ЄСПЛ визнав порушенням Конвенції у справі Міхалаке проти Румунії через подвійне кримінальне покарання заявника

«Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави», - зазначено у статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Це стало підставою для ухвалення позитивного рішення Європейського суду з прав людини по справі «Міхалаке проти Румунії».

Справу було розпочато за заявою румунського громадянина Авреліана-Ерікома Міхалаке проти держави Румунія, поданої до Європейського суду з прав людини 10 вересня 2010 року. Заявник стверджував, що його було притягнуто до суду та засуджено двічі за одне і те саме правопорушення, що порушує статтю 4 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у ніч на 3 травня 2008 року Авреліана-Ерікома Міхалаке зупинила поліція в якості заходу превентивного контролю. Чоловік пройшов огляд на стан сп’яніння (тест дихання). Оскільки тест виявився позитивним, працівники поліції попросили його супроводити їх до лікарні для здачі біологічного зразка з метою встановлення рівня алкоголю в крові. На що той відмовився.

За відмову надання біологічного зразка прокуратура Фокшаньського районного суду порушила кримінальну справу проти Авреліана-Ерікома Міхалаке. Після допиту прокурором, він визнав, що вживав алкоголь, але біологічний зразок так і не надав. Згодом прокуратура закрила кримінальне провадження, мотивуючи тим, що притягнення до кримінальної відповідальності не могло бути здійснено, якщо вчинене діяння не було достатньо серйозним, аби бути кримінальним злочином.

Проте пізніше прокуратура при окружному суді Вранчі, що є органом вищого рівня по відношенню до прокуратури Фокшаньського районного суду, скасувала постанову про закриття кримінального провадження проти Авреліана-Ерікома Міхалаке, анулювала стягнення адміністративного штрафу, накладеного на нього, у розмірі 1000 леїв та поновила кримінальне провадження за вчинення того ж самого злочину. Згодом Фокшаньський районний суд засудив чоловіка до одного року позбавлення волі, не погодившись із звинуваченнями викладеними в обвинувальному акті.

Проти цього рішення заявник подав апеляційну скаргу з питань права. Наголосив, що направлення його справи до окружного суду було початково неправомірним. Він стверджував, що своєму постановою прокуратура закрила щодо нього кримінальне провадження та наклала на нього адміністративний штраф, тим самим припинивши кримінальне розслідування. А згодом прокуратура при окружному суді Вранчі помилково скасувала постанову про закриття власним рішенням і не було подано жодної апеляційної скарги стосовно постанови. Проте подану заявником апеляційну скаргу Галацький апеляційний суд відхилив.

Розглянувши обставини справи, ЄСПЛ зазначив, що заявника було притягнуто до відповідальності в обох провадженнях в рамках одного правопорушення, передбаченого однією правовою нормою. Провадження та два покарання, застосовані до заявника, переслідували однакову загальну мету утриматись від поведінки, що становить ризик для безпеки дорожнього руху. Перше провадження у цілому та початкова частина другого провадження здійснювались тим самим органом, тобто прокуратурою Фокшаньського районного суду, і в «обох» провадженнях були представлені одні і ті ж докази. У даній справі два покарання, накладені на заявника, не були поєднані: будь-яке з двох покарань повинно було бути призначене в залежності від того, чи охарактеризували слідчі органи наявні факти кримінальним правопорушенням. Два провадження здійснювались один за одним і жодного разу не проводилися одночасно. Відповідно мало місце порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції.

Керуючись судовою практикою, ЄСПЛ зазначив, що згідно з текстом статті 4 Протоколу № 7, щоб отримати перевагу від принципу ne bis in idem, відповідна особа повинна «остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави». Визначаючи, що було «остаточним» рішенням у справах, що розглядались, він незмінно посилався на критерій, викладений у пояснювальному звіті щодо Протоколу № 7, вважаючи, що рішення було «остаточним», незалежно від його характеристики за національним законодавством після того, як були вичерпані «звичайні» засоби захисту або закінчення строку, встановленого національним законодавством для їх використання. Засоби захисту, визначені Судом як «надзвичайні», не враховуються при визначенні того, чи було «остаточним» рішення для цілей статті 4 Протоколу № 7. Іншими словами, здійснюючи свій розгляд, Суд автоматично не враховував класифікацію, що використовується у національному законодавстві для визначення того, чи було рішення «остаточним» чи ні: він провів власну оцінку «остаточності» характеристики рішення з посиланням до «звичайних» засобів захисту, доступних сторонам. 

Тим не менш, під час читання певних рішень, винесених Судом до рішень Сергій Золотухін та Маргуш, і особливо рішень у справах Сторбротен проти Норвегії, Хорчаг проти Румунії та Сундквіст проти Финляндії, може скластися враження, що питання про остаточний характер рішення регулюється виключно національним законодавством відповідної держави. Однак посилання на національне законодавство у цих рішеннях слід тлумачити більш кваліфіковано і розглядати у їх контексті.

Рішення ЄСПЛ у справі Міхалаке проти Румунії в перекладі українською мовою

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

Член ВККС України, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Автор публікації: Олена Дроздова

Олена Дроздова

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури