Смарт контракти – чи справді договори та чи дійсно "розумні"

«Посередники, такі як адвокати, брокери та банкіри, більше не будуть необхідними»
Марко Янсіті і Карим Лахан - професори бізнес-адміністрування в Гарвардській бізнес-школі, Бостон

Стрімко та впевнено влилися в наше сьогодення такі поняття як блокчейн, криптовалюти, біткоїн тощо. Серед всього різноманіття нових термінів та понять, пов’язаних з використанням цифрових технологій, можна впевнено виділити і «смарт контракти», чи як ще їх називають, виходячи з буквального перекладу, розумні контракти smart contracts). А, згідно нещодавно розповсюдженій в новинних виданнях інформації про перше відоме застосування смарт контракту при купівлі київської нерухомості, вочевидь, існує практичний інтерес до смарт контрактів і в Україні.  

Не вдаючись в широко розрекламовані, десятки разів перекладені та розповсюджені по всьому простору Інтернет штампи, щодо надійності, прозорості, економності та безпеці цих контрактів, спробуємо проаналізувати правову природу таких договорів, з точки зору українського законодавства. Оскільки, подобається нам чи ні, а живемо ми поки що в умовах існування держав, урядів та, відтак,  діємо в рамках певної системи права, певного законодавства. Скільки б ми не диспутували на тему довіри, децентралізації грошових потоків, громадянського суспільства, тощо, систему державних органів та інституцій в цілому,  ніхто не відміняв. Не дивлячись на те, що в Україні, як і в більшості держав світу, досі не вироблено та законодавчо не закріплено одностайної стратегії щодо природи криптовалют як засобу платежу, утім бути готовими до широкого використання цифрових платіжних систем, є доцільним вже зараз. Тому визначити правову природу договорів – смарт контрактів (як неминучого похідного від криптовалют), з точки зору законодавства, під юрисдикцією якого буде укладатися, діяти та виконуватися той чи інший договір (будь-то стандартний договір, чи смарт контракт), видається, вкрай необхідним.

Для початку коротко про вже загальновизнані базові поняття: блокчейн - це розподілена база даних. Вона містить список замовлених записів, які називаються блоками. Кожен блок зв'язаний з попереднім блоком і має відмітку про час здійснення операції. Після того, як користувачі системи входять у транзакцію, це, кожного разу записується з унікальною відміткою про час і буде постійно висвічуватися при кожній наступній транзакції. Окремі блоки не можуть бути видалені та завжди є видимими для всіх, хто має доступ до системи.
Дані, збережені в блочному ланцюжку, вважаються криптографічно безпечними. Будь-яка спроба змінити вміст блоку призводить до недійсності унікальних посилань, які вказують на його розташування в ланцюжку. Хоча, щодо надійності та безпечності, - можна не погодитися, оскільки один тільки приклад з хакерським зломом в 2014 році Токійської біржі цифрових валют, в результаті чого, компанія Mt Gox Co Ltd. була змушена об’явити про банкрутство, в результаті  хакерської атаки на 460 мільйонів доларів, наводить на серйозний сумнів щодо надійності блокчейн системи.

Смарт контракти – це угоди, написані в коді, які автоматично виконують запрограмовані функції у відповідь на певні умови, що виконуються сторонами угоди. Ідею смарт-контрактів вперше озвучено в 1996р американським вченим і криптографом Ніком Сабо, як комп'ютерний протокол, який на основі математичних алгоритмів, переведених в комп’ютерний код,  самостійно проводить операції з повним контролем над їхнім виконанням. Найпростіший приклад смарт контракту, яку він навів, і яка дуже наглядно показує дію таких контрактів, є торговий автомат.  Коли ви вкладаєте гроші в автомат і вибираєте товар, він запускає видачу цього продукту. Якщо ви не вкладете достатньо грошей, продукт не буде виданий, а його перенесення до вихідного віконця, перерветься. Це найрозповсюдженіша спрощена схема, що лежить в основі ідеї смарт контрактів.

Звернувшись до азів законодавства, можна погодитися, що в основі смарт контракту лежить правочин, який вчиняється через мережу Інтернет, і що можна кваліфікувати, згідно п.1 ст.202 Цивільного кодексу України,  як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Подібні види правочинів, можна віднести, відповідно до п.1 частини I ст.31 ЦКУ, до дрібних побутових, а також правочинів, які укладаються в момент їх виконання, та згідно з п.1 ст.206 ЦКУ, віднести до усних, Відтак, їх, безумовно, можна описати алгоритмом, закодувати та ввести в блокчейн, в рамках якого буде існувати договір. Сьогодні пропонується використання смарт контрактів в широкому колі правовідносин, як то страхування, корпоративне придбання майна, або для автоматичного здійснення платежу при доставці товарів чи послуг. Вони також особливо рекомендуються для обміну акцій, облігацій та опціонів, а також для мікрофінансових послуг. Такі види угод, - зовсім інша справа, коли вже потребується більш складна форма договору, яка передбачає варіантність умов та положень, які складно перевести на мову алгоритму та закодувати. Тут, вже, як говорить відомий латинський вислів, - Non omne, quod nitet, aurum est – Не все золото, що блищить.

Незважаючи на свою назву, розумні контракти не завжди є достатньо «розумними», щоб передбачити всі суб’єктивні та об’єктивні чинники волевиявлення сторін.

Так, згідно пункту 1 ст.638 ЦКУ, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Ключовими моментами договору, з юридичної точки зору, є дійсні наміри осіб, що виражається в формі та істотних умовах. Наприклад, договір з нерухомістю, дійсність яких потребує їх нотаріальне посвідчення, реєстрацію, тощо. Таким чином, визнання смарт контрактів, як юридично обов'язкових, є найважливішим для забезпечення того, щоб результати самостійного виконання розумного контракту були юридично ефективними та забезпечувалися сторонами в суді. Якщо, розумний контракт не може, наприклад, законно передавати право власності на майно, яке він має намір передати, або не матиме всіх істотних умов договору поставки, страхування, тоді більша частина потенційної властивості смарт договору, буде фактично втрачена.

Візьмемо той же свіжий життєвий приклад продажу столичної нерухомості, розрахунки за яку було проведено в криптовалюті з використанням смарт контракту, утім, всім передуючим оплаті домовленостям сторін, було надано форму традиційного договору, який посвідчувався нотаріально та був зареєстрований у відповідних державних реєстрах речових прав на нерухоме майно. Тобто, в такому випадку, розглядати смарт контракт, з правової точки зору, можна тільки як додаткове забезпечення зобов’язання, що відповідає пункту 2 ст. 546 ЦК України, як інший вид забезпечення виконання зобов’язань.

Сказати ж, що в рамках існуючої сьогодні системи держави та права, можливо повністю відмовитися від традиційних договорів, та перейти на криптокодовані алгоритми тих чи інших правочинів, не видається можливим. Раз вже, в будь-якому випадку, в договорі завжди беруть участь люди, хоч то анонімно, хоч відкрито, діючи хоч через нотаріуса, адвоката, чи через програміста, по суті теж посередника, який пише комп’ютерний код, завжди існує той самий непередбачуваний людський фактор, який може звести нанівець будь-які самі передбачувані, точні, логічні умови. Взяти б хоча деякі суб’єктивні стадії дії договорів, такі як їх трактування та виконання. Ніякий «розумний» контракт не зможе «передбачити» того, коли одна із сторін опиниться в момент укладання договору, в непередбаченій ситуації, коли вона виконає умови договору (наприклад передасть майно, але з нещодавно виникненим обтяженням). Більш того, ми живемо в не ідеальному світі, і ніхто не застрахований від недобросовісного відношення до своїх обов’язків. Що робити, коли недобросовісний орендоотримувач в подальшому не сплачує оренду, але продовжує користуватися орендованим приміщенням. Як його виселити, коли договір укладено, завідомо, в обхід посередників – реєстраторів, адвокатів, нотаріусів, а відтак, і в обхід судової системи ? Перелік непередбачуваних випадків невиконання, неоднозначного трактування «розумних» договорів, буде довгий. З чого напрошується висновок, про те, що яким би «розумним» не був договір, укладений у вигляді комп’ютерного коду, він не може запобігти впливу людського фактору.   

Доцільно, в цьому зв’язку, взяти до уваги і останні дослідження Інституту глобального ризику у фінансових послугах (http://globalriskinstitute.org/publications/quantum-computing-cybersecurity/), в яких обґрунтовано висловлено побоювання, що з 1\7 вірогідності, ключові засоби криптографії, які сьогодні перешкоджають хакерам, будуть зламані до 2026 року, а з вірогідністю у 50 відсотків, це станеться до 2031 року. Результатом може бути Інтернет без шифрування даних та блокчейни, які можуть бути зламані за декілька хвилин.

Вочевидь, списувати з рахунку, так званих посередників, - нотаріусів, адвокатів, в питаннях укладання як розумних, так і традиційних угод, дуже необачно. Інша справа, що і адвокати з нотаріусами мають бути заздалегідь готовими як до потреб клієнтів, які виявили бажання використовувати саморегульовані смарт угоди, так і автоматизації процесу своєї діяльності, вцілому. Автоматизація юридичної професії поширюється, перш за все, на ті масові завдання, які часто повторюються та вимагають багато часу (набирання текстів, виготовлення копій документів). Дуже скоро адвокати зможуть брати на себе великі обсяги роботи, використовуючи програмні алгоритми, які здатні ефективно виконати великі обсяги завдань з низьким рівнем ризику. Подібним чином, раніше затратна робота, може стати вигідною. Наприклад, великомасштабні, малоцінні завдання (по типовим та малозначним справам), або автоматизація процесу реєстрації нотаріально посвідчених угод в системі блокчейн. З іншого боку, процес впровадження в наше сьогодення смарт договорів, безумовно потребує оволодіння юристами новими знаннями, простими навичками програмування та кодування.

Сьогодні вже є засоби, з допомогою яких той, хто створив алгоритм нового процесу, запускає його в систему автоматичного кодування, і вона його перекодує в програму. Ці системи написані на засобах штучного інтелекту, вони генерують об'єктний код, який виражає керуючий алгоритм. Якщо застосувати системи автоматичного кодування в юридичній професії, то кожний юрист, - нотаріус, адвокат, зможе самостійно створювати для свого власного використання унікальну програму, яка повністю буде підходити та обслуговувати саме його тип діяльності, спеціалізації, потреб клієнтів, що зведе до мінімуму малопродуктивну частину роботи правників (як то заповнення форм, написання текстів, виготовлення копій, аналіз судових рішень тощо), та надасть можливість весь свій робочий час витрачати на ефективний аналіз та продуктивні рішення,  дозволить зосередитися на отримання відповідних результатів ( врегулювання спору, отримання позитивного рішення суду, чи затвердження правочину), а не на допоміжні процеси, які, нерідко, так марнують час, що дійти до поставленої мети, стає тільки важче.         

Описаний процес принципово нової роботи адвоката, без перебільшення, - вже сьогодення. Хоча, як обіцяє нам Intel Corporation- найбільша у світі компанія-виробник напівпровідникових елементів та пристроїв, в найближчому майбутньому очікується принципово нова система, коли буде генеруватися не об'єктний код, а безпосередньо апаратна реалізація даного розробленого процесу. Технологічний мейнстрім сьогодні - це перехід від орієнтації на виробництво універсальних комп'ютерів і програм, до виробництва мікросхем-програм. Кожна програма, кожен управлінський процес буде реалізований на апаратному рівні. Процес проектування мікросхем замінює процес програмування в сфері виробництва складної техніки. Вже ми самі будемо створювати свою власну унікальну  програму-мікросхему під кожен процес, яким ми повинні управляти. Тому з усього видається, що як тільки вдасться автоматизувати процес проектування таких мікросхем, процес автоматичного кодування, не кажучи вже про ручне, а, відтак, і похідні від цього професії, також автоматично відімруть, і це, вже цілком очевидно, будуть зовсім не юридичні професії. 

Автор публікації: Наталія Бойко

Наталія Бойко

Адвокат