Корпоративні спори: 10 прецедентів 2024 року, які варто знати юристу

У 2024 році Верховний Суд ухвалив низку рішень, що впливають на корпоративну практику: від розподілу часток і відповідальності керівників до фраудаторних правочинів. Рішення визначають або уточнюють правила гри для бізнесу та юристів з практичної сторони їх застосування. Розглянемо найважливіші.

1. Несплата учасником ТОВ частки в статутному капіталі на момент її відчуження

Фізична особа передала ТОВ земельні ділянки як внесок у статутний капітал, потім продала всю свою частку іншій людині. Надалі товариство не мало можливості зареєструвати спірні земельні ділянки за собою, оскільки ці земельні ділянки, як виявилося, перебували під арештом. Особа звернулася до суду з позовом, який мотивувала тим, що статутний капітал ТОВ сформований не був, оскільки відповідні земельні ділянки зареєстровані на праві власності на момент укладення договору купівлі-продажу частки за нею. Тому, на думку позивача, передана за оспорюваним договором купівлі-продажу частка в статутному капіталі є неоплаченою, що свідчить про неможливість її відчуження надалі.

Касаційний господарський суд (постанова від 13.06.2024 у справі №924/9/21) виходив з того, що дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Відповідно до ч.3 ст.21 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Законодавча заборона відчуження неоплачених часток у товариствах з обмеженою відповідальністю спрямована насамперед на захист прав та законних інтересів інших осіб — самого товариства, осіб, які купили неоплачену частку, а не тих учасників, які самі ж і не оплатили частку.

Тож правова позиція ВС свідчить про те, що оскільки позивач відчужив частку в статутному капіталі ТОВ і гарантував покупцеві те, що вона повністю оплачена, а потім звернувся з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним з огляду на невнесення ним своєї частки до статутного капіталу, такі дії позивача є суперечливою та недобросовісною поведінкою. Несплата позивачем на момент відчуження частки в статутному капіталі жодним чином не порушує прав самого позивача. У схожій за змістом справі № 925/185/23 КГС виніс постанову від 21.02.2024.

2. «Розмивання частки учасника у статутному капіталі» та встановлення кінцевого бенефіціарного власника

Дуже цікавою є справа №911/266/22, яку можна назвати справжнім трилером у галузі корпоративного права. Для вивчення обставин суд, у тому числі, досліджував висновки експерта з питань застосування англійського корпоративного права. Справа розглядалася неодноразово, зараз розглядається в КГС вже на другому колі. Крапку в цьому спорі на момент написання цієї публікації ще не поставлено.

Іноземною компанією, яка є єдиним учасником українського товариства, прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства шляхом внесення додаткового вкладу третьою особою. Третя особа внесла додатковий вклад у повному обсязі, у зв’язку із чим було затверджено результати внесення нею додаткового вкладу до статутного капіталу товариства. Було затверджено розміри часток учасників товариства та їх номінальну вартість з урахуванням фактично внесеного додаткового вкладу. У результаті вказаних дій статутний капітал товариства був збільшений і до складу учасників товариства було прийнято нового учасника.

В постанові від 10.01.2024 КГС відзначив, що вирішення спору про розмивання частки учасника товариства шляхом збільшення статутного капіталу за рахунок вкладу третьої особи (втрату корпоративного контролю) залежить від того, чи була особа, яка ухвалила відповідне рішення, реальним директором та акціонером, який мав право ухвалювати будь-які рішення від імені компанії як єдиного учасника товариства (навіть на шкоду самій компанії), чи особою, яка лише номінально володіла акціями і як номінальний акціонер та директор повинна була виконувати вказівки кінцевого бенефіціарного власника, а також від того, чи була третя особа обізнана з тим, хто реально володіє та керує компанією і товариством. Статус кінцевого бенефіціарного власника визначається не лише за відомостями із публічних реєстрів, а й насамперед тим, хто здійснює фактичне управління юридичною особою (має вирішальний вплив). Саме цим кінцевий бенефіціарний власник відрізняється від номінального власника, інформація про якого може бути внесена до публічних реєстрів.

3. Обмеження у статуті ТОВ передбаченого законом корпоративного права учасника одержувати інформацію про діяльність товариства

У справі № 906/211/23 КГС винсував (постанова від 13.06.2024), що статут ТОВ не може обмежувати передбачене законом гарантоване та безумовне корпоративне право учасника товариства одержувати інформацію про діяльність товариства, зокрема щодо доступу до його документів, визначених ч.1 ст.43 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Унаслідок невиконання господарським товариством свого обов’язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

4. Належний спосіб захисту прав кредитора за позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ

У постанові від 17.04.2024 у справі №905/197/22 КГС вчергове підкреслив практику, що акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства в певних випадках може розглядатися як правочин, що підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки – набуття та припинення права власності на корпоративні права.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі — це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, залежно від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

З аналізу п.3 ч.5 ст.17 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Схожа за змістом справа №916/546/21, крапку в якій поставив Південно-західний апеляційний господарський суд на другому колі розгляду. Постанова від 21.05.2024 містить посилання на сталу практику Верховного Суду щодо підстав для визнання актів приймання-передачі часток недійсними. Крім іншого, апеляційний суд зазначає, що згадуваний закон не передбачає можливості внесення до ЄДР відомостей про особу, яка управляє або на підставі інших договорів володіє корпоративними правами учасника товариства з обмеженою відповідальністю.

Такий двосторонній акт у правовідносинах, які розглядалися в коментованих справах, свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов’язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст.202 ЦК), у цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов’язків у розумінні ст.16 ЦК, ст.20 ГК.

5. Відповідальність посадових осіб товариств у разі невиконання обов’язків

Справа №910/4149/21 стосувалася стягнення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб значної суми коштів із посадових осіб банку, що завдали фінансових збитків своїми діями. У цій справі банк втратив понад 15 млн грн через ухвалення керівництвом ризикованих рішень щодо придбання цінних паперів, що не мали реальної вартості. Суд вказав на те, що керівники банку не виконали свої фідуціарні обов’язки сумлінності та лояльності, ухвалюючи завідомо збиткові рішення, і поклав на них відповідальність за завдані збитки.

Аналізуючи це рішення, суддя О.Баранець зазначив, що фідуціарні обов’язки керівників підприємств охоплюють кілька ключових аспектів, які забезпечують ефективне управління та захист інтересів компанії. Передусім керівники мають діяти з максимальною сумлінністю, виявляючи обачність і компетентність. Вони повинні приймати обґрунтовані рішення, ретельно аналізуючи всі доступні дані, й уникати ризикованих кроків без належного розгляду. Також важливою складовою є лояльність до підприємства. Керівники зобов’язані ставити інтереси компанії вище власних та уникати ситуацій, у яких вони могли б отримати особисту вигоду. У випадках, коли можливий конфлікт інтересів, вони повинні негайно повідомити про це компанію та її акціонерів.

Тож КГС у постанові від 5.02.2024 зазначив, що навіть якщо формально керівники діяли в межах закону та внутрішніх положень банку, їхні дії не відповідали найкращим інтересам компанії. Це важливий момент, адже суд підкреслив, що відповідальність керівників не обмежується лише дотриманням законів, але й охоплює загальну сумлінність і розумність ухвалених рішень.

6. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку в статутному капіталі та на нерухоме майно, що належить підприємству

У справі №910/9426/23 подавалося відповідне клопотання про арешт. У постанові від 23.02.2024 КГС виснував, що частка в статутному капіталі товариства є особливим видом майна. Вона сама по собі не має вартості. Її вартість напряму залежить від вартості майна самого товариства. Отже, при створенні товариства ринкова вартість частки зазвичай дорівнює її номінальній вартості. Тоді як з перебігом часу ця цифра стає «історичною», а ринкова вартість частки може суттєво зрости (якщо бізнес товариства буде успішним) або зменшитися (якщо товариство буде вести збиткову господарську діяльність).

Отже, у випадку реалізації належного підприємству нерухомого майна вартість частки у статутному капіталі підприємства беззаперечно зменшиться та не буде становити економічного інтересу для особи, яка звернулася з позовом про стягнення (витребувати з володіння) такої частки.

Тому накладення арешту на частку в статутному капіталі підприємства та на належне підприємству нерухоме майно жодним чином не вплине на поточну господарську діяльність підприємства, адже не впливає на можливість укладання договорів з контрагентами, здійснення поточної господарської діяльності. Існування таких заходів надасть реальну можливість поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду у випадку задоволення його позову, адже метою такого позову є відновлення права власності на придбану частку в розмірі 100% статутного капіталу підприємства, майнова цінність якої і полягає в її активах, на базі яких останнє здійснює свою господарську діяльність і, відповідно, забезпечує можливість отримання прибутку його власнику.

7. Етапи збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів

КГС у справі №906/876/22 (постанова від 4.04.2024) підкреслив, що порядок збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів відбувається в декілька етапів.

Спочатку приймається рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів, в якому визначається запланований розмір статутного капіталу та інші умови. Наступним етапом є внесення додаткових вкладів. І лише після цього приймається рішення про затвердження результатів внесення додаткових вкладів, затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів та затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства.

Саме це рішення відповідно до ч.5 ст.17 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

8. Нікчемність корпоративного договору згідно з ч.1 ст.7 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»

Сторонами корпоративного договору можуть бути як учасники товариства з обмеженою відповідальністю, так і особи, які на момент його укладання такого статусу не набули. Такий висновок містить постанова КГС від 10.07.2024 у справі №906/739/23.

Суд виснував, що нікчемним з огляду на вказану норму може бути корпоративний договір, який не відповідає вимогам ч.1 ст.7 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», щодо безвідплатності та вчинення його у письмовій формі, а не стосовно сторін, які уклали такий договір, зокрема з огляду на те, що ця норма прямо не визначає, що сторонами корпоративного договору можуть бути лише учасники товариства, що зі свого боку могло б свідчити про нікчемність такого правочину (недійсність якого встановлена законом).

9.  Правовий статус рішень загальних зборів товариства

У товариства виникла заборгованість перед учасником, який вибув, щодо сплати вартості його частки згідно з ч.7 ст.24 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Товариство з метою уникнення виконання грошового зобов’язання за актом приймання-передачі передає до статутного капіталу іншому товариству єдиний наявний актив — нерухоме майно.

Учасник, який вибув, звернувся до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства, згідно з якими товариство вирішило внести до статутного капіталу іншого товариства спірне нерухоме майно, визнання недійсним акта-приймання передачі нерухомого майна, укладеного між товариствами, застосувати наслідки недійсності правочину, акта приймання-передачі нерухомого майна.

Свій позов особа обґрунтувала тим, що відповідачами було вчинено фраудаторний правочин, їхні дії не відповідали критеріям розумності та добросовісності, а самі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

У цій справі №916/379/23 Велика палата ВС (постанова від 18.12.2024) відзначила, що органи юридичної особи, зокрема і загальні збори учасників (акціонерів), у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин. Тому не можуть вчиняти дії, які в цивільному праві визначаються як правочини. Натомість учасником правочину виступає юридична особа, що наділена цивільною дієздатністю, а загальні збори учасників як орган юридичної особи беруть участь у формуванні внутрішньої волі цієї особи на вчинення правочину.

Оскільки загальні збори учасників товариства не є суб’єктом цивільних правовідносин, їх рішення не є правочинами в розумінні ст.202 ЦК.

Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами. Такі рішення забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб і вичерпують свою дію фактом виконання.

Отже, на основі аналізу виокремлених ознак рішень загальних зборів учасників товариства високі судді дійшли висновку, що рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти).

10. Фраудаторність акта приймання-передачі майна в статутний капітал товариства

У постанові від 18.12.2024 у справі №916/379/23 ВП ВС відзначила, що відповідно до чч.1—4 ст. 13 ЦК особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Отже, приватноправовий інструментарій (як у договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватися особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватися особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Таким чином, у п справах щодо визнання недійсними, у тому числі, актів приймання-передачі майна у статутний капітал, часток у статутному капіталі господарського товариства, можна застосовувати фраудаторність.

Однак з огляду на гнучкість та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд у кожній конкретній справі з огляду на встановлені обставини.

***

На завершення варто нагадати, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу, що його висновки не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюють суди на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин, оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків у кожній конкретній справі (постанова ВП ВС від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц). Крім того, сам висновок не містить вказівки на його обов’язковість та універсальність у всіх справах зазначеної категорії, незалежно від встановлених судами обставин та наданих сторонами доказів (ухвала ВП ВС від 15.03.2023 у справі №909/1154/21).

Матеріал опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Автор публікації: Сергій Лисенко

Сергій Лисенко

заступник голови Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.