Гонорару успіху адвоката бути!

Гостра дискусія з цієї теми почалася з рішення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі – КЦС) у справі №462/9002/14-ц, яким так би мовити заперечувалося прав адвоката на гонорар успіху. Згодом аналогічна правова позиція була висловлена й у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №757/20995/15‑ц, від 22.05.2018 р. у справі №826/8107/16, від 10.07.2019 р. у справі №912/2391/16). Натомість з вищезазначеною позицією колегії не погодився суддя КЦС В. Крат, виклавши низку аргументів в своїй Окремій думці від 12.06.2018 р.

Згодом це питання набуло значення виключної правової проблеми, яка знаходилася на розгляді Великої палати Верховного Суду. І 12 травня 2020 року, як зазначено у прес-релізі на веб ресурсах цієї судової установи, Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) ухвалила рішення у справі, яка була передана на її розгляд Касаційним господарським судом у складі ВС з огляду на наявність виключної правової проблеми стосовно гонорару успіху адвоката. Але про все по порядку.

Отже, підхід запроваджений рішенням КЦС не міг залишитися поза увагою адвокатської спільноти і журналістів (див. Сергій Козлов. Чому в Україні досі «не люблять» гонорар успіху адвоката. Опубліковано в Юридичній газеті №6 (712). URL: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/chomu-v-ukrayini-dosi-ne-lyublyat-gonorar-uspihu-advokata.html)

Важливим кроком у вирішенні проблеми «гонорару успіху» стало Рішення №35 Ради адвокатів України «Про розгляд звернення адвоката Дроздова О.М. щодо «гонорару успіху» адвоката за надану правничу (правову) допомогу» від 12.04.2019 р. Враховуючи положення Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, застереження щодо pactum de quota litis, легальність та поширеність «гонорару успіху» в багатьох іноземних країнах, Рада адвокатів України роз’яснила, що адвокат має право отримувати «гонорар успіху» за надану правничу (правову) допомогу, розмір якого чинним законодавством не обмежений та визначається договором про надання правової допомоги між адвокатом та клієнтом, а також що адвокату не рекомендується заявляти в судовому порядку вимогу щодо відшкодування сплаченого йому «гонорару успіху» за надану правничу (правову) допомогу.

Дійсно гонорар успіху адвоката є невід’ємною складовою гонорару адвоката. У багатьох країнах світу, наприклад таких як Австралія, Велика Британія, Італія, Іспанія, Німеччина, Південна Корея, США, Туреччина, з тими чи іншими обмеженнями існує гонорар успіху.

Це питання було і предметом розгляду у Європейському суді з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Наприклад, у рішенні ЄСПЛ по справі ČERNIUS AND RINKEVIČIUS v. LITHUANIA від 18 лютого 2020 року Страсбурзький суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд), встановлене через відмову адміністративними судами Литви відшкодувати витрати на правову допомогу особам, які у судовому порядку успішно оскаржили неправомірно призначені штрафи у сфері охорони праці. Уся мотивація суду варта уваги, але найбільш важливим є твердження, що ЄСПЛ вважає обґрунтованим взяти до уваги, що намір заявника звернутись до суду полягав не у тому, щоб взяти участь у судовому процесі, як у академічній вправі, а у тому, щоб одержати результат. Це стосується твердження заявника про те, що звернення за захистом своїх прав є беззмістовним, якщо в результаті ситуація стає гіршою, ніж до початку судового процесу. Як виявилось, заявники витратили на правову допомогу суму коштів, яка перевищувала суму призначеного їм штрафу.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов’язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.

За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі «Пакдемірлі проти Туреччини».

До речі ВП ВС зауважила, що її висновок у цій справі відповідає позиціям викладеним ЄСПЛ у справах «Іатрідіс проти Греції» та «Пакдемірлі проти Туреччини».

У зв’язку з цим нагадаємо, що гонорар адвоката відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару та порядок його сплати визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому при встановленні розміру гонорару враховуються: 1) складність справи; 2) кваліфікація і досвід адвоката; 3) фінансовий стан клієнта; 4) інші істотні обставини. З цього є лише одне законодавче обмеження: гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Більш деталізовними в означеному аспекті виглядають відповідні норми ЦПК, ГПК, КПК та КАСУ.

Слід наголосити й на тому, що аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити висновок, що по своїй суті гонорар успіху виконує перш за все важливу соціальну функцію, оскільки встановлення розміру гонорару успіху, як різновиду гонорару, та його сплата допускається лише у випадку досягнення адвокатом позитивного результату для клієнта, який, до речі, погодив це в договорі про надання правової допомоги. Адже таким чином забезпечується конституційне право кожного на вільний вибір захисника своїх прав серед найкваліфікованіших та найдосвідченіших з можливістю фактичного відстрочення сплати гонорару та лише за умови настання для клієнта позитивного результату. І це зрозуміло. Оскільки за таких умов клієнт не тільки пересвідчиться у фахові та досвідові адвоката, але й матиме реальну можливість розрахуватися за ефективну професійну правничу допомогу.

Особливо це є актуальним для тих клієнтів, які на етапі укладення договору мають певні фінансові складнощі щодо сплати такого гонорару. При цьому дотримано й ще одну важливу законодавчу вимогу - фінансовий стан клієнта!

Тепер повертаємося до постанови ВП ВС від 12 травня 2020 року. У цій справі ВП ВС зазначила, що відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката у розмірі 5000 грн за досягнення позитивного рішення у справі № 904/4507/18, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Вирішуючи зазначену правову проблему, ВП ВС виходила з того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов’язковості такого зобов’язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Відмовляючи в задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката, передбачену договором, йдеться у прес-релізі ВП ВС, суди попередніх інстанцій не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, тож додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5000 грн слід скасувати та  прийняти нове рішення – про відшкодування позивачеві цих витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Підбиваючи підсумок, зазначу, що своїм рішенням ВП ВС чітко висловилася щодо законності існування гонорару успіху адвоката та наголосила на необхідності визначення сторонами саме розумних меж такого гонорару.

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

Голова Комітету НААУ з питань БПД, член Комісії з питань правової реформи при Президентові України, член науково-консультативних рад Конституційного Суду України, Верховного Суду та Національної асоціації адвокатів України, доцент кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Я. Мудрого, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України