Нові правила неплатоспроможності ЄС: що зміниться для України

ЄС уніфікував ключові правила неплатоспроможності — від повернення активів і pre-pack-продажів до відповідальності директорів. Для України настав новий етап адаптації законодавства. Які механізми доведеться запровадити і чи готова до них національна правова система?

Орієнтир на директиви

Виконуючи умови Угоди про асоціацію з ЄС, а також положення Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та Європейським Союзом від 16 січня 2023 року, Україна зобов’язалася вдосконалити процедури у сфері банкрутства юридичних і фізичних осіб. Основні положення європейської ініціативи закріплено в українському законодавстві. Так, Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) було доповнено спеціальною Книгою 3 «Превентивна реструктуризація».

30 березня 2026 року було завершено законодавчий процес ЄС щодо Директиви про гармонізацію деяких аспектів законодавства про неплатоспроможність (Директива (ЄС) 2026/799), яка набула чинності 21 квітня 2026 року.

Після Директиви про превентивну реструктуризацію (Директива (ЄС) 2019/1023), яка призвела до запровадження процедур превентивної реструктуризації в багатьох державах-членах, ця нова Директива є наступним кроком до гармонізації законодавства про неплатоспроможність у межах ЄС. Її метою є усунення перешкод для внутрішнього ринку та ринків капіталу в ЄС, що виникають через різні національні режими неплатоспроможності, які сприяли правовій невизначеності та зробили результати процедур неплатоспроможності менш передбачуваними.

У зв’язку з відсутністю прямих аналогів для деяких термінів і процедур в українському законодавстві доцільно розглянути прийняті зміни та напрям розвитку європейського законодавства з питань неплатоспроможності та банкрутства надалі з огляду на можливу імплементацію вказаної Директиви в національне законодавство України.

Законодавство ЄС про неплатоспроможність ґрунтується на двох основах. У переробленому Регламенті (ЄС) 2015/848 про неплатоспроможність встановлено спільні правила щодо юрисдикції, застосовного права та транскордонного визнання проваджень у справах про неплатоспроможність. Директива (ЄС) 2019/1023 про превентивну реструктуризацію зробила ще один крок, вимагаючи від держав-членів запровадити системи реструктуризації до початку процедури неплатоспроможності та процедури надання другого шансу на звільнення від боргів. Однак жоден із цих документів не мав на меті гармонізувати сутність національного законодавства про неплатоспроможність — правил, які визначають, що відбувається в рамках провадження після його відкриття.

Саме цю прогалину усуває нова Директива (ЄС) 2026/799. Вона спрямована на певні сфери матеріального законодавства про неплатоспроможність, такі як правила повернення активів, відстеження прихованих коштів, порятунок діючих підприємств та притягнення директорів до відповідальності. Незважаючи на попередні ініціативи ЄС, застосовні режими залишалися дуже розділеними, особливо в таких сферах, як визнання недійсними угод, укладених до порушення справи про банкрутство, повернення активів та процесуальні інструменти. Ці розбіжності означають підвищену правову невизначеність для транскордонних інвесторів, зниження передбачуваності результатів стягнення та вищі витрати на транзакції та правозастосування.

Шляхом узгодження окремих матеріальних норм Директива прагне збільшити розмір відшкодування кредиторам, скоротити строки провадження та знизити вартість капіталу для компаній, які шукають фінансування за кордоном. Це третій і найважливіший елемент цієї системи ЄС, що постійно розвивається, і він лежить в основі порядку денного Союзу ринків капіталу ЄС.

Директива охоплює п'ять основних сфер: визнання недійсними угод, укладених до відкриття справи про банкрутство (avoidance actions), відстеження активів (tracing of assets), попередній продаж (pre-pack proceedings), обов'язки директорів та діяльність комітетів кредиторів (directors' duties and creditors' committees). Як директива вона залишає державам-членам право вирішувати в межах встановлених нею варіантів та мінімальних стандартів, як вони транспонують її вимоги в національне законодавство.

Avoidance Actions

Коли компанія опиняється у стані неплатоспроможності, активи можуть зникнути заздалегідь: поспішні платежі привілейованим кредиторам, продажі за ціною нижче ринкової або угоди про забезпечення в останню хвилину. Директива встановлює мінімальні стандарти ЄС для скасування таких транзакцій. Визначено три категорії таких позовів:

– преференційні операції — платежі або домовленості щодо забезпечення, які надають перевагу одному або кільком кредиторам на шкоду загальному колу кредиторів: можуть бути оскаржені, якщо були здійснені протягом 3 місяців до подання заяви про неплатоспроможність;

– операції без винагороди або з явно недостатньою винагородою — передача майна за ціною нижче ринкової або дарування: можуть бути оскаржені, якщо були здійснені протягом 12 місяців до подання заяви;

– операції з наміром завдати шкоди кредиторам — навмисний продаж / розпродаж активів: можуть бути оскаржені протягом 2 років до подання заяви, за умови, що інша сторона знала про такий намір (для тісно пов’язаних сторін знання про це вважається доведеним, доки не буде доведено протилежне).

Важливі винятки захищають звичайну господарську діяльність: операції з еквівалентною вартістю, здійснені у процесі звичайної господарської діяльності, та захищені операції на фінансових ринках, такі як взаємозалік із закриттям позицій, виключаються. Періоди ретроспективного аналізу є мінімальними стандартами — держави-члени, в яких діють більш суворі правила, можуть їх зберегти.

Для кредиторів це означає більшу впевненість у тому, що майно, яке підлягає розподілу в рамках процедури банкрутства, не буде розпродано до початку розгляду справи, а також рівні умови для всіх кредиторів.

Asset Tracing

Пошук активів неплатоспроможної компанії, розміщених у різних країнах ЄС, традиційно був повільним і дорогим процесом. Директива запроваджує дворівневу систему доступу через Систему взаємозв’язку реєстрів банківських рахунків ЄС (BARIS):

– інформація про банківські рахунки: визначені суди або адміністративні органи можуть отримувати доступ до національних і транскордонних реєстрів банківських рахунків на запит фахівця з питань неплатоспроможності (insolvency practitioner). Держави-члени можуть піти далі та надати їм тимчасовий прямий доступ;

– інформація про бенефіціарних власників: фахівцям з питань неплатоспроможності має бути надано оперативний прямий доступ до такої інформації через взаємопов’язані національні реєстри;

– зобов’язання, пов’язані з BARIS, мають власний термін виконання: держави-члени повинні виконати їх не пізніше 10 липня 2029 року, що зумовлено необхідністю технічного розгортання системи.

Для кредиторів це означає швидше та ефективніше виявлення активів за межами країни та збільшення суми, яка в кінцевому підсумку буде доступна для розподілу.

Попередній продаж

Процедура «pre-pack» дозволяє домовитися про продаж неплатоспроможного підприємства ще до початку офіційної процедури банкрутства, а потім швидко здійснити цю операцію після відкриття такої процедури. Директива вперше запроваджує гармонізовану в масштабах ЄС систему «pre-pack» і 19 статей, присвячених цій системі,  роблять її найдетальнішим із п’яти основних напрямів.

Підготовка. Призначається незалежний наглядач (monitor), вільний від конфлікту інтересів. Наглядач забезпечує проведення конкурентного, прозорого та справедливого процесу продажу. На цьому етапі можливе призупинення виконавчих заходів (мораторій), аналогічне мораторію, передбаченому у Директиві про превентивну реструктуризацію 2019 року.

Ліквідація. Розпочинається офіційна процедура банкрутства. Суд або компетентний орган надає дозвіл на продаж покупцеві, запропонованому наглядачем, обраному під час публічного аукціону або схваленому кредиторами. Пропозиція наглядача може слугувати «стартовою» пропозицією, встановлюючи мінімальну ціну на аукціоні, при цьому допускаються пропорційні компенсаційні виплати у разі, якщо учасник, що подав стартову пропозицію, програє в торгах. Основні договори, що підлягають виконанню (наприклад, угоди з ключовими постачальниками), передаються покупцеві без згоди контрагентів, за умови дотримання відповідних запобіжних заходів. Покупець набуває бізнес, вільний від боргів та зобов’язань продавця.

Важливе практичне застереження для покупців і кредиторів: визначення поняття «тісно пов’язана сторона» в контексті процедури «pre-pack» є істотно ширшим, ніж у разі позовів про визнання угод недійсними (Avoidance Actions) — воно поширюється на будь-яку особу, яка має пріоритетний доступ до непублічної інформації про стан боржника. Кредитори-учасники аукціону, які входять до складу комітету кредиторів та отримують непублічну інформацію, можуть підпадати під це визначення, що спричиняє застосування посилених вимог, зокрема обов’язкову оцінку вартості бізнесу на основі принципу безперервності діяльності. Крім того, транскордонні «pre-packs» не є бездоганним універсальним рішенням — їхня практична користь наразі є найбільшою у суто внутрішніх транзакціях.

Для бізнесу це означає, що життєздатні підприємства можуть бути збережені як діючі суб’єкти господарювання, що забезпечує захист робочих місць, відносин із клієнтами та вартості бізнесу, замість того щоб їх розбивали на окремі частини.

Обов’язок подавати заяву

Директори неплатоспроможних компаній зобов’язані подати заяву про відкриття процедури банкрутства протягом трьох місяців з моменту, коли їм стало відомо або коли вони, за розумними міркуваннями, мали б дізнатися про неплатоспроможність компанії. Невиконання цього обов’язку тягне за собою особисту відповідальність за збитки, заподіяні кредиторам внаслідок затримки.

Цей обов’язок не є абсолютним. Його виконання може бути призупинено, якщо директори вживають конкретних заходів, таких як проведення реструктуризації, які, з розумною ймовірністю, можуть забезпечити рівноцінний або кращий результат для кредиторів. Директори, які користуються цією можливістю, повинні бути готові обґрунтувати своє рішення документально.

Слід зауважити, що деякі держави-члени вже застосовують більш суворі правила. Для директорів це означає, що вчасне вжиття заходів більше не є добровільним. Документування процесу прийняття рішень у періоди фінансових труднощів стає надзвичайно важливим.

Комітети кредиторів і прозорість

Комітети кредиторів мають створюватися на вимогу кредиторів, а їх склад повинен справедливо відображати різні групи кредиторів. Члени комітету мають право здійснювати нагляд за діяльністю адміністратора у справі про неплатоспроможність та брати участь у прийнятті ключових рішень під час провадження.

Крім того, кожна держава-член повинна опублікувати на порталі «e-Justice» ЄС чітку, стандартизовану інформаційну довідку щодо своїх національних правил про неплатоспроможність — щоб будь-який кредитор або інвестор міг зрозуміти правила, що діють в іншій країні, без необхідності звертатися за дорогими юридичними консультаціями на місці, лише для того щоб ознайомитися з основними положеннями.

Для кредиторів це означає чітко визначені права на участь у процедурах, а також доступну та надійну інформацію про національні правила про неплатоспроможність у всіх 27 державах-членах.

Більш передбачувані наслідки процедур неплатоспроможності – це не просто юридична формальність, а фактор, що має прямий економічний ефект. Більше транскордонних інвестицій стають можливими завдяки тому, що інвестори та фонди, які спеціалізуються на проблемних боргах, більш охоче вкладають капітал у межах ЄС, коли можуть передбачити наслідки процедур неплатоспроможності. Кращі результати реструктуризації дають життєздатним підприємствам більше шансів на порятунок, що дозволяє зберегти робочі місця та економічну активність. Директива є основним елементом ширшої програми фінансової інтеграції ЄС, що підвищує базові стандарти у сфері неплатоспроможності, покращує передбачуваність, сприяє відновленню та транскордонній співпраці.

Виклики для України

Цілі Директиви є чіткими, але її точне втілення у національне законодавство є серйозними законодавчим та інституційним завданнями, а досвід із Директивою про превентивну реструктуризацію 2019 року показує, що її імплементація стикається із суттєвими перешкодами.

Процедури «pre-pack», загалом, є новими. У більшості юрисдикцій Центральної та Східної Європи, включно з Україною, не існує усталеної системи «pre-pack». Її створення вимагає розроблення двофазної процедури, встановлення функції наглядача, інтеграції заходів захисту трудового законодавства, створення механізмів судового нагляду та розв'язання питань щодо гарантій для «тісно пов’язаних сторін».

Під час імплементації Директиви 2019 року Україна не мала достатнього законодавчого потенціалу та експертизи у сфері законодавства про неплатоспроможність, а Директива 2026/799 року є технічно складнішою в кількох аспектах.

Повноцінна імплементація Директиви (ЄС) 2026/799 також потребує інтеграції в систему BARIS, що зі свого боку вимагає інвестицій в інфраструктуру та змін як національного законодавства, так і укладення відповідних міжнародних угод.

Правила щодо «тісно пов’язаних сторін» вимагають ретельного дотримання. У контексті процедури «pre-pack» це визначення є ширшим, ніж у випадку позовів про визнання угод недійсними, і його необхідно точно переносити у національне законодавство. Помилки у цьому питанні створюють правову невизначеність, яка може повністю звести нанівець привабливість нового інструменту «pre-pack».

Автор публікації: Володимир Гуртовий

Володимир Гуртовий

член Ради Комітету НААУ з питань банкрутства

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.