Історичні ювілеї у 2024 році: вшановуємо адвокатів-військовиків | НААУ

Головна цитата

«У війні, яку розпочали імперії, вони вигартували свій шлях боротьби за незалежну Українську державність»

Публікація

Історичні ювілеї у 2024 році: вшановуємо адвокатів-військовиків

13:14 Пн 29.04.24 Автор : Вісник НААУ 6709 Переглядів Версія для друку

Ювілейний рік — добра нагода згадати їх життєвий і професійний шлях. Плеяда цьогорічних ювілярів особлива, адже їм довелося бути не лише адвокатами, а й воїнами. Через пекельний вир Першої світової, від початку якого нас розділяє вже 110 років, довелося пройти багатьом представникам адвокатури.

Центр досліджень адвокатури і права НААУ вже традиційно знайомить з життєвим шляхом видатних представників адвокатури, історичні ювілеї яких вшановуємо цього року. Про знаменитих ювілярів, чиї «круглі» дати припали на 2024 рік, — письменника, історика і видавця, першого голову товариства «Просвіта» в Одесі адвоката Михайла Комарова; адвоката Івана Семанюка, відомого як письменник Марко Черемшина; президента Української Народної Республіки в екзилі Степана Витвицького, — можна прочитати у Віснику НААУ за 2019 рік. Проте в історії української адвокатури маємо ще багато видатних адвокатів, імена яких досі залишаються маловідомими.

160-річчя від Дня народження Кирила Трильовського

Адвокат, поет, публіцист, видавець, громадський та політичний діяч, організатор січового та стрілецького руху в  Галичині та  Буковині Кирило Трильовський народився на Львівщині у 1894 році у родині греко-католицького священника. Правничу освіту здобув у Чернівцях, згодом у Львівському і Віденському університетах. У 1901 році відкрив свою адвокатську канцелярію у Коломиї.

К. Трильовський обирався депутатом австрійського парламенту та Галицького сейму. Справою життя, яка принесла йому славу «січового батька», стала організація та розвиток у Галичині січового руху. 5 травня 1900 року в селі Завалля (сучасна Івано-Франківська область) адвокат створив перший осередок товариства «Січ» — протипожежно-спортивної організації з українським військово-патріотичним вихованням. Протягом першого десятиліття ХХ століття мережа «Січей» охопила всю Східну Галичину і Буковину і створила передумови для організації під час Першої світової війни військових формувань українського січового стрілецтва.

Як літератор К. Трильовський писав у жанрі історичної прози, однак знаменитим він став як автор віршів, які згодом стали народними піснями: «Гей, там на горі «Січ» іде», «Гей, Чорногора зраділа», «Про Січ славну, Запороже».

140-річчя від Дня народження Романа Домбчевського

Адвокат, громадський діяч і публіцист Роман Домбчевський народився у селі Верхній Ясенів (нині Верховинського району Івано-Франківської області). У 1908 році закінчив правничий факультет Львівського університету та пройшов адвокатську практику. Роман Домбчевський володів 8 мовами.

Під час першої світової війни за дорученням Союзу визволення України працював з українцями-військовополоненими в  австрійському таборі Фрайштадт. Після проголошення Західно-Української Народної Республіки вступив до Української Галицької Армії, мав звання сотника. Протягом 1921 — 1922 років Р. Домбчевський перебував на дипломатичній роботі як член місії ЗУНР у Празі.

У 1923 році Р. Домбчевський повернувся у Галичину та працював адвокатом у Миколаєві, Стрию і Дрогобичі. Вступив до Союзу Українських Адвокатів. Наполегливо вимагав рівних прав для  української мови у  міжвоєнній Польщі та  написав працю «За  права мови». У місті Стрий Роман Домбчевський був одним із засновників краєзнавчого музею «Верховина».

Восени 1939 року Роман Домбчевський був заарештований радянськими спецслужбами і засуджений до восьмирічного ув’язнення. Після відбування покарання через заборону не зміг повернутися до Галичини. Осів в Одесі, працював вантажником у порту. Помер адвокат Р. Домбчевський у 1952 році.

140-річчя від Дня народження Віктора Пацлавського

Віктор Пацлавський відомий як адвокат, громадсько-політичний діяч і музикант. Він народився у місті Броди на Львівщині у 1884 році. Навчався у  Бережанській гімназії та на філософському факультеті Львівського університету. У  1902 році був обраний секретарем товариства «Академічна громада». У 1904 році у ході сецесії — протестної акції студентів-українців, які боролися за український університет у Львові, продовжив навчання у Відні, де закінчив правничий факультет.

З  1909  року В. Пацлавський як кандидат адвокатури проходив адвокатську практику в Рогатині. У 1913 році переїхав з родиною до Дрогобича і працював помічником адвоката. Після початку Першої світової війни був мобілізований до  австро-угорського війська, в якому воював до 1917 року. Звільнившись з армії, В. Пацлавський склав іспит на доктора права і відкрив власне адвокатське бюро.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки адвокат В. Пацлавський долучився до розбудови української державності. У листопаді 1918 року він став секретарем повітової національної ради у Дрогобичі та секретарем міської управи.

У 1922 році В. Пацлавський перейняв адвокатську контору А. Горбачевського. Як адвокат вів справи українського нафтового товариства «Підойма».

Віктор Пацлавський був надзвичайно активним в українському громадсько-політичному житті міжвоєнного періоду як співорганізатор Українського національно-демократичного  об’єднання (УНДО)  — найбільшої української політичної партії у Галичині. Адвокат ініціював будівництво української гімназії імені І. Франка у Дрогобичі, очолював Українське педагогічне товариство, «Рідну Школу», Музичне товариство імені М. Лисенка, товариство «Боян». У 1941 році В. Пацлавський став головою Української національної ради у Дрогобичі.

У 1944 році адвокат В. Пацлавський емігрував до Німеччини, згодом переїхав у США. Працював вчителем фортепіано у школі. Помер у 1974 році та похований у місті Йонкерс у штаті Нью-Йорк.

140-річчя від Дня народження Василя Бабія

Адвокат і  старшина Української Галицької Армії Василь Бабій народився у 1884 році у селянській родині села Великій Говилів (нині Тернопільської області). Гімназійну освіту здобув у Тернополі та Коломиї. У 1901 — 1911 роках навчався на правничому факультеті Львівського університету. Ступінь доктора права здобув в університеті міста Ґрац в Австрії. Адвокатську практику проходив у містечку Копичинці.

Улітку 1914 року з початком Першої світової війни був мобілізований до австро-угорської армії. Закінчив старшинську артилерійську школу і воював на сербському та  італійському фронтах, одержав звання поручника. Після закінчення Першої світової війни продовжив воювати в Українській Галицькій Армії, де був командантом коша гарматного полку у Золочеві. Брав участь у Чортківській офензиві та боях під Києвом, де командував новоствореним 9-м гарматним полком і одержав військове звання сотника. Василь Бабій брав участь у боях з більшовицькими та денікінськими військами, а у вересні 1919 року командував бронепоїздом «Галичина».

У 1922 році Василь Бабій повернувся до Галичини та  працював адвокатом у  Копичинцях, брав участь у громадському житті містечка: очолював товариство «Луг», був директором філії Українського банку. Пізніше переїхав у Чортків, де відкрив власну адвокатську канцелярію. Друга світова війна застала В. Бабія у Чорткові. Протягом 1941 — 1944 років він працював адвокатом і очолював Український окружний комітет у місті.

Навесні 1944 року В. Бабій був змушений емігрувати до Німеччини, а у 1948 році — до Канади. Написав спогади про Українську Галицьку Армію. Помер адвокат Василь Бабій у 1977 році у місті Сент-Кетерінс.

140-річчя від Дня народження Мирона Вітошинського

Адвокат і громадсько-політичний діяч, повітовий комісар ЗУНР Мирон Вітошинський народився у 1884 році у Збаражі в родині службовця. Навчався у гімназіях в Тернополі та Львові, освіту правника здобув в університетах Львова та Відня. У студентські роки був співредактором часопису «Молода Україна», належав до Української соціал-демократичної партії, був організатором українського робітничого руху.

З  1914  року Мирон Вітошинський працював адвокатом у  Збаражі. У  добу Західно-Української Народної Республіки очолив місцеву українську владу: став повітовим комісаром у Збаражі. Редагував газету «Збаражське слово». У  середині березня  1919  року залишив державну посаду та  вступив на  службу до  Української Галицької Армії ЗУНР. Разом з  військом перейшов на Наддніпрянську Україну. Протягом літа — осені 1919 року очолював департамент праці Міністерства праці Української Народної Республіки.

7 листопада 1919 року адвокат був заарештований польською жандармерією. Помер від тифу у Тернопільській тюрмі. Похований М. Вітошинський у Збаражі.

140-річчя від Дня народження Івана Заваликута

Іван Заваликут — відомий адвокат і громадсько-політичний діяч, старшина Української Галицької Армії (УГА) народився у  1884 році у  селі Малі Чорнокінці (нині Тернопільська область) у селянській родині. Навчався у гімназії в Бучачі. Після її закінчення у 1905 році відбув однорічну військову службу в австро-угорській армії, де отримав звання хорунжого. У 1911 році Іван Заваликут закінчив правничий факультет Львівського університету. Здобувши ступінь доктора права, у 1912 році він розпочав адвокатську практику у  Гусятині. Як більшість представників «адвокатської доби», був активним у громадській роботі та засновував по селах читальні «Просвіти».

З початком Першої світової війни І. Заваликут був мобілізований як старшина австро-угорської армії та воював на Східному фронті. Восени 1914 році у бою в Карпатах потрапив у російський полон. Перебував у таборах для військовополонений у Татарстані та у Пензенській губернії. Узимку 1918 року зумів утекти з полону і добрався до України, де вже діяла влада Української Народної Республіки. Полтавським губернським комісаром УНР, також адвокатом Андрієм Лівицьким був скерований до повітового міста Золотоноші на Черкащині, де отримав посаду заступника повітового комісара УНР та викладав у місцевій гімназії. Під час Гетьманату П. Скоропадського перебрався до Черкас, де викладав українську мову на учительських курсах. У період Директорії УНР працював урядовцем у Черкасах. Рятуючись від розстрілу більшовиками, повернувся до Галичини. Згодом деякий час перебував у Штабі Головного отамана УНР С. Петлюри у Здолбунові.

У  червні  1919  року, напередодні Чортківської офензиви, успішної наступальної операції Української Галицької Армії під час польсько-української війни  1918  — 1919 років, Іван Заваликут вступив до УГА. Командував обозом однієї з бригад, 1 серпня  1919  року отримав звання поручника. Двічі перехворів на тиф. У січні 1920 року І. Заваликут вирушив з Одеси додому в Галичину. Був заарештований чекістами та засуджений у м. Тирасполь військовим трибуналом до розстрілу. Однак знову зумів урятуватися та протягом серпня-вересня працював у повітовому ревкомі Галревкому в Копичинцях.

З 1922 року І. Заваликут працював кандидатом адвокатури у Копичинцях і брав активну участь у громадсько-політичному житті: очолював відновлений гурток «Рідної школи» та був членом наглядової ради Українбанку.

У травні 1930 року Іван Заваликут переїхав до Коломиї, де відкрив власну канцелярію. Брав участь у політичному житті краю: належав до Центрального комітету УНДО, двічі був обраний депутатом польського сейму. За свою проукраїнську громадсько-політичну діяльність переслідувався польською владою та був тричі ув’язнений, а Головна адвокатська рада у Варшаві заборонила І. Заваликуту протягом п’яти років займатися адвокатською практикою.

Восени  1939  року після встановлення в  Галичині радянської влади адвокат І. Завликут, остерігаючись арешту, перебрався на  територію Польщі до Замостя і продовжив там адвокатську діяльність. У липні 1941 року повернувся до Станіславова (нині Івано-Франківськ) і  остаточно емігрував у  березні 1944 року. Перебував у таборах у Німеччині, створював там відділення Українського допомогового комітету, надавав юридичну допомогу. У 1950 році переїхав до США. Проживав з родиною у місті Сіракузи штату Нью-Йорк, був активним у  діяльності українських громадських, культурних та економічних товариств. Помер Іван Заваликут у 1975 році у Сіракузах.

130-річчя від Дня народження Олександра Бадана-Яровенка

Адвокат, політичний діяч та історик Олександр Бадан (псевдонім Яворенко) народився у 1894 році в селі Вілька Мазовецька на Львівщині. Під час Першої світової війни служив в австро-угорській армії, у листопаді 1918 року брав участь у боях за Львів. У 1919 році переїхав до Чехо-Словацької Республіки, а звідти — до Відня. У травні — вересні 1920 року був особистим секретарем Володимира Винниченка під час його приїзду в Україну. Правничу, філософську та дипломатичну освіту здобув в університетах Кракова, Відня та Праги. Працював адвокатом у Словаччині та на Закарпатті.

У 1926 році О. Бадан-Яворенко переїхав до УСРР. Працював у Держплані, викладав у Комуністичному університеті імені Артема. Протягом 1927 — 1930 років був ученим секретарем Народного комісаріату освіти, редактором «Статей і промов» М. Скрипника, членом правління товариства «Історик-марксист». У 1929 році О. Бадана-Яворенка виключили з КП(б)У. У 1930 — 1933 роках він працював завідувачем редакції чужоземних словників УРЕ, професором всесвітньої історії у вищих навчальних закладах Харкова. У 1929 році була опублікована його праця «Закарпатська Україна: соціально-економічний нарис».

19  лютого  1933  року О. Бадана-Яворенка заарештували та  засудили на  10 років позбавлення волі. Відбував покарання на Соловках. У 1937 році Особливою трійкою Управління НКВС СРСР по Ленінградській області засуджений до розстрілу. Олександра Бадана-Яворенка вивезли з Соловків і стратили в урочищі Сандармох у Карелії 3 листопада 1937 року.

130-річчя від Дня народження Степана Поповича

Адвокат і  поручник Української Галицької Армії Степан Попович народився у 1894 році у м. Кіцмань (нині Чернівецька область) у родині педагога, повітового інспектора народних шкіл, згодом крайового шкільного інспектора та президента Буковини у період ЗУНР Омеляна Поповича.

Степан Попович навчався у  гімназії в  Чернівцях та  правничому факультеті Чернівецького університету. Однак не встиг завершити навчання до початку Першої світової війни. Військову службу розпочав як однорічний доброволець, згодом хорунжий, а з серпня  1916  року лейтенант. Нагороджений бронзовою медаллю за військові заслуги.

Після розпаду Австро-Угорської імперії став на службу в українську армію як поручник УГА. Був командиром  1-ї батареї у  3-му гарматному полку. Відзначився у боях з поляками під час Чортківської офензиви. З липня 1919 року воював з більшовиками на Наддніпрянщині: біля м. Старокостянтинів (нині Хмельн. обл.), згодом через м. Вінниця, Романів, Житомир дійшов до м. Коростень.

Повернувшись до Чернівців, С. Попович здобув ступінь доктора права. Працював адвокатом у м. Садагура. Належав до підпільного гуртка колишніх старшин УГА, які вважали себе зв’язаними присягою Україні і такими, що перебувають у вимушеній відпустці С. Попович був довголітнім членом товариства Український народний дім. Востаннє його прізвище згадується в  офіційних списках цього товариства за  1943  рік. Подальша доля невідома.

Список використаної літератури:

  • Василик І., Басара-Тиліщак Г.  Вони залишили свій слід в історії: адвокати-ювіляри 2018–2019 рр. // Вісник НААУ. 2019. № 5(53) травень. С. 58 — 64.
  • Бадан Олександр Іванович / В. В. Габор, О. С. Рубльов // Енциклопедія Сучасної України / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003.
  • Вітенко М. Пацлавський Віктор Едмундович // Енциклопедія ЗУНР. Т. 3. Івано-Франківськ, 2018. С. 78–79; 3. Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. Українські адвокати Східної Галичини (кінець ХVІІІ — 30-ті роки ХХ ст.). Львів, 2004.
  • Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю. Тернопіль, 2008. С. 5; 56–57.
  • Лазарович М., Лазарович Н. Заваликут Іван Якович // Енциклопедія ЗУНР. Т. 2. Івано-Франківськ, 2019. С. 11 — 12.
  • Павлишин О. Вітошинський Мирон Іванович // Енциклопедія ЗУНР. Т. 1. Івано-Франківськ, 2018. С. 274.
  • Старик В. Попович Степан Омелянович // Енциклопедія ЗУНР. Т. 3. Івано-Франківськ, 2020. С. 229 — 230.

ВІСНИК НААУ № 3 (99)

Автор публікації: Ірина Василик

Автор публікації: Галина Басара-Тиліщак

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

Інші публікації автора

Вестник:№ 5 травень 2024 -;
Міжнародна благодійна допомога для НААУ;
Стратегія НААУ 2021-2025;
Доступ до адвокатської професії -;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Навчальні продукти для адвокатів;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл