською візою вважається порушенням візового режиму.

Народження і власність

На території ТРПК дії Конституція, яка набрала чинності 7 травня 1985 року, діє державний апарат і суди. На перший погляд вже може здатися, що ця ТРПК має усі ознаки держави і для українців, які перебувають на її території немає бути жодних проблем. 

Разом з тим усі документи, видані владою ТРПК, зокрема дипломи, посвідчення особи та проїзні документи, не визнаються ані Республікою Кіпр, ані іншими державами. Не визнаються жодною державою, звісно, і Україною також — це документи, які підтверджують народження дитини. Для отримання українцями документів, якщо дитина народилась, для прикладу, у м. Фамагуста або м. Киренія, доведеться звертатися до українського суду для встановлення факту народження дитини для подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про народження.

Особливої уваги потребує придбання нерухомості на півночі острова: значна частина об’єктів нерухомості була незаконно відчужена у греків-кіпріотів — біженців з цієї території. Купівля таких об'єктів у «неправомірних власників» вважається незаконною та може бути оскаржена у національних і міжнародних судах законними власниками. Існують судові прецеденти, які підтверджують, що така нерухомість може бути вилучена у нових власників.

Це особливо важливо, адже 15 травня 2025 року Міністерство ТРПК прийняло ряд законів щодо купівлі-продажу нерухомості. Якщо нерухомість, що купується, є земельною ділянкою і є дозвіл на будівництво, площа такої земельної ділянки не може перевищувати 1338 м2, і на цій ділянці можна побудувати тільки один будинок. Якщо нерухомість, що купується, є квартирою, іноземці можуть придбати до 3 квартир. Якщо купується окремий будинок, площа землі не може перевищувати 3300 м2, і на ній не можна будувати другий будинок та/або квартиру. Однак, якщо окремий будинок розташований на території масового житла або забудови, іноземці можуть придбати 2- двоповерхові окремі вілли, а громадяни Туреччини можуть придбати 3-двоповерхові окремі вілли на таких територіях / масовому житлі.

Юридичні наслідки окупації

Все це може наводити на думку, як північна частина Кіпру загалом функціонує? З погляду міжнародного права, ситуація на півночі Кіпру підпадає під визначення окупації. Воно міститься у Регламенті щодо законів і звичаїв сухопутної війни, доданому до IV Гаазької конвенції від 18 серпня 1907 року (H.IV). Фактично, як зазначає Міжнародний Суд, то це вже міжнародне звичаєве право. Міжнародне гуманітарне право передбачає, що визначення окупації поширюється лише на території, де така влада була встановлена і може здійснюватися.

Окупація регулюється чотирма Женевськими конвенціями та Додатковим протоколом I. Окрім того, окупаційна влада має конкретні зобов'язання, коли вона здійснює контроль над окупованими територіями. До таких обов’язків належить підтримання порядку і суспільного життя на окупованій території. Окупаційна влада зобов'язана забезпечити належне постачання продовольства та медичних препаратів, а також одягу, постільних речей, засобів для укриття, інших предметів, необхідних для виживання цивільного населення окупованої території, та предметів, необхідних для відправлення релігійних обрядів. Той факт, що гуманітарні організації надають допомогу, жодним чином не звільняє окупаційну державу від її обов'язків щодо забезпечення населення необхідним. 

Окрім того, окупаційна влада має право реквізувати цивільні лікарні на суворо обмежених умовах. Це може бути лише тимчасовим заходом, у разі нагальної необхідності для догляду за пораненими та хворими, і лише за умови, що вчасно вжито відповідних заходів для забезпечення догляду та лікування пацієнтів інших лікарень. Вона також повинна забезпечити задоволення потреб цивільного населення і продовжувати це робити.

Окупаційна влада не може примушувати осіб, які перебувають під захистом Женевських конвенцій, виконувати будь-яку роботу, яка б залучала їх до військових операцій, і будь-яка робота, яку вони виконують, повинна здійснюватися тільки на окупованій території, де вони перебувають.  

Дотримання прав

Правила звичаєвого міжнародного гуманітарного права, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів, передбачають, що на окупованій території діють наступні правила:

(а) рухоме державне майно, яке може бути використане для військових операцій, може бути конфісковане;

б) нерухоме державне майно повинно управлятися відповідно до правила узуфрукту;

(в) приватне майно повинно поважатися і не може бути конфісковане, за винятком випадків, коли знищення або конфіскація такого майна є необхідною з міркувань військової необхідності.

Окрім цих загальних правил, існують інші конкретні зобов'язання та заборони, а саме: 

• зобов'язання забезпечувати основні потреби захищеного населення; 

• зобов'язання сприяти наданню гуманітарної допомоги третіми сторонами; 

• сувора заборона на переселення власного населення на окуповану територію; 

• сувора заборона на примусове переселення захищеного населення, при цьому допускається тимчасова евакуація для проведення військових операцій; 

• зобов'язання поважати приватну власність; 

• заборона на знищення майна, за винятком випадків, коли це є абсолютно необхідним для проведення військових операцій.

В питаннях окупації та дотримання законних прав іноземних громадян, до яких належать українці, немає знаку рівності. Окупація території іншої держави завжди створює для іноземців труднощі у реалізації їхніх прав. Українські громадяни, які наразі проживають на території Північного Кіпру, мають усвідомлювати, що перебувають на території з невизнаним міжнародно-правовим статусом. 

Це тягне за собою низку ризиків — як юридичних, так і практичних. Зокрема, документи, видані владою ТРПК, не визнаються жодною іншою країною, включно з Республікою Кіпр, що ускладнює легалізацію статусу, подальше працевлаштування, навчання чи подорожі. 

Окрім того, будь-які дії, пов’язані з придбанням нерухомості, користуванням інфраструктурою чи веденням бізнесу, можуть бути визнані незаконними — із можливими позовами з боку законних власників. Перетин лінії розмежування або в’їзд через пункти на півночі також несе загрозу адміністративної відповідальності при спробі в'їзду до південної частини острова чи отриманні візи.

Матеріал опубліковано у виданні «Юридична газета».

Автор публікації: Вікторія Поліщук

Вікторія Поліщук

представник НААУ у Республіці Кіпр (м.Ларнака)

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.