Дублікат виконавчого листа. Огляд судової практики

Баланс права на реальне виконання рішення суду та правове очікування на застосування строків, як принцип правової визначеності та верховенства права, завжди був предметом багатьох правничих дискусій, а також доволі часто ці категорії можна зустріти в рішеннях європейського суду з прав людини.

На мою думку, такий баланс, частіше всього порушується у справах, які розглядають заяви про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для його примусового пред’явлення.

На перший погляд, розгляд питання видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків для його пред’явлення є досить простим, в той же час виникають досить багато спірних питань пов’язаних з цим.

Перш за все, це стосується застосування інституту доказування та підстав для поновлення строків. Вирішуючи ці питання найчастіше відбувається порушення процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права.

Суди, в деяких випадках не звертають увагу ані докази, якими обґрунтовують втрату виконавчого документу, ані на обставини поважності причин пропуску строку пред’явлення виконавчого документу до виконання.

Нормативно-правове регулювання порядку та підстав видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків пред’явлення його до примусового виконання:

1. Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 17.12.2017 року;

2. Законом України «Про виконавче провадження» від 21.09.1999 року №606-XIV (втратив силу)

3. Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № VIII (діючий)

В більшості випадків ми будемо звертатися до ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.09.1999 року №606-XIV оскільки цей закон діяв на час виникнення більшості спірних правовідносин цієї категорії справ.

Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини).

Відповідно до п. 17.4 Розділу VIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) зазначено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦПК України зазначено, що У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Таким чином, доказуванню та встановленню підлягають наступні обставини:

1. Чи звертається особа із заявою про видачу дублікату виконавчого листа в межах строках передбаченого п. 17.4 Розділу VIII Перехідних положень ЦПК України.

2. Чи надала сторона докази втрати виконавчого листа.

3. Чи можуть бути обставини визнані поважними, які зумовили звернення до суду із пропуском процесуальних строків.

4. Чи не є поданням вказаної заяви фактичним зловживанням процесуальними правами.

Особливу увагу слід звернути на обґрунтування заяв, які банки та фінансові установи подають до суду та в яких наводять обставини втрати виконавчих документів та зазначають підстави для поновлення строків пред’явлення до виконання.

НАЙБІЛЬШ ПОШИРІНИШЕ ОБГРУНТУВАННЯ:

Справа 516/28/18 (Теплодарський міський суд Одеської області)

Заявник: ТОВ «ОТП Факторинг Україна»

Обґрунтування пропущених строків Заявник наводить лише однією фразою (мовою оригіналу): «Враховуючи той факт, що на адресу стягувача виконавчий лист не повертався, необхідно вважати, що він був втрачений про пересилці».

Справа 1519/2-3699/11(Малиновський районний суд м. Одеси)

Заявник: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Заявник зазначаючи, що у 2014 році виконавчі документи були направлені до відділу виконавчої служби та (мовою оригіналу) «зважаючи, що на даний момент (квітень 2017 року) на адресу Банку не надійшло жодного документу, які б свідчили про хід виконавчого провадження. Також, нам стало відомо, що виконавчі листи були направлені нам на пошту звичайною кореспонденцією, але нами їх так і не було отримано, що свідчить про їх втрату».

Справа 520/1195/14-ц (Київський районний суд м. Одеси)

Обґрунтування пропущених строків Заявник наводить лише однією фразою (мовою оригіналу): «Існують всі обставини вважати, що оригінали були втрачені….».

Підсумовуючи наведене можна зробити ґрунтовний висновок про те, що Банки та фінансові установи взагалі не переймаються з приводу неналежного виконання своїх обов’язків, щодо контролювання процесу примусового виконання судових рішень та свою некомпетентність намагаються виправити за допомогою суду.

Так, відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлювалися строки виконання судових рішень, а саме 6 (шість) місяців з дати відкриття виконавчого провадження.

Необхідно звернути увагу, що строк пред’явлення виконавчого документу до виконання через органи Державної виконавчої служби відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на час виникнення спірних відносин встановлювався один рік.

Таким чином, Заявник, як стягувач мав можливість протягом встановленого законом строку використовувати права надані законом, контролювати процес стягнення, робити відповідні запити та інше.

Здебільшого, суд, особливо першої інстанції досить ретельно ставиться до процесу доказування, як втрати виконавчого документу так і до обставин, якими банк чи фінансова установа обґрунтовує поважність причин пропуску пред’явлення виконавчого документу до виконання. Нажаль, в більшості випадків апеляційна інстанції обґрунтовані рішення скасовує на користь банків, при цьому посилається на практику ЄСПЛ, при цьому це посилання досить часто не має нічого спільного ані з предметом спору, ані із суттю справи.

Видача дубліката виконавчого листа передбачена законодавством лише у разі його втрати. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Стягувач, в свою чергу, має повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази (ухвала апеляційного суду Волинської області від 16.03.2018 року справа №2-1347/11, посилання в єдиному реєстрі судових рішень.

Пасивна позиція Стягувач, а саме те, що ним не були вжиті жодні заходи (повторне пред’явлення виконавчого документу, контроль, звернення в період виконання судового рішення до відповідного відділу виконавчої служби тощо) вказують на те, що він не вживав активних дій реалізації своїх прав.

Аналіз судової практики свідчить, як про позитивне застосування норм законодавства при вирішені цієї категорії справ так і про негативні випадки.

Приклади позитивного застосування процесуальних норм судом при вирішенні питання видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків:

ПОЗИТИВНА ПРАВОЗАСТОСУВНА ПРАКТИКА:

Справа 516/28/18 (Теплодарський міський суд Одеської області) суддя Мислива Л.М.

Відмовляючи у видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків його пред’явлення до виконання суд зазначив, що заявником не доведено належними та допустимими доказами поважність причин пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документу до виконання, оскільки заявник отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження 17.09.2013 року із зазначеним ідентифікатором доступу мав можливість дізнатися про рух виконавчого провадження з єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (щодо поважності причин пропуску строків)

Справа 2-6099/11 (Київський районний суд м .Одеси) суддя Літвінова І.А.

Відмовляючи у видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків його пред’явлення до виконання суд зазначив, що доказами втрати поштового відправлення на ім’я Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» міг бути будь-який письмовий документ (акт, лист, повідомлення, тощо), одержаний за результатами звернення заявника чи його представника до поштового відділення з метою проведення перевірки у порядку, встановленому Інструкцією про порядок проведення на підприємствах поштового зв’язку, в їхніх філіалах та структурних підрозділах перевірок за фактами втрат поштових відправлень та нестачі їх вкладення, затвердженою наказом Державного комітету зв’язку України № 14 від 27.01.98.

Вказана Інструкція визначає порядок проведення перевірок на підприємствах поштового зв'язку Українського об'єднання поштового зв'язку, в їхніх філіалах та структурних підрозділах за фактами втрат поштових відправлень та нестачі частини їх вкладення. Пунктом 1.3. Інструкції встановлено, що перевірки проводяться по всіх випадках втрат поштових відправлень та нестачі частини їх вкладення. (щодо доказування втрати виконавчого документу).

Із змісту п. 3.1. та п. 8.1. Інструкції вбачається, що при перевірці встановлюється хто, коли, о котрій годині і звідки доставив пошту, з якою пересилалось втрачене поштове відправлення, та з якими документами; хто з працівників поштового зв'язку (поштового вагона) приймав пошту, з якою пересилалось втрачене поштове відправлення; чи є на документах позначка про перевірку за підписом осіб, які приймали пошту; чи проводилися під час приймання пошти ретельний огляд, поіменна звірка поштових відправлень; чи було фактично доставлене з поштою відправлення та ін. Результати кожної перевірки оформлюються актом або довідкою, де відображаються всі дані і докази та підбиваються підсумки перевірки з відповідними висновками та пропозиціями.

Заявник не довів відсутність можливості провести перевірку втрати поштового відправлення у встановленому законом порядку.

Справа 520/1195/14-ц (Київський районний суд м. Одеси) суддя Салтан Л. В.

Суд, відмовивши в задоволені заяви про видачу дублікату виконавчого листа та поновленню строків його пред’явлення до виконання зазначив, що жодногоналежного та допустимого доказу на підтвердження втрати виконавчого листа до поданої заяви надано не було, а ствердження представника заявника щодо того, що документи були втрачені при пересилці є голосліними та не базуються на жодних доказах.

Виходячи з аналізу зазначених норм права, суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, повинен з'ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від обставин та характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чипоновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виходячи з цього, не можна визнати поважними, навіть не вказані заявником, який є юридичною особою, причини пропуску строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки будь-яких доказів, які б вказували на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, заявником не надано, як не вказано і те, що вказані обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Таким чином, так як судом взагалі не встановлена втрата та поважність причин пропуску строків пред’явлення до виконання виконавчих листів, заявник жодних документів на підтвердження своїх вимог не надав, то у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред’явлення слід відмовити у повному обсязі.

Справа 2-1237/10 (суддя Приморський районний суд м. Одеси) суддя Донцов Д.Ю.

Суд, відмовляючи в задоволені заяви зазначив, що представник заявника зазначив, що виконавчі листи по справі №2-1237/10 були втрачені, однак суд при вивченні заяви та доданих до неї документів встановив, що жодного доказу на підтвердження цієї обставини представником надано не було.

Представником до заяви не додано доказів підтверджуючих поважність причин пропуску строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає заяву не обґрунтованою, отже, як наслідок, відсутність підстав для її задоволення.

Справа 2-1078/11; 22-ц/813/2214/19 (Одеський апеляційний суд) суддя Журавльов О.Г.

Суд, нерідко звертають увагу на повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, що в свою чергу стає наслідком порушення конвенційного права, яке гарантує кожному рівність у судовому процесі та доступ до справедливого суду.

В даному випадку, Суд, задовольняючи апеляційну зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що про судове засідання, яке відбулося 27 березня 2018 року ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином, оскільки матеріали справи не містять доказів належного його сповіщення про час та місце розгляду справи.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження №61-1125св17).

Крім того, згідно п. 3 ч. 1 ст. 260 ЦПК України ухвала суду складається зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Проте, в порушення зазначених вимог процесуального закону в судовому рішенні не зазначено мотивів, з посиланням на належні та допустимі докази із яких суд дійшов висновку про задоволення заяви ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів.

НЕГАТИВНА ПРАВОЗАСТОСУВНА ПРАКТИКА:

Справа 1519/2-3699/11(Малиновський районний суд м. Одеси)

Заявником в обґрунтування підстав видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строків його пред’явлення для виконання було зазначено, що лист був втрачений при пересилці оскільки вони його не отримали, а банк не отримав кошти за рішенням.

Додатки та докази, які були приєднанні до матеріалів справи:

1. Копія довіреності представника ;

2. Копія квитанції про сплату судового збору.

Таким чином, жодного доказу на обґрунтування фактів та обставин на які посилався представник банку взагалі не було надано.

Суд, задовольняючи вказану заяву зазначив, що (мовою оригіналу) дослідивши матеріли справи, суд вважає можливим видати дублікат виконавчих листів по цивільній справі та поновити строк пред’явлення їх до виконання. При цьому, судом першої інстанції не було забезпечено сторін доступу до правосуддя (не повідомлено про дату, час та місце розгляду заяви). В свою чергу судом було видано дублікат виконавчого документу відносно особи, яка вже більше п’яти років є померлою.

Справа 22-ц/813/3819/19 (Одеський апеляційний суд) суддя Заїкін А.П.

Не звертаючи на допущенні процесуальні порушення судом переглядаючи справу в постанові взагалі не мотивував підстави відхилення доводів скаржника лише зазначивши, що  згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

В даному випадку, суд апеляційної інстанції допустив формальний підхід до застосування практики ЄСПЛ.

В цих випадках яскраво демонструється формалізм з боку суду, як до обставин та фактів на які посилається сторона, як на підставу своїх доводів, інституту доказування та безпідставному поновлені процесуальних строків.

ЗАСТОВУВАННЯ ПРАКТИКИ ЄСПЛ ПІД ЧАС ВИРІШЕННЯ ЦІЄЇ КАТОГРОІЇ СПРАВ.

Слід зазначати, що ЄСПЛ в своїх рішеннях неодноразово порушував питання про те, що суд не може безпідставно поновлювати процесуальні строків.

Так в рішенні ЄСПЛ «Пономарьов проти України» Суд визначив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими.

В рішенні ЄСПЛ «Устименко проти України» Судом було наголошено на тому, що безпідставне поновлення процесуальних строків Судом є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції ООН «Про захист прав людини та основоположних свобод»).

Однак, слід звернути також увагу, що в багатьох судових рішеннях взагалі не наводяться доводи Сторони на які вона посилається, як на підставу своїх заперечень.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом в даному випадку проігноровані доречність аргументів сторони про справі, що стало наслідком неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими.

ЧИ Є ПІДСТАВИ ДЛЯ КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ:

Відповідно до ч. 1 п. 17.4 Розділу 13 Перехідних положень ЦПК України зазначено, що Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку (справа 1519/2-3699/11).

МОЖЛИВЕ ВИРІШЕННЯ НЕОДНАКОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Огляд судової практики свідчить про те, що суду першої інстанції здебільшого ухвалюють мотивовані рішення, якими відмовляють у задоволенні заяв банків та фінансових установ про видачу дублікатів виконавчих листів. Однак, даний підхід до інституту доказування в цій категорії справ, нехтується апеляційним судом.

Автор публікації: Володимир Мацко

Володимир Мацко

адвокат, координатор NextGen Одеса