Реформа спорту: що варто доопрацювати в законопроєкті № 15169

Проєкт Закону № 15169 від 13.04.2026 «Про спорт» містить низку сучасних підходів до реформування спортивної сфери. Водночас значна частина його положень потребує доопрацювання, узгодження із чинним законодавством та деталізації механізмів практичної реалізації.

Що пропонується

Спортивна спільнота давно говорить про необхідність ухвалення нового базового закону, адаптованого до європейських стандартів. Автори законопроєкту за підтримки Мінмолодьспорту намагаються охопити основні питання спортивного життя та врегулювати інтереси учасників відповідних правовідносин. Головною метою законопроєкту визначено збільшення кількості громадян, які систематично займаються спортом.

Документ передбачає перехід на клубну модель організації спортивного руху, що будується на основі місцевих громадських клубів та має забезпечити масовість, автономію федерацій і децентралізацію управління. Пропонується розширити можливості фінансування спортивних клубів через конкурсні механізми, створити умови для розвитку учнівського, студентського, ветеранського та адаптивного спорту, цифровізувати управління галуззю, а також запровадити стандарти належного врядування для спортивних федерацій.

Державну підтримку мають отримувати організації, статутні та організаційні документи яких відповідають критеріям прозорості й підзвітності, демократичності управління та самоврядування.

Законопроєкт також визначає поняття професійного спорту, окреслює місце професійних спортивних ліг у системі спортивних організацій і передбачає створення саморегулівних організацій тренерів у сфері спорту.

Окрема новела — реєстрація спортивних організацій, тренерів і спортсменів у цифровій екосистемі «Цифровий спорт». Єдина система має об’єднати відомості про суб’єктів спортивного руху та регуляторні документи, спростити взаємодію спортсменів, тренерів, федерацій і держави та зменшити кількість бюрократичних процедур.

Чи достатньо захисту?

Під час обговорень законопроєкту, які проходили в тому числі у Національній асоціації адвокатів України, зверталася увага на проблему, яка має стати ключовою для реформи: майбутній закон повинен насамперед захищати спортсмена.

Належного врядування федерацій, цифрових сервісів і нових механізмів фінансування недостатньо, якщо закон не забезпечує правового статусу та соціальних гарантій спортсмена.

Спортсмен створює спортивний результат, представляє Україну на міжнародних змаганнях і ризикує власним здоров’ям. Водночас людина, яка присвятила спорту десять-п’ятнадцять років життя, щоденно тренувалася та представляла область, місто чи Україну, може залишитися без соціальних гарантій, передбачених для представників інших професій.

КЗпП визначає професію як сукупність близьких за трудовими функціями видів трудової діяльності, що можуть вимагати певної професійної та/або освітньої кваліфікації працівника.

Спортсмен систематично займається певним видом спорту, підпорядковується календарному плану змагань, графіку тренувань та внутрішній дисципліні, проходить навчально-тренувальні збори, а його діяльність спрямована на результат клубу, регіону або держави.

У Класифікаторі професій передбачена професійна назва роботи «спортсмен-професіонал з виду спорту». Водночас питання трудових прав спортсменів, формування страхового стажу, соціального захисту та страхування потребують належного законодавчого врегулювання.

Законопроєкт також має передбачати процедури захисту від рішень спортивних федерацій, клубів та інших організаторів спортивної діяльності про відсторонення, дискваліфікацію або виключення зі складу збірної. Без таких процедур спортсмен на піку форми може залишити збірну через рішення спортивних функціонерів, а після завершення кар’єри — залишитися без страхового стажу.

Тож для опрацювання таких змін потрібно залучити фахівців із трудового, пенсійного та соціального законодавства, включно з представниками центральних органів влади.

Спортивний арбітраж

Одним із найважливіших розділів законопроєкту для юридичної спільноти є порядок вирішення спортивних спорів. Законодавець пропонує розвивати спеціалізований спортивний арбітраж. Водночас запропонована модель не дає відповіді, як спортсмен зможе оперативно захистити свої права у разі незаконного відсторонення від змагань, дискваліфікації, виключення зі складу збірної чи іншого рішення спортивної організації.

Розвиток такого арбітражу відповідає міжнародній практиці, за якої спортивні конфлікти вирішують спеціалізовані арбітражні інституції.

Для розгляду спору в арбітражі сторонам потрібно укласти арбітражне застереження. Однак в українському спорті відсутня культура укладення договорів між спортсменом і відповідною федерацією, а також між спортивними організаціями. За таких умов звернення до арбітражу може виявитися неможливим.

Окремого врегулювання потребують виконання рішень спортивного третейського суду та їх співвідношення із Законом «Про третейські суди». Спортивний арбітраж має забезпечувати вирішення спорів у короткі строки та мати чіткі процесуальні правила.

Цифровий спорт

Цифровізація спортивної сфери має спрощувати взаємодію та не створювати нових адміністративних бар’єрів.

У запропонованій редакції законопроєкту право тренера здійснювати професійну діяльність фактично пов’язується із внесенням до державної системи, а критерії включення та виключення визначає центральний орган виконавчої влади.

Такий механізм потребує чітких процесуальних гарантій. Рішення про відмову у внесенні до реєстру або виключення з нього повинно бути мотивованим, прозорим і не створювати необґрунтованих обмежень права людини на професійну діяльність.

«Цифровий спорт» має працювати як сервіс і не перетворюватися на нову форму державного контролю.

Приватний спортивний сектор

Проєкт практично не визначає місце приватних спортивних клубів, фітнес-центрів, академій, шкіл єдиноборств, тенісних клубів, центрів фізичного розвитку та інших суб’єктів господарювання, які надають спортивні послуги.

Цей сектор щоденно надає спортивні послуги тисячам громадян, інвестує власні кошти у спортивну інфраструктуру, створює робочі місця та формує культуру масового спорту. Якщо держава декларує підвищення якості спортивних послуг, уваги потребують громадський і приватний сектори.

Для уникнення травматизму відвідувачів доцільно встановити мінімальні стандарти надання послуг у сфері спорту.

Меценатство

Спробу врегулювати меценатську діяльність у сфері спорту можна назвати однією з найбільш позитивних новел. Серед передбачених форм заохочення — подяки, державні нагороди, право розміщувати логотип або увічнювати ім’я мецената.

Водночас для бізнесу, який інвестує у розвиток спорту мільйони гривень, таких стимулів може бути недостатньо. Тому доцільно розглянути можливість запровадження податкових стимулів для меценатів, які фінансують розвиток спорту.

Український спорт уже багато років значною мірою підтримують бізнес і благодійники. Тому моральне заохочення меценатів варто доповнити економічною мотивацією.

Механізми доброчесності

Але закріплення лише самих принципів належного врядування, доброчесності та прозорості діяльності спортивних організацій очевидно буде недостатнім. Потрібно також передбачити механізми запобігання конфлікту інтересів під час розподілу державного фінансування, надання грантів, організації спортивних змагань і формування збірних команд, а також інструменти контролю за дотриманням принципів чесної гри. Без таких них положення закону залишаться деклараціями.

Майбутній закон має визначити права спортсмена, особливості його професійної діяльності, соціальні гарантії та механізми правового захисту, а також узгодити ці положення з іншими законодавчими актами.

Представники Національної асоціації адвокатів України пропонують власні юридичні напрацювання та готові долучитися до подальшої роботи над законопроєктом.

Автор публікації: Сергій Лисенко

Сергій Лисенко

член Комітету НААУ з питань спортивного права та фізичної культури

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.