Європейські основи доступу до правосуддя

Усі ми з Вами знаємо, що в нашій країні існують три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Отже, наразі ми поговоримо про судову гілку влади. Адже саме суди мають здійснювати в країні правосуддя. А держава, зокрема і в особі судів, має забезпечити доступ до цього правосуддя.

Утім постає питання, що означає доступ до правосуддя?

Відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов’язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду (за певних обставин, до альтернативного органу вирішення спорів), з метою отримання юридичного захисту, у разі якщо права особи були порушені. Таким чином, це також право, яке допомагає особі домогтися реалізації своїх прав.

Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, а саме: право на справедливий суд згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС і право на ефективний засіб правового захисту згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії.

Права доступу до правосуддя в Хартії основних прав ЄС можуть кореспондуватися з тими, що передбачені в ЄКПЛ. Тому судова практика ЄСПЛ є важливою для тлумачення прав Хартії.

Хоча дотримання ЄКПЛ та Хартії основних прав ЄС регулюється різними системами. Обидва акти наголошують, що права на ефективний засіб правового захисту та справедливий суд мають насамперед забезпечуватися на національному рівні.

Отже, доступ до правосуддя має враховувати наступні складові (для більш детального аналізу цього правового явища рекомендую звернутися до Посібника з європейського права з питань доступу до правосуддя, який розроблено Агенцією Європейського Союзу з основних прав і Радою Європи):

І. Справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом та іншими органами;

ІІ. Правову допомогу;

ІІІ. Право на юридичну консультацію, захист і представництво;

ІV. Право на ефективний засіб правового захисту.

Тож коротко охарактеризуємо кожну з них.

І. Що означає “Справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом та іншими органами?”

1.1. Доступ до правосуддя здійснюється через суди:

• ЄСПЛ визнав, що право на справедливий суд включає право на доступ до суду. Водночас стаття 6 застосовується до кримінальних обвинувачень, спорів щодо прав та обов’язків цивільного характеру, визнаних національним законодавством.

• Стаття 47 Хартії включає право на доступ до судів. Вона не обмежується кримінальним обвинуваченням, правами й обов’язками цивільного характеру, утім Хартія застосовується на національному рівні лише тоді, коли держави-члени імплементують право ЄС (або відходять від нього).

• Як у праві РЄ, так і в праві ЄС використовується термін «трибунал», а не «суд», але ці терміни є рівнозначними. Трибунал повинен мати судові функції, бути повноважним виносити обов’язкові до виконання рішення та відповідати іншим критеріям, сформульованим ЄСПЛ і СЄС, включаючи незалежність та безсторонність. ЄСПЛ і СЄС встановили узгоджені принципи визначення того, чи можна орган кваліфікувати як суд.

• Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежене, але такі обмеження не можуть порушувати сутність права.

1.2. Судді мають бути незалежними і безсторонніми:

• СЄС та ЄСПЛ встановили детальні правила щодо незалежності для гарантування нейтральності. Ці правила стосуються способу призначення членів судів, строку їхніх повноважень і наявності гарантій проти зовнішнього тиску.

• Cуд вважається безстороннім, якщо не доведено інше. Небезсторонність може бути суб’єктивною (пов’язаною з особистим упередженням окремого судді) або об’єктивною (пов’язаною з припущенням щодо наявності упередженості). Суб’єктивне упередження довести складно.

1.3. Розгляд справи має бути справедливим і публічним:

• Право на справедливий судовий розгляд включає:

- рівність процесуальних засобів сторін;

- право на змагальний процес;

- право на обґрунтоване рішення;

- право на забезпечення виконання остаточного рішення.

• Публічний розгляд справи забезпечує добросовісність судового провадження.

Право на публічний розгляд справи також передбачає:

- особа має право бути присутньою на судовому засіданні;

- особа має можливість отримувати інформацію про докази.

1.4. Держава вправі запроваджувати й інші шляхи забезпечення правосуддя, такі як:

- Позасудові органи.

А саме, доступ до механізмів правосуддя може включати такі позасудові органи, як національні правозахисні установи, органи з питань рівності, органи захисту даних або інститути омбудсмена. Адміністративні, позасудові органи можуть сприяти доступу до правосуддя, пропонуючи швидші способи отримання засобів захисту або забезпечуючи можливість колективного відшкодування. Проте вони не повинні замінювати собою право особи на доступ до суду та, як правило, підлягають судовому нагляду.

- Альтернативне вирішення спорів. Процедури альтернативного вирішення спорів, такі як медіація та арбітраж, пропонують альтернативний доступ до правосуддя формалізованим способом судового характеру.

ІІ. Що означає “Правова допомога”?

Вона повинна бути забезпечена як у некримінальному, так і в кримінальному провадженнях.

2.1. У некримінальному провадженні варто знати про те, що статті 6 ЄКПЛ і 47 Хартії основних прав ЄС гарантують право на правову допомогу в цивільному провадженні. Це дозволяє будь-якій особі отримати доступ до правосуддя незалежно від їхніх фінансових можливостей:

• Правова допомога зазвичай вимагає перевірки фінансового стану особи та суті справи. Держави можуть вирішувати, чи буде надання правової допомоги в інтересах правосуддя, зважаючи на такі фактори як:

- важливість справи для особи;

- складність справи;

- спроможність особи себе представляти.

• Відповідно до права РЄ та права ЄС надання правової допомоги юридичним особам (наприклад, компаніям) не є принципово неможливим, але має оцінюватися з урахуванням відповідних національних правил і ситуації відповідної юридичної особи.

2.2. Що варто знати про правову допомогу у кримінальному провадженні?

Надання правової допомоги здійснюється за результатами застосування:

- фінансового тесту;

- субстантивного тесту щодо суті справи (інтереси правосуддя).

• Отже, фізичні особи повинні продемонструвати, що вони не мають достатніх коштів. Визначення «достатніх коштів» немає. Тягар доведення браку коштів покладається на обвинувачену або підозрювану особу.

• Тест на предмет «інтересів правосуддя» містить аналіз:

- серйозності злочину та тяжкості вірогідного покарання;

- складність справи та особистої ситуації обвинуваченого.

Важливо! Коли йдеться про питання свободи, інтереси правосуддя вимагають юридичного представництва.

ІІІ. “Право на юридичну консультацію, захист і представництво” також має бути забезпеченим як в некримінальному, так і в кримінальному провадженнях:

3.1. У некримінальному провадженні право на консультацію, захист і представництво не є абсолютним. До нього можуть бути застосовані обґрунтовані обмеження. Необхідність надання правового представництва в некримінальному провадженні залежить від конкретних обставин кожної справи, зокрема від характеру справи та підготовки, досвіду заявника і рівня його емоційного залучення.

Проте така юридична допомога має бути практичною й ефективною.

3.2. Юридична допомога у кримінальному провадженні:

- має бути якісною (ефективною);

- здійснюватися за власним вибором;

- включати достатній час і можливості для підготовки особою свого захисту;

- відмова від юридичної допомоги допускається лише за винятком обставин.

3.3. Крім того у кримінальному та некримінальному провадженнях особа може представляти себе особисто, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого. Наприклад, з метою захисту прав обвинуваченого чи підозрюваного, або якщо представництво необхідне для ефективного відправлення правосуддя.

ІV. “Право на ефективний засіб правового захисту” є важливим елементом доступу до правосуддя. Воно дозволяє фізичним особам вимагати в суді відшкодування за порушення своїх прав. Різні види засобів правового захисту можуть застосовуватися для відшкодування різних видів порушень, але всі вони мають бути ефективними.

Такими засобами є:

- компенсація, компенсаційні засоби правового захисту можуть не завжди забезпечувати ефективне відновлення права. Наприклад, кращим може бути прискорення провадження.

СЄС розробив принципи відповідальності держави за відшкодування шкоди. Конкретні директиви ЄС щодо дискримінації також містять положення щодо відшкодування шкоди, наприклад, стаття 15 Директиви про расову рівність.

- виконання зобов’язань, між європейськими правовими системами існують значні відмінності щодо виконання зобов’язань. Законодавство ЄС встановлює недискреційні положення щодо виконання зобов’язань на галузевому рівні.

- судові ухвали, ЄСПЛ і СЄС зазначили важливість балансування конкуруючих прав, а також характеру та пропорційності будь-яких обмежень під час розгляду судових заборон. Деякі права можуть бути обмежені лише за умови виконання певних критеріїв.

V. А чи існують легітимні обмеження доступу до правосуддя?

Так. Існують. Але такі обмеження допускаються, якщо вони мають законну мету (легітимність) і є пропорційними. Вони не можуть “підривати” саму суть права.

Усі обмеження можна умовно поділити на 2 групи:

- до винесення остаточного рішення;

- затримка виконання остаточних судових рішень .

Серед обмежень до винесення остаточного рішення насамперед слід назвати:

- судові збори;

- надмірний формалізм (або ще як його називають “правовий пуризм”);

- перешкоди, пов’язані з доказуванням;

- строки давності;

- імунітети.

VІ. Окремо слід зупинитися на такому доволі чутливому для України аспекті як тривалість провадження.

Про що тут треба знати?

По-перше:

- право на розгляд справи протягом розумного строку гарантують як стаття 6 ЄКПЛ, так і стаття 47 Хартії основних прав ЄС;

- чи здійснювалося провадження в розумний строк, береться до уваги загальна тривалість провадження;

- у некримінальних справах перебіг строку зазвичай починається з моменту подання позову до суду;

- у кримінальних справах строк здебільшого починає спливати з моменту, коли особі пред’явлено «обвинувачення». Це означає, що становище особи зазнає «суттєвого впливу».

- Як у кримінальних, так і в інших справах строк закінчується, коли справа вирішена остаточно (рішення не може бути оскаржене).

По-друге, існують чіткі критерії визначення розумного строку провадження:

- складність справи;

- поведінка заявника;

- поведінка національних органів влади;

- важливість справи для заявника.

Варто знати, що держава має запроваджувати засоби правового захисту від надмірної тривалості провадження.

VІІ. І наостанок. Декілька слів про доступ до правосуддя в окремих сферах права.

У праві РЄ та праві ЄС було розроблено спеціальні принципи доступ до правосуддя для окремих груп та у вибраних сферах, зокрема таких як:

- особи з інвалідністю;

- потерпілі від злочину;

- ув’язнені особи;

- особи, що перебувають під вартою;

- екологічне право;

- електронне правосуддя.