Корупційне правопорушення як спосіб тиску

Задекларований принцип та євроінтеграційний шлях в нашій країні нажаль має відтінок пострадянського режиму, коли де-які правоохоронні органи чинили тиск на держслужбовців і посадовців різного рангу.

Корупційні правопорушення, сьогодні досить поширені в нашому суспільстві, що перш за все відображає низький рівень правосвідомості, але в практиці виникають досить часто спірні питання, особливо в справах, що стосуються корупційних правопорушень. Держава, в свою чергу, створила певну структуру контролюючих органів, діяльність яких передусім направлена не на протидію та запобіганню корупційним правопорушенням, а на підвищення статистики по кількості складання адміністративних протоколів.

Одним із найпоширенішим видом адміністративного правопорушення, за кількістю справ у судах, порушення пов’язане за неподання або несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідальність за вказане порушення встановлена ст. 172-6 КУпАП.

Уповноважений орган, в більшості випадків, так поспішає відзвітувати про кількість складених протоколів, що досить часто не замислюється над доказами, які доводять склад даного виду адміністративного правопорушення.

Однак, не все так безнадійно, як може здаватися на перший погляд.

На сьогоднішній день існує проблематика реалізації вказаної норми з наступних підстав:

1.   Проблематика визначення об’єктивної  сторони вчинення вказаного адміністративного порушення.

2. Проблематика визначення суб’єктивної сторони вчинення вказаного адміністративного порушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вих. N 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року звернуто увагу на те, що вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 172-бКУпАІІ, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати об'єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об'єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.

Але жоден орган, який приймає рішення та складає протокол про вчинення адміністративного правопорушення пов’язаного з корупцією взагалі не переймаються, щодо обґрунтування ані наявності та доведення об’єктивної сторони, ані суб’єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення.

Для розкриття об'єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 172 б КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-бКУпАП, містить вказівку на суб'єкт цього правопорушення, відсилає до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2ст. 45 3акону України "Про запобігання корупції', в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, аналізуючи викладене можна зробити висновок про те, що Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, а відповідальність настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від подання чи несвоєчасне подання декларації, керуючись при цьому особистим інтересом чи інтересами третіх осіб, або мала непрямий умисел, свідомо допускаючи наслідки у вигляді неподання або несвоєчасного подання декларації, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Позиція щодо обов'язкової наявності прямого чи непрямого умислу як суб'єктивної сторони правопорушення, пов'язаного з корупцією, висловлена у постановах Апеляційного суду м. Києва від

р. (справа №758/8024/17), Апеляційного суду Харківської області від 27 09.2017 р. (провадження №33/790/1086/17), Апеляційного суду Черкаської області від 19.09. 2017 р. тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП зазначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Також особливу увагу потрібно звертати і на строки, оскільки в багатьох справах це може бути вирішальним фактором та підставою для закриття провадження без встановлення складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КУпАП зазначено, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164 14, 212 15, 212 21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Таким чином, необхідно встановити під час збирання доказів, коли уповноважений орган виявив адміністративне правопорушення.

В разі отримання необхідних доказів сторона або адвокат, який представляє інтереси особи відносно якої складено протокол подає до суду клопотання про закриття вказаного адміністративного провадження.

Відповідно до Узагальненого науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України була підтримана позиція відповідно до якої вирішено, що під час закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.

Таким чином, сторона Захисту повинна забезпечити доказову базу, яка буде відображати дату виявлення правопорушення з метою застосування ст. 38 КУпАП та закриття адміністративного провадження.

Автор публікації: Володимир Мацко

Володимир Мацко

адвокат