Стягнення аліментів і визначення місця проживання дитини: правовий аспект і судова практика

Проблема стягнення аліментів і визначення місця проживання дитини є актуальною, оскільки потребує з’ясування питання на час розгляду справи між сторонами, чи існує невирішений спір про місце проживання дитини, на утримання якої позивач просив стягнути аліменти.

У ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У  ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від  того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з  ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за  забезпечення в  межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та  своєчасний розгляд і  вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов’язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність і повнота розгляду передбачає з’ясування усіх юридично значущих обставин і  наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та  об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов’язком батьків утримувати дітей до їх повноліття і знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, у першу чергу акти сімейного законодавства мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2021 у справі № 758/10761/13-ц).

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і  батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 141 СК передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків і самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст. 160 СК).

Відповідно до п. 17 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на одержання аліментів має той із батьків, з яким проживає дитина.

Стаття 179 СК передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Згідно зі ст. 180 СК батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За ст. 181 СК способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій та (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від  04.09.2019 у  справі № 711/8561/16, за своєю суттю аліменти — це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Відтак з урахуванням предмета цього спору (стягнення аліментів на утримання дитини) однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

За положеннями ч. 2 ст. 182 СК, розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 183 СК частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом.

Момент, з якого починають стягуватися аліменти на дитину за рішенням суду, чітко визначений у ч. 1 ст. 191 СК, згідно з якою аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.

Також законодавець передбачив можливість присудження аліментів за минулий час у випадках, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з  відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років (ч. 2 ст. 191 СК).

Так, якщо мати й батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та  піклування або  судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до  кожного з  них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК).

Розглянемо приклад судової практики щодо позовних вимог стосовно стягнення аліментів на дитину.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами 28.07.2020 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1, виданим 28.07.2020 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що  зроблено відповідний актовий запис №  70. Сторони мають спільну дитину ОСОБА_3. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 шлюб між сторонами розірвано. Позивач зазначає, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з батьком, що підтверджується актами обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 19.08.2024, від 17.12.2024, актом оцінки потреб сім’ї / особи, висновком оцінки потреб сім’ї від 10.07.2024, ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 у справі № 314/3209/24 про перегляд судового наказу від 02.08.2024 за нововиявленими обставинами. Позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку починаючи з дати пред’явлення позову і до досягнення ОСОБА_3 повноліття. Стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Ухвалою суду від  08.01.2025 справу прийнято до  розгляду за  правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження і клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін до суду не надходили.

Відповідачка відзив на позов не подала.

Проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципу справедливості та розумності, враховуючи, що  відповідачка працездатного віку, не має протипоказань за станом здоров’я, зобов’язана надавати допомогу на утримання дитини, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

За положеннями ч. 1 ст. 191 СК аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову, тобто з 27.12.2024.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів ухвалено задовольнити.

Не погоджуючись із  вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника — адвоката подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27.03.2025 р., ухвалити нову постанову про відмову в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 вигнав ОСОБА_1 разом із сином із квартири, яка знаходиться у спільній власності, у  зв’язку з  чим ОСОБА_1 була вимушена разом із дитиною поселитися в будинку своїх батьків, де мешкає і на теперішній час.

Зазначає, що за час шлюбу, починаючи з 2021 р., ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство у різних формах відносно самої ОСОБА_1 та її дітей (повнолітньої ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_3), що підтверджується неодноразовими викликами до поліції та стало підставою для її звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Крім того, позивач постійно чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, а 21.01.2025 о 13:10 ОСОБА_2 без відома матері та медичного персоналу викрав дитину із приміщення КНП «Обласна інфекційна клінічна лікарня» ЗОР і вивіз у невідомому напрямку, що підтверджується інформацією, викладеною у виписному епікризі № 361 від 21.01.2025. Пізніше з’ясувалося, що  дитина перебуває в  ОСОБА_2 вдома за  місцем реєстрації. У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у спілкуванні з сином, відповідачка змушена була звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.

Крім того, виконавчий комітет Вільнянської міської ради Запорізької області 09.04.2025 надав Висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір’ю ОСОБА_1.

Викладені обставини підтверджують, що між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини, станом на 19.05.2025 дитина проживає разом із матір’ю.

У відзиві на  апеляційну скаргу ОСОБА_2 в  особі представника — адвоката заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, оскаржуване рішення просить залишити без змін. Звертає увагу суду на те, що під час подання позовної заяви позивач надав суду докази для підтвердження факту проживання дитини з батьком. Також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2100 грн. До відзиву на апеляційну скаргу долучено довідку «Матвіївського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «ВСЕСВІТ» Матвііївської сільської ради № 02-31/492 від 03.07.2025, відповідно до якої ОСОБА_3 виховується та проживає разом із батьком, мати дитини, ОСОБА_1, дитячий садочок не відвідує, на батьківські збори не приходить, справами сина не цікавиться.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в  особі представника  — адвоката заперечує проти доводів сторони позивача, наполягає на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові у задоволенні позову. До відповіді на відзив долучено відповідь на адвокатський запит.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що дитина перебуває на утриманні позивача, відповідачка працездатного віку, не має протипоказань за станом здоров’я, зобов’язана надавати допомогу на утримання дитини, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Однак колегія суддів не  погоджується з  таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив і підтвердив матеріалами справи, що 28.07.2020 сторони уклали шлюб, що підтверджено копією свідоцтва серії НОМЕР_1, виданого 28.07.2020 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис № 70.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 у справі № 314/3244/24 шлюб між сторонами розірвано.

Від  шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3, що  підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 09.02.2021 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом із батьком, надавши суду Акт обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, складений службовими особами міської ради від 19.08.2024, витяг № 187 про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб.

Однак апеляційним судом установлено, що на час розгляду справи між сторонами існує невирішений спір про місце проживання дитини, на утримання якої позивач просив стягнути аліменти, тому, на думку колегії суддів, на  теперішній час відсутні правові підстави для стягнення аліментів на користь позивача.

Докази, додані позивачем до відзиву, і докази, додані до відповіді на відзив, свідчать про те, що питання про місце проживання дитини не вирішене у порядку та спосіб, визначений законодавством України, тому фактичне перебування дитини з батьком не може свідчити про те, що син проживає з ним постійно.

Так, відповідно до висновку Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області № 02-02- 12/416 від 09.04.2025 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір’ю ОСОБА_1 Виконавчий комітет як орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір’ю ОСОБА_1 (а. с. 89-92).

Крім того, доданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що у провадженні Вільнянського районного суду Запорізької області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа — Вільнянська міська рада як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини (а. с. 114-116).

Колегія суддів звертає увагу на  те, що  одним із найголовніших і найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється у забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того, перебувають вони у шлюбі чи ні (у разі народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи  позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, тому рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від  27.03.2025 слід скасувати й ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення справ, що стосуються прав та інтересів дітей, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, які, незважаючи на необхідність забезпечення балансу між інтересами дитини та сторін у справі, мають пріоритет над інтересами батьків.

Стягнення аліментів на дитину є одним зі способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Отже, відповідно до  сталої практики Верховного Суду право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на  дитину має той із  батьків, з  яким фактично проживає дитина (див. постанову від 25.11.2022 р. у справі № 521/5667/21), тобто суд не ставить це в залежність від попереднього вирішення спору про місце проживання дитини.

Зосередившись на вирішенні питання щодо необхідності першочергово визначити місце проживання дитини, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що без розгляду такого позову неможливе вирішення питання про стягнення аліментів. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки усім обставинам справи і фактично не переглянув справу по суті.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений повноважень установлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку. Такі порушення має виправити суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив касаційну скаргу задовольнити частково.

Таким чином, робимо висновки:

сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов’язку утримувати дитину тим із батьків, хто проживає окремо від дитини. Виходячи з цього, обов’язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку стягуються аліменти;

незважаючи на те, що між сторонами може існувати спір про визначення місця проживання дитини, до моменту його вирішення дитина за  жодних обставин не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідне життя, розвиток і забезпечення базових потреб є безумовним і підлягає першочерговому захисту. Обов’язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений.

ВІСНИК НААУ № 5 (121)

Автор публікації: Ольга Розгон

Ольга Розгон

доц., к. ю. н.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.