Тримання під вартою як правило: у НААУ дискутували про стандарти доведення ризиків

Найбільш інтенсивне втручання у право людини на свободу держава здійснює під час обрання їй запобіжного заходу. На цій стадії стандарт доказування ризиків стає фактичним вимірювачем реального змісту презумпції невинуватості.

Про це говорили учасники круглого столу «Стандарти доказування при обранні запобіжних заходів у світлі національної практики та практики Європейського суду з прав людини», який 27 лютого провів Комітет НААУ з питань захисту прав людини.

Стаття 177 КПК містить перелік ризиків, однак не визначає чіткого стандарту їх доказування. У результаті створюється простір широкої дискреції, де межа між доведеним ризиком і припущенням часто розмивається, а мотивація суду підміняється повторенням формулювань клопотання сторони обвинувачення. У практиці це проявляється в шаблонних ухвалах, формальному аналізі альтернативних запобіжних заходів та фактичному використанні обґрунтованої підозри як універсальної підстави для ізоляції. Саме на цій проблематиці наголосив модератор заходу, адвокат Богдан Глядик. Він окреслив сумну статистику: тримання під вартою становить близько 65% серед усіх застосованих запобіжних заходів. Ці цифри заперечують саму ідею винятковості тримання під вартою: запобіжний захід, що застосовується у більшості випадків, за своєю природою перестає бути екстраординарним. Звідси і концептуальний зсув: замість доведеності конкретного ризику формується презумпція ризику, а прогноз поведінки особи дедалі частіше ґрунтується не на індивідуальних фактах, а на виключно тяжкості інкримінованого злочину.

Проблема застосування запобіжних заходів в Україні вже перебуває у полі зору міжнародних механізмів. Це підтвердила голова Робочої групи ООН з питань свавільних затримань Ганна Юдківська, яка нагадала повноваження та інструменти спеціальної процедури Ради ООН з прав людини.

Також було наголошено на тематичному звіті Робочої групи щодо альтернативних запобіжних заходів, який став офіційним документом ООН, і в якому прямо зазначено занепокоєння встановленням нереалістичних та обтяжливих фінансових умов, що фактично роблять свободу ілюзорною.

Фінансові умови застави не повинні перетворюватися на форму попереднього ув’язнення, заснованого на економічному статусі особи або тяжкості злочину. Їхнє призначення — забезпечення явки до суду, а не приховане покарання до вироку. Ключовий меседж звучав недвозначно: тримання під вартою — це виняток з правила, а правилом є саме альтернативні заходи.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Надія Стефанів акцентувала увагу на тому, що сподівання виключно на зовнішній контроль з боку ЄСПЛ не вирішує проблему. Процедура у Страсбурзі є тривалою, і на момент ухвалення рішення запобіжний захід уже давно може втратити чинність, справа перейти в іншу стадію або завершитися вироком. У такій ситуації відновлення порушеного права стає символічним. Саме тому основна функція гарантування свободи лежить на національних судах. Суддівський розсуд повинен мати межі, а ці межі визначаються якістю мотивування, індивідуалізацією ризиків та реальним аналізом альтернатив.

Окремо було звернуто увагу на можливість застосування статті 206 КПК як механізму негайного реагування на незаконне тримання під вартою, що свідчить про наявність у національному праві інструментів, здатних забезпечити ефективний захист за умови їх активного використання.

Дискусію продовжила слідча суддя Подільського районного суду міста Києва Леся Будзан, яка нагадала три елементи, що підлягають обов’язковій перевірці при вирішенні питання про запобіжний захід: обґрунтована підозра, доведеність хоча б одного ризику зі статті 177 КПК та неможливість застосування більш м’якого заходу.

Вона наголосила, що стандарт обґрунтованої підозри не є тотожним доведенню поза розумним сумнівом, але він повинен відповідати стандарту достатньої переконливості. У той же час ризики також не можуть підтверджуватися голослівними твердженнями прокурора. А посилання лише на тяжкість санкції не є достатнім для доведення ризику переховування — необхідні конкретні факти.

Водночас суддя підкреслила роль сторони захисту. Належно підготовлена позиція з доказами сімейних обставин, стану здоров’я, характеристиками та даними про репутацію здатна вплинути на рішення суду і забезпечити застосування альтернативного триманню під вартою запобіжного заходу. Проте об’єктивною проблемою залишається дефіцит часу на стадії первинного обрання запобіжного заходу, що фактично ускладнює повноцінну реалізацію змагальності.

Підтвердження системності проблеми надала координатор моніторингової місії IAC ISHR Анастасія Алєксєєва, яка повідомила, що протягом 2025 року було промоніторено 197 судових засідань і зафіксовано 336 ситуацій, які можуть не відповідати статтям 5 та 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Найчастіше моніторинговою місією фіксувались такі проблеми, як ідентичні клопотання сторони обвинувачення та ухвали суду, відсутність перевірки актуальності ризиків, встановлення судом непропорційних застав, надання стороною обвинувачення сумнівних доказів та застосування формального підходу до перевірки можливості визначення альтернативних запобіжних заходів. При цьому йдеться не про поодинокі помилки, а про усталену практику формалізації судового контролю.

Представник Уповноваженого ВР з прав людини Андрій Овсієнко наголосив, що виконання рішень ЄСПЛ не може обмежуватися виплатою компенсації конкретній особі. Якщо Стратсбурзький суд встановлює порушення статті 5 Конвенції, держава повинна реагувати системно, змінюючи підходи до застосування запобіжних заходів і до стандартів доказування ризиків, адже йдеться про інституційні проблеми, а не про випадкові процесуальні помилки.

Член Комітету НААУ з питань захисту прав людини Ірена Острозька-Санґушко звернула увагу на те, що ключовим фактором справедливості залишається внутрішня стійкість судді - здатність не піддаватися процесуальному або психологічному тиску з боку сторони обвинувачення. Саме незалежність судового мислення дозволяє перетворити формальну процедуру на реальний контроль. Адвокатка наголосила і на болісній реальності: у практиці є випадки, коли люди не доживають до завершення строків тримання під вартою.

«Свобода людини у кримінальному процесі починається не з вироку, а з першого судового рішення про запобіжний захід. Саме в цей момент перевіряється, чи здатний суд відокремити припущення від факту, ризик - від абстракції, тяжкість злочину - від реальної небезпеки. І саме стандарт доказування визначає, чи буде тримання під вартою винятком, як того вимагає Конвенція, чи залишиться домінуючою практикою, - прокоментував підсумки заходу Б.Глядик. — Тому тематичні круглі столи у цьому контексті мають практичне значення, адже формують спільну мову для адвокатів, суддів, законодавців і правозахисників, дозволяють зіставити національну практику з міжнародними стандартами та створюють підґрунтя для поступової еволюції судової культури».

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.