ЄСПЛ визнав відсутність порушення Конвенції у справі Пасі проти Бельгії

Справа була розпочата за заявою італійського громадянина Едді Пасі, яку він подав до Європейського суду з прав людини проти Королівства Бельгії 17 серпня 2009 року. Заявник стверджував, що його затримання було незаконним та порушено його право на справедливий суд.

Едді Пасі був заарештований італійською владою 20 квітня 2007 року, а згодом – виданий бельгійським органам за рішенням Апеляційного суду Акіла, що було підтверджене Верховним касаційним судом. Підставою для арешту стали результати прослуховувань телефонних розмов у справах щодо участі заявника у міжнародній контрабанді.

Перший дозвіл на прослуховування телефонних розмов Едді Пасі був виданий суддею суду першої інстанції міста Монс, який займався справою щодо контрабанди автомобілів. Своє рішення суддя мотивував, зокрема, тим, що інформація, надана слідчим, а також різні перехресні заходи, здійснені прокурором, і подальше слідство, свідчать про існування міжнародної контрабанди викрадених транспортних засобів між Бельгією та Італією, починаючи з грудня 2003 року. Відповідно до зібраних доказів, у незаконному трафіку був задіяний Едді Пасі, який здійснював цю контрабанду, в тому числі, і за допомогою мобільного зв’язку.

Новий дозвіл на прослуховування телефонного номера заявника був наданий по справі щодо контрабанди зброї. Так, слідчі повідомили прокурору міста Монс, що з різних поліцейських джерел та внаслідок попередніх розслідувань випливає, що Едді Пасі та його батько мали численні контакти за кордоном, особливо у Франції та Італії, стосовно торгівлі зброєю. Згодом був наданий і третій дозвіл на прослуховування телефонних розмов заявника.

Кримінальний суд міста Монс засудив визнав Едді Пасі лідером злочинної організації та засудив до шести років позбавлення волі з урахуванням його загального та конкретного встановленого законом рецидиву, оскільки його вже засудили у 2002 році за такими ж обвинуваченнями та у 2005 році за торгівлю краденими авто. Згодом Апеляційний суд міста Монс збільшив вирок заявника до восьми років позбавлення волі та додав покарання у вигляді конфіскації майна, включаючи 125 000 євро як грошову вигоду, отриману безпосередньо від вчинених злочинів.

Відповідаючи на скаргу заявника щодо законності прослуховування телефону, Апеляційний суд міста Монс встановив, зокрема, що жодне прослуховування не проводилося без попереднього дозволу, аргументованого та сумісного відповідно до пункту 1 статті 90 Кримінально-процесуального кодексу, завірена копія дозволу на телефонні прослуховування стосувалося лише контрабанди автомобілів, а відповідне телефонне прослуховування не є недійсним і тому не повинно бути виключене з провадження.

Заявник подав касаційну скаргу. Скаржився, що Апеляційний суд не встановив, що розслідування було неправомірним і що прослуховування було незаконним. Він також скаржився, що Апеляційний суд визнав себе некомпетентним перевіряти, чи були виконані правові умови, що дозволяють прослуховувати телефон в контексті справи «автомобілі», замість того, щоб визнати порушення його прав на захист та справедливий суд. Він розкритикував Апеляційний суд за те, що той порушив рішення Верховного Касаційного суду Італії на тій підставі, що його досі не повернули до Італії за те, що він порушив італійський закон про ордер на арешт, в якому згадується максимальне покарання у п'ять років, однак він був засуджений до більш суворого покарання, а також положення бельгійського кримінального кодексу передбачають конфіскацію та засудження до судових витрат. Касаційну скаргу заявника суд відхилив.

Звертаючись до ЄСПЛ, заявник скаржився на незаконність свого тримання під вартою внаслідок відмови органів бельгійської влади передати його італійським органам влади після його слухання в бельгійській поліції, чим була порушена стаття 5 пункту 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На що ЄСПЛ зазначив, що період оспорюваного тримання під вартою мав місце після закінчення розслідування. Суд констатував, що заявник не заперечує, що його затримання спочатку відповідало вимогам бельгійського закону про попереднє ув'язнення. Тому це було охоплено пунктом 1 статті 5 Конвенції. Заявник також не ставить під сумнів те, що він був засуджений у порядку, визначеному законом, компетентним судом. На підставі вироку, винесеного Кримінальним судом міста Монс, відповідно до цього його тримання було охоплено статтею 5 пунктом 1 (a) Конвенції. Постанова про арешт, видана слідчим суддею, наступне рішення та обвинувальний вирок виступали підставами тримання під вартою.

Суд також зазначив, що заявник був переданий органам влади Бельгії італійською владою на підставі ЄОА, виданого бельгійським слідчим суддею на основі закону Бельгії від 19 грудня 2003 р. про ЄОА. Цей закон є перенесенням Рамкового рішення 2002/584 / JAI до національного законодавства Бельгії. Законом це рамкове рішення було перенесено у внутрішнє законодавство Італії, і саме на підставі цього закону італійські органи влади видали заявника.

ЄСПЛ наголосив, що національні органи влади, а саме суди, повинні тлумачити та застосовувати внутрішнє законодавство, права ЄС та права іншої держави. Зокрема, стосовно законодавства ЄС, національні суди повинні тлумачити та застосовувати його, та якщо це необхідно, звертатися в преюдиціальному порядку до Суду Європейського Союзу. Компетенція Європейського суду з прав людини обмежується контролем за дотриманням вимог Конвенції, в даному випадку пункту 1 статті 5. Отже, Суд не повинен розглядати чи правильно інтерпретували бельгійські суди пункт 3 статті 5 Рамкового рішення.

Суд вважає, що, зважаючи на текст пункту 3 статті 5 Рамкового рішення та мету, яку переслідує система ЄОА, позиція національних судів не може бути охарактеризована як довільна або явно необґрунтована.  Звідси випливає, що всі документальні підстави для тримання під вартою повинні вважатися дійсними протягом усього кримінального провадження проти заявника.

Не дивлячись на те, що заявник стверджував, що тримання під вартою в Бельгії після закінчення провадження було мотивоване причинами, що стосуються інших правопорушень, ніж ті, за які він був виданий італійською владою, тоді як він не відмовився від принципу спеціальності, Суд зазначив, що спірне затримання пов'язане лише з обвинувальним вироком у процедурі, що стосується справи «зброя». Звідси випливає, що не було порушено правила конкретності, закріпленого у частині 1 статті 37 Закону про ЄОА.

Однак законність відповідно до внутрішнього законодавства та права ЄС не є єдиним аспектом, який слід проаналізувати. Крім того, Суд повинен бути переконаний, що тримання заявника протягом відповідного періоду під вартою не було довільним. У зв'язку з цим заявник стверджує, що його тримали в бельгійській в'язниці майже два роки з моменту рішення апеляційного суду міста Монс, в той час як його повинні були повернути до Італії, як мінімум після засудження.

Суд зазначив, що провадження проти заявника закінчилося рішенням Касаційного суду, який відхилив його скаргу на рішення апеляційного суду міста Монс. Він вказує, що ні заявник, ні італійська влада не вживали жодних заходів для передачі відповідної особи. Влада Бельгії, зі свого боку, ініціювала ці кроки у перші місяці після рішення Касаційного суду. Згодом вони надіслали декілька нагадувань італійським колегам. Оскільки результат процедури передачі не залежить виключно від бельгійських органів влади, жодне порушення в конкретних обставинах не може бути констатоване з огляду на час, що минув після рішення Касаційного суду. За цих обставин Суд вважає, що подальше тримання заявника після закінчення провадження проти нього не було довільним.

З усіх вищенаведених міркувань випливає, що тримання заявника було виправдано відповідно до пунктів 1 (a) та (c) статті 5 Конвенції, відповідно, що немає порушення пункту 1 статті 5 цієї Конвенції.

Рішення ЄСПЛ у справі Пасі проти Бельгії у перекладі українською мовою       

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

Член ВККС України, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Автор публікації: Олена Дроздова

Олена Дроздова

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури