ЄСПЛ визнав порушення права на розумні терміни розгляду справи у позові ZIAJA проти Польщі (прес-реліз)

1 лютого 1999 року заявниця ініціювала цивільне провадження щодо встановлення сервітуту на сусідську ділянку з метою проїзду до своєї земельної ділянки.

Рішенням суду від 11 липня 2000 року вимоги заявниці було задоволено, проте сусіди-відповідачі подали апеляцію.

15 листопада 2000 року апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд.

13 березня 2001 року суд постановив ухвалу про проведення експертизи. Два експерта відмовились підготувати висновки, а третій експерт підготував висновок лише 17 жовтня 2001 року.

Відповідачі заперечували як сам висновок експерта, так і вимогу щодо сплати за його підготовку, і врешті решт замовили підготовку іншого висновку. Наступне судове слухання відбулось 23 квітня 2002 року, на якому було проведено допит експерта та призначено ще одного для оцінки вартості земельної ділянки.

12 листопада 2002 року судом було постановлено провести огляд власності, що була предметом спору.

Під час судового слухання 13 січня 2003 року суд вирішив призначити ще одну експертизу задля встановлення того, чи буде сервітут впливати на рибні господарства. Висновок було надано суду 11 квітня 2003 року; експерта було допитано 3 липня 2003 року.

27 січня 2004 року інший експерт на запит суду надав додатковий висновок.

2 липня 2005 року окружний суд позов заявника задовольнив; відповідачі подали апеляційну скаргу.

26 січня 2006 року суд апеляційної інстанції знову скасував рішення суду першої інстанції та направив вдруге справу на новий розгляд.

26 червня 2006 року, під час повторного розгляду справи судом було призначено проведення геологічної експертизи; такий експертний висновок був наданий через рік – 22 червня 2007 року.

Під час судового слухання 18 жовтня 2007 року суд вирішив залучити до справи інших осіб як співвідповідачів.

6 листопада 2007 року повторно було проведено огляд земельної ділянки.

23 червня 2008 року суд провів допит експерта та призначив підготувати новий висновок щодо оцінки земельної ділянки. Такий висновок було надано суду 12 січня 2009 року.

В ході розгляду суд багаторазово приймав рішення про проведення огляду земельної ділянки.

31 березня 2011 року позов заявника про встановлення сервітуту було задоволено. Відповідачі знову подали апеляцію.

22 лютого 2012 року суд апеляційної інстанції відхилив апеляційні скарги відповідачів.

У подальшому заявник скаржився до суду на надмірну тривалість його провадження, проте його скарги були відхилені судами.

Заявник стверджував, що судовий розгляд його справи не відповідав вимозі «розумного строку»[1]

Оцінка ЄСПЛ

«41. Суд нагадує, що обґрунтованість тривалості провадження повинно оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. Що стосується останнього, слід також взяти до уваги те, що поставлено на карту для заявника (див. Кудла проти Польщі [ВП], № 30210/96, § 124 ECHR 2000-XI), для подальших посилань у справі див. інші у наведеному вище, §§ 126-128).

42. Суд погоджується з заявником, що провадження, в якому вона вимагала встановлення сервітуту, не стосувалося складних питань фактів і права, хоча слід було отримати висновки експертів з різних галузей. Незважаючи на те, що прийняття експертних висновків обов'язково потребує часу, слід зазначити, що експертам було потрібно кілька років для підготовки своєї думки.

43. Суд вважає, що процедура отримання експертних висновків не мала необхідної ефективності. Суд, у свою чергу, передав матеріали справи кожному експерту, що означало, що вони повинні були відкласти підготовку своїх звітів до завершення роботи їх попередника. Не було зроблено жодних спроб накласти дисципліні стягення на експертів і переконатися, що вони дотримуються встановлених термінів. Також не зрозуміло, чи слід після кожної передачі справи до районного суду повторювати всі докази експертів.

44. У зв'язку з цим Суд нагадує, що експерти працюють у контексті судового розгляду під наглядом судді, який залишається відповідальним за підготовку та швидке проведення провадження (див., наприклад, Proszak проти Польщі, 16 грудня). 1997, § 44, Звіти про рішення і рішення 1997-VIII, і jukjaniuk проти Польщі, № 15072/02, § 28, 7 листопада 2006 року).

45. Слід також зазначити, що між слуханнями, які, здається, не пов'язані з роботою експертів, неодноразово проходили періоди часу, що тривали до року (див. пункти 13 і 14, 20, 21 і 23 і 24 вище).

46. Нарешті, слід зазначити, що після двох звернень обласного суду, які відбулися після повернення справи, справу заявника було розглянуто тричі на першій інстанції (див. пункти 6, 14, 24 вище). Хоча Суд не в змозі проаналізувати юридичну якість прецедентного права національних судів, передача справ на повторний розгляд зазвичай проводиться внаслідок помилок, вчинених судами нижчої інстанції. Повторність таких проваджень у межах одного судового розгляду вказує на недолік судової системи. Більше того, цей недолік може бути приписаний владі, а не заявникам (див., серед багатьох інших, Wierciszewska проти Польщі, № 41431/98, § 46, 25 листопада 2003 року; Matica проти Румунії, № 19567/02, § 24, 2 листопада 2006 р. і Влад та інші проти Румунії, № 40756/06, 41508/07 і 50806/07, § 133, 6 листопада 2013 року).

47. За цих обставин Суд не може знайти достатнього обґрунтування затримки у розгляді справи заявника та загальної тривалості розгляду справи тринадцяти років.

48. Звертаючись до питання про те, чи повинен заявник повторно скаржитися на підставі Закону 2004 року, Суд вважає за необхідне повторити деякі висновки його пілотного рішення у справі Рутковського (наведене вище, §§ 176-186). У цьому рішенні Суд розглянув застосування національного суду Закону 2004 року, включаючи його тлумачення Верховним Судом (там само, §§ 93-106).

49. У справі Рутковського Суд встановив, що значні затримки, що виникають у справах заявників, які були важливими щодо оцінки порушення пункту 1 статті 6, не були враховані судами, які розглядали їхні скарги. Всупереч усталеній практиці Суду щодо оцінки обґрунтованості тривалості провадження, суди не розглядали загальну тривалість провадження, а лише окремі їх частини. У деяких випадках суди ігнорували періоди, що виникли до набрання чинності Законом 2004 року, і розглянули лише тривалість провадження у цій справі. Інтерпретація Верховного Суду, що дозволяє «фрагментацію провадження», застосовувалася до 20 березня 2013 року, коли Верховний суд видав Постанову 2013 року, критично аналізуючи попередню прецедентну практику з цього питання та схвалюючи нове тлумачення відповідно до прецедентної практики Суду щодо оцінки обґрунтованості тривалості провадження. Більше того, Суд повторив стандарти «належного та достатнього відшкодування» за порушення вимоги «розумного строку» та його сильну, хоча й спростувану презумпцію на користь моральної шкоди, яка, як правило, спричинена надмірною тривалістю провадження (там само, § 182). З огляду на вищевикладене, Суд визнав у своєму пілотному рішенні, що Закон 2004 року не надав заявникам «належного і достатнього відшкодування» у частині адекватної компенсації за надмірну тривалість провадження у їхніх справах (Rutkowski, цит. § 183).»

50. Суд вважає, що його висновки щодо недосконалої практики польських судів щодо застосування Закону 2004 року також застосовуються до цієї справи. Крім того, він зазначає, що національний суд відхилив скаргу 21 грудня 2004 року з формальних причин (див. пункт 28 вище). Суд уже встановив, що визнання скарги неприйнятною на підставі того, що заявник «не вказав обставин, на яких ґрунтується його скарга», є занадто формальним підходом, що може перешкодити вимогам заявника розглянути по суті (див. Wende та Kukówka проти Польщі, № 56026/00, §§ 49-57, 10 травня 2007 року). Друга скарга заявника на закон 2004 року була розглянута по суті 5 квітня 2006 року, але суд розглянув лише тривалість провадження після вересня 2004 року та проігноровані періоди, що виникли до набрання чинності Законом 2004 року.

51. Вищевказані міркування є достатніми для того, щоб Суд міг зробити висновок, що тривалість провадження вже була надмірною і не відповідала вимогам «розумного строку» у періоди, які були піддані перевірці національних судів. Вона неминуче залишалася такою протягом усього наступного періоду. За цих обставин, щоб попросити заявника подати третю скаргу на підставі Закону 2004 року, було б перенавантажити його обов'язками відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції (див., наприклад, Antonić-Tomasović проти Хорватії, № 5208/03, §§ 25-34, 10 листопада 2005 року).

52. На закінчення Суд відхиляє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів захисту та вважає, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції»

[1] Огляд рішень Європейського суду з прав людини. Рішення за період з 13.05.2019 по 17.05.2019 / Відпов. за вип.: Тарасенко О. Ю., Мордас Д. П., Бабанли Р. Ш. — Київ, 2019. — Вип. 17. — стор. 2-3. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Oglyad_ESPL_17.pdf?fbclid=IwAR27bMvY7hextgX1TZ3Qrya9jf22YHfvWu4qUhF4W9p3khFs-g09if9ABrw.

Офіційний текст англійською мовою

Автор публікації: Олександр Дроздов

Олександр Дроздов

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), адвокат, Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Перший проректор Вищої школи адвокатури, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Автор публікації: Олена Дроздова

Олена Дроздова

кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінального права і правосуддя (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем'янчука), адвокат, помічник Першого проректора Вищої школи адвокатури