Віртуальне судочинство чи ще один камінець в бік судової системи України (Частина I)

CAVE NE QUIDQUAM INCIPIAS, QUOD POST POENITEAT – уникай робити те, про що опісля пожалкуєш  

Сталося! Чергове реформування судової системи в нашій державі впроваджено de-jure, з прийняттям змін до Законів, вже вкотре, що регулюють суддівську систему. Що чергова реформа привносить в наші професійні будні? Здебільшого те, що на зміну одній назві, приходить інша, в результаті чого, нам, адвокатам, доводиться міняти назви органів, до яких направляються процесуальні документи та, здебільшого, назви судових інституцій, до яких направлено те, чи інше звернення. В іншому, - процес збирання доказів та представлення їх на розгляд суду, форма та порядок участі в слуханнях, залишаються незмінними. Зміна п’ятирічного терміну першого призначення судді на підвищення кваліфікації кожні три роки, призначення суддів Президентом замість Верховної Ради, нові назви, нові палати та суди, введення інституту приватних виконавців, безумовно вимагатиме непомірних фінансових затрат. Та чи будуть ці зміни настільки ефективними, що призведуть   до очікуваного покращання процесу прийняття та виконання судових рішень, та безпосереднього покращання так сильно дискредитованих судових інституцій, а як результат - взаємовідносин між громадянським суспільством та владою уцілому?      

З року в рік повторюється один і то й же сюжет – будь-яке розчарування в існуючій системі влади, відразу переходить до ніщивної, всеохоплюючої критики судової системи. Складається враження, що все, що будувалося з початку існування незалежності нашої держави, було виключно нікчемним, нездатним задовольнити елементарні потреби суспільства на правосуддя, - і жодного позитивного слова в бік вітчизняного суддівства.

Врешті решт, дуже хочеться змінити стереотипи, та проаналізувати чи так вже все  безнадійно погано з нашою третьою гілкою влади, а також наскільки нова реформа принципово змінить на практиці безпосереднє виконання принципу рівного доступу до правосуддя.

Поки всі навколо диспутують, критикують та усіляко виказують своє невдоволення щодо роботи суддів, та загалом функціонування вітчизняної судової системи, виникає бажання подивитися на нашу третю гілку влади  під іншим кутом. Так би мовити, відзняти кадри хроніки вітчизняного судочинства, десь так, з 1994року, до сьогодення, скласти в пам’яті, та продивитися знову, як історичне кіно, кадри з власної юридичної практики, за згаданий період. І, можливо, багато хто знизив би рівень невдоволення та кількість негативних висловів на адресу наших суддів, працівників апарату суду, та і, взагалі, української судової системи вцілому.

Перша частина картини: обшарпані стіни та підлога, відсутність навіть стільця та столу, щоб поставити підпис, довкола черги, приймальні години строго по розкладу, в який неможливо не те, що ознайомитися з матеріалами справи, а навіть просто отримати справу для ознайомлення. А щодо отримання копії будь-якого процесуального документа, - то про це можна написати окрему історію. Друга частина картини: зручні години роботи судів, доступність та процесуальна зручність отримання справ для ознайомлення, технічна і фактична можливість не тільки отримувати інформацію про рух справи, але й знайомитися з рішеннями суддів всіх рівнів та будь-якої юрисдикції он-лайн, не виходячи з дому чи офісу,  це все в сукупності вже і є – суд майбутнього, для будь-кого, чия професійна діяльність пов’язана з повсякденною участю в судових засіданнях з тих далеких часів до сьогодення. Не може не вражати ентузіазм та величезне бажання змін людей, які причетні до розвитку, та завдяки яким ми маємо, нехай ще недосконалий, але здатний прогресувати, суд сьогодення. Суддів, технічних працівників, законотворців, працівників юстиції, які змогли, не маючи достатніх фінансових вливань, пройти цей шлях, та створити можливість дискусії про суд майбутнього.

Не буде перебільшенням відзначити значні та суттєві зміни для покращення та вдосконалення судової системи при незначних матеріальних ресурсах. Здатність штовхнути застарілу радянську систему правосуддя в бік демократичного, доступного та гуманного правосуддя. Необхідно бути чесними, та визнати, що існуюча в Україні судова система, з усіма її недоліками та складнощами– вже існує в тому форматі, про який ще два десятки років тому ніхто, принаймні, з практикуючих юристів, навіть і мріяти не міг. 

І тут необхідно перейти до того, про що ж зовсім забули ініціатори теперішньої реформи суддівської системи, і без чого, навряд чи всі майбутні зусилля та затрати, призведуть до значущого, кардинально ефективного, очікуваного результату. Поза увагою  залишилося так зване, віртуальне судочинство. Утім, впровадження, завдяки новим технологіям, одного креативного методу ведення певної категорії справ, в майбутньому, неминуче, призведе до інших змін, та суттєвої зміни всієї системи в цілому. Саме покращити, а не руйнувати,  існуючу систему правосуддя в Україні, має бути ціллю будь-яких масштабних реформ.

Ще з середини 90х років минулого століття, в провідних країнах світу, почався процес   активного дослідження та впровадження інформаційних технологій в судову систему. Змінюючи не тільки звичну процедуру розгляду судових справ, а й десятиліттями сформований стереотип, так звану «face-to-face» - «лицем до лиця», модель будь-якого суду. Вивчаючи міжнародний досвід , відразу звертаєш увагу на те, що процес змін, на тлі впровадження нових інформаційних технологій, не був легким ні в одній країні. Звички та стереотипи, а особливо - схильність до черезмірної критики власної судової системи, притаманна всім країнам, і всім періодам розвитку громадянського суспільства. Так, ще в 1997 році на щорічній конференції правників Австралії під назвою «Майбутнє судів – чи воно є?», що проходила в місті Голд Кост, (штат Квінсленд), Міхаель Дональд Кірбі (Michael Donald Kirby), на той час суддя Верховного суду Австралії, теж підмітив таку рису суспільної думки, та досить емоційно висловився: «…дивлячись на конституційні тексти та повсякденну роботу судів, Вас можна було б вибачити за слова про те, що в судах не багато змінилось за чверть століття, а можливо, й за набагато довший час. Але якби було можливо, поставити питання: нічого не змінилося в майбутньому четверть-сторіччі? все так само,? адвокату часів Діккенса, який выходчи з Холодного будинку потрапляє в сучасний австралійський суд в звичайний день, побачить відносно мало змін… Одинакові перуки та мантії. Ті ж масивні скам’ї та години засідань. Дуже схожі основні процедури оцінки доказів та представлення аргументів… Все та ж сама структура встановлення фактів, норм права та резолютивка…»

Бачимо, що перебільшення в критиці суддівської системи притаманно не тільки нашому українському суспільству. Привертає увагу ще одне зауваження з тієї ж промови Містера Кірбі, що  навіть ті, хто визнають величезні зміни, які інформаціні технології привнесуть в суди, часто виказують стурбованість, щодо стрімкого та непоміркованого впровадження нових технологій, що повинно відбуватися в гармонії з основною місією закону та суду.

За час, що минув, від згаданої конференції, у багатьох провідних країнах світу, впроваджено, так зване, віртуальне судочинство (virtual court), засноване на всебічному використанні в процесі відправлення правосуддя сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікацій. Тому, бачучи, що суспільство стикалося в недалекому минулому, та й стикається до сьогодні, з подібними проблемами, які зараз виникають в Україні, необхідно опиратися на підтверджений практикою досвід, і , з одного боку, не піддаватися модним тенденціям до критики всього і вся, необачно руйнуючи існуючу судову систему, а помірковано та поступово втілювати новітні технології, для досягнення ідеальної моделі третьої гілки влади нашої держави.

Звичайно, не зайвим буде завважити, що інформатизація вітчизняного судочинства поки що зводиться до автоматичного розподілу судових справ, фіксування судового засідання з використанням технічних засобів, автоматизованої системи документообігу, потужність якого залежить від матеріального забезпечення того чи іншого суду,  а також не дуже частих випадків віртуального процесу з використанням відео-конференції, які, по суті, стали додатковими, стосовно традиційних, процедур взаємодії суду й учасників судового процесу. Не можна недооцінювати або взагалі відкидати перелічені досягнення, які сталися в нашій системі судочинства за останні роки, а, навпаки використовувати існуючі, перевірені на практиці та випробувані досвідом технології, для подальшого розвитку всієї інформаційної системи аж до віртуального суду – в майбутньому.

Безумовно, впровадження справжнього  віртуального судочинства передбачає побудову не тільки розгалуженої системи фіксації  судових процесів, а й способів комунікації  між судом та учасниками процесу, проведення дистанційного розгляду судових справ, автоматизованих робочих місць судді, помічника судді,  експерта, програмно- технічних комплексів, систем автоматизованого прийняття рішень, автоматизованих систем підтримки прийняття рішення та систем підтримки судової експертизи, автоматизованого формування статистичної звітності щодо діяльність судів та інше. Разом з тим, не потрібно відразу забігати далеко вперед, міняючи все і вся, потрібно зважувати на традиції, сталі стереотипи, та й матеріальне забезпечення, та впровадити новітні технології крок за кроком, збирати, як пазл, який в майбутньому поступово буде здатен трансформуватися в досконалу, зручну для всіх та дійову систему  правосуддя.

Автор публікації: Наталія Бойко

Наталія Бойко

Адвокат