Коли запобіжний захід стає покаранням без вироку

Кримінальний процесуальний кодекс, хоча і визначає повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду вироку, втім не має чітких указівок щодо застосування та продовження запобіжних заходів. У деяких випадках це порушує права людини.

Без права перегляду

Згідно з ч.1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей апеляційного провадження.

Тож для вирішення питання про запобіжні заходи, наприклад тримання під вартою, на стадії апеляції слід звернутися до змісту ст. 331 КПК. Ця стаття містить процедури та норми, які необхідно враховувати апеляційному суду. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Законодавець прямо вказує, що суд повинен періодично розглядати питання доцільності продовження тримання людини під вартою. Така «доцільність» фактично є посиланням на загальні норми КПК щодо обрання, застосування і продовження запобіжного заходу.

Але на практиці виникають серйозні труднощі. Єдиний державний реєстр судових рішень наповнюється ухвалами, якими суди застосовують або продовжують тримання під вартою на невизначений термін «до набрання вироком законної сили» замість встановлених законом шістдесяти днів. Ця тенденція має негативні наслідки.

Апеляційний розгляд триває близько восьми-десяти місяців, в окремих випадках — більше року. Протягом цього часу людина позбавлена волі, без перевірки доцільності продовження запобіжного заходу чи можливості його заміни іншими заходами забезпечення дієвості кримінального провадження.

Укластися в 60 днів

Так, у справі № 754/1591/23 вироком райсуду особу було визнано винуватою у вчиненні злочину та призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Але у ВС ухвалу апеляції скасували, призначили новий розгляд і обрали запобіжний захід тримання під вартою на 60 днів.

Коли строк майже сплив прокурор подав клопотання, а апеляційний суд продовжив запобіжний захід «до набрання вироком законної сили». Рішення було обґрунтовано тим, що строк дії запобіжного заходу, обраний ВС, закінчується, розглянути кримінальне провадження у цей строк неможливо, а вирок суду першої інстанції не набрав законної сили. Тож «запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченої особи під вартою повинен продовжуватися не на певний час, як це передбачено під час судового розгляду в суді першої інстанції, а до вступу оскаржуваного вироку в законну силу або ухвалення іншого рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду».

Станом сьогодні апеляційний розгляд не завершено. Таким чином особа утримується під вартою понад 6 місяців і суд не вважає за потрібне перевіряти доцільність продовження застосування до неї такого запобіжного заходу.

Аналогічна ситуація, коли запобіжний захід фактично перетворився на відбування покарання, склалася у справі № 759/12855/19.

Презумпція і фікція

Але ж презумпція невинуватості, гарантована ст. 62 Конституції, діє і на стадії апеляційного оскарження. Адже вирок, як відомо, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги — судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На наш погляд, порушення полягає не в самому застосуванні або продовженні запобіжного заходу, а в невизначеності його строку. Позиція однозначна — якщо дійсно наявні підстави для застосування тримання під вартою, зокрема хоча б один із ризиків, встановлених статтею 177 КПК, суд може застосувати запобіжний захід. Але має встановити чіткий строк, до спливу якого повинен переглянути питання продовження застосування до особи відповідного запобіжного заходу, або зі спливом якого запобіжний захід вважатиметься скасованим.

Крім іншого, тут виникає процесуальна фікція. Якщо згадати наведені вище приклади, то в обох випадках суд розглядав клопотання про продовження запобіжного заходу, а не про його зміну.

Наведемо аналогію з домашнім арештом. Нагадаємо, що суд може застосувати до особи як цілодобовий домашній арешт, так і домашній арешт у певний період доби.  І змоделюємо ситуацію: суд у своєму рішенні вирішив застосувати до особи цілодобовий арешт. Натомість сторона захисту має право згодом просити у суду нічний домашній арешт замість цілодобового, подавши клопотання про зміну запобіжного заходу. Тобто, як ми бачимо, сам запобіжний захід залишається той самий — домашній арешт, проте, враховуючи, що змінюються умови фактичної дії такого запобіжного заходу, то подається клопотання саме про його зміну, а не продовження.

Аналогічно змінюються умови запобіжного заходу, коли застосовувався строковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Людина чітко розуміла, що через певний період часу суд знову буде перевіряти, чи є потреба в триманні її під вартою, але в якийсь момент такий запобіжний захід перетворюється на безстроковий.

Хіба не повинен прокурор у такому випадку просити суд змінити запобіжний захід? Якщо керуватися логікою КПК, то відповідь позитивна. Тому всі судові рішення, якими задовольняються клопотання прокурора про «продовження тримання під вартою», а по суті обирається безстрокове тримання під вартою, мають визнаватися незаконними.

Винуватий без вини

Але найгірша ситуація виникає тоді, коли безстрокове тримання під вартою застосовується до людини, яку вироком суду першої інстанції було виправдано. Так, у справі № 759/22355/21 суд першої інстанції виніс виправдувальний вирок у зв’язку з недоведеністю вчинення особою злочину. Прокурор подав скаргу і суд апеляційної інстанції за клопотанням обрав виправданій особі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на певний строк. Коли він мав закінчитися, апеляція задовольнила чергове клопотання сторони обвинувачення і продовжила цей запобіжний захід без визначення застави до ухвалення кінцевого рішення судом апеляційної інстанції.

Виходить, що невинна особа утримується під вартою.

Тоді постає логічне запитання: а чи є сенс у виправдувальному вироку, якщо суд апеляційної інстанції безперешкодно може перетворити увесь невизначений строк апеляційного розгляду на фактичне відбування людиною покарання, застосувавши до неї тримання під вартою «до набрання вироком законної сили»?

Матеріал опубліковано у виданні «Юридична практика».

Автор публікації: Богдан Глядик

Богдан Глядик

член Комітету НААУ з питань захисту прав людини

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.