ЄСПЛ установив порушення Конвенції у справі Аджич проти Хорватії

Справу було розпочато за заявою (№ 19601/16), поданої до Суду проти Республіки Хорватія на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод громадянином США Міоміром Аджичем, 7 квітня 2016 року.

Справа стосується "позасудового" провадження у справі про повернення дитини, порушеного 13 жовтня 2011 року, в якому національні суди відмовилися зобов’язати повернути сина заявника до Сполучених Штатів після того, як мати дитини (громадянка Хорватії та колишня дружина заявника) у серпні 2011 року «незаконно утримувала» її в Хорватії у значенні Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що провадження у справі про повернення дитини було несправедливим. Зокрема, він скаржився на те, що (а) був порушений принцип змагальності, оскільки суд першої інстанції не повідомив його про рішення про отримання висновку судового експерта, і він не був залучений для того, аби прокоментувати висновки експерта; та (b) було порушення його права на усне слухання, оскільки суди не провели жодного слухання у справі. Відповідна частина статті 6 § 1 Конвенції передбачає:

Вирішуючи свої цивільні права та обов'язки ... кожен має право на справедливий ... розгляд справи ... судом.”

Заявник також скаржився, що, відмовивши в поверненні сина, національні суди порушили його право на повагу до його сімейного життя. Він посилався на статтю 8 Конвенції, яка передбачає таке:

Кожен має право на повагу до свого … сімейного життя.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ зазначає, що клопотання заявника про повернення дитини було розглянуте на трьох рівнях юрисдикції і що на жодному з них не було проведено слухання. Розгляд справ у судах першої та другої інстанцій стосувався не лише питань права, а й важливих фактичних питань. Суд погоджується  з порушеннями пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю усного слухання та у зв'язку з порушенням принципу змагальності та принципу рівності сторін.

Заявник у цій справі також стверджував, що відмова національних судів повернути сина до Сполучених Штатів становила втручання в його право на повагу до його сімейного життя. Це втручання було незаконним, воно не було спрямоване на захист інтересів дитини, а виключно на інтереси матері, а отже, це не було необхідним у демократичному суспільстві. Зокрема, стосовно вимоги законності, заявник стверджував, що національні суди витлумачували виняток, викладений у пункті 1 (b) статті 13 Гаазької конвенції, занадто широко, що є винятком, який повинен тлумачитися строго, і неправильно застосував цю статтю до фактів справи.

Що стосується процесу прийняття рішень, заявник підкреслив, що у розглянутому проханні про повернення дитини він, на відміну від своєї дружини, не брав участь у експертній оцінці.

Після отримання експертного висновку та заперечень проти нього, заявник очікував, що суд першої інстанції призначить слухання, як того вимагають правила цивільного процесу, на якому він може ознайомитися з експертом і де експерт міг би заслухати його заперечення. Враховуючи переважний вплив експертного висновку на рішення національних судів, Суд вважає, що в даній справі заявник не був залучений до процесу прийняття рішень в достатній мірі, щоб забезпечити необхідний захист його інтересів. Його залучення було особливо важливим з огляду на те, що ці суди врешті-решт відмовилися повернути сина. Більше того, ніщо не говорить про те, що участь заявника у експертній оцінці була б проти найкращих інтересів дитини. Навпаки, вона могла б сприяти встановленню того, що є в інтересах дитини. Таким чином, процедурні вимоги, передбачені статтею 8 Конвенції, не були виконані. Отже, у цій справі було порушення статті 8 Конвенції.

Нарешті, Суд зауважує, що немає жодних підстав для того, щоб дане рішення розглядалося як таке, що вимагало б від держави-відповідача повернути дитину до Сполучених Штатів

Суд вважає, що заявник мав зазнати моральної шкоди внаслідок виявлених порушень. Вирішуючи на засадах справедливості, та враховуючи його попередню скаргу Суд присуджує йому 9000 євро як відшкодування моральної шкоди.

Повний текст рішення у справі Аджич проти Хорватії у перекладі українською мовою Олександра Дроздова та Олени Дроздової

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Перший проректор Вищої школи адвокатури, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Автор публікації: Олена Дроздова

Олена Дроздова

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури