Звільнення директора: юрисдикція спорів

У відносинах між вищим органом товариства та його виконавчим органом час від часу виникають суперечки. Коли вони заходять у глухий кут, розпочинаються судові процеси. Однією із типових категорій справ є поновлення на роботі керівника.

Ознаки корпоративного

Досить тривалий час судова практика наголошувала, що  спір щодо звільнення члена виконавчого органу товариства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Адже відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належать створення та відкликання виконавчого органу товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК).

Конституційний Суд України у справі про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК роз’яснив (рішення від 12.01.2010 № 1-2/2010), що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним. Зміст положень ч. 3 ст. 99 та ч. 4 ст. 145 ЦК треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов’язків, які він йому визначив.

Згодом Верховний Суд зазначав, що все ж таки потрібно розмежування господарської та цивільної юрисдикції судів при розгляді справ про незаконне звільнення керівника юридичної особи. Саме собою оскарження рішення наглядової ради чи загальних зборів про звільнення члена виконавчого органу не свідчить про належність цього спору до корпоративних, оскільки до юрисдикції господарського суду може належати не будь-який спір, а спір, у якому оскаржується законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з припинення повноважень (звільнення) керівника виконавчого органу.

Позиція Верховного Суду зводиться до того, що орган управління юридичної особи реалізує свої управлінські функції на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК, відповідно до якої повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Тобто йдеться про право лише припинити повноваження і, як наслідок, розірвання трудового договору можливо лише із застосуванням п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП (трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб).

Отже, в цьому випадку – це є корпоративний спір і вирішення цього спору належить до юрисдикції господарських судів.

Ознаки трудового

Звільнення з інших підстав (за рішенням роботодавця) судова практика кваліфікує як трудовий спір, а отже, спір повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Деякі постанови ВС містять позицію, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК, п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») або в окремих випадках наглядової ради товариства (ч. 2 ст. 38 Закону). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління. Саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Виходить, що обрання на посаду директора – це корпоративні відносини, які під час звільнення трансформуються у трудові?

Отже, з огляду на судову практику, яка діє на сьогодні, критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як субʼєктний склад учасників процесу, характер спірних правовідносин і підстави позовних вимог.

Але п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП застосовується лише щодо посадових осіб. При цьому у багатьох судових справах позиція позивача зводиться до того, що він не є посадовою особою підприємства (згідно з Положенням, Статутом, Законом тощо) і, як наслідок, до нього не можливо застосувати цю норму. (див. напр. постанови ВС від 17.09.2024 у справі 761/44699/19, від 18.09.2024 у справі № 758/12971/15, від 11.09.2024 у справі №761/32201/21).

Критерій характеру спірних правовідносин враховує підстави звільнення. Так, якщо звільнення у зв’язку з припиненням повноважень п. 5 ч. 1 ст. 41  КЗпП – корпоративний спір,  з інших підстав – трудовий спір.

Щодо підстав позовних вимог, то тут варто звернути увагу на висловлену Верховним Судом позицію про те, що застосування положення п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП та ч. 3 ст. 99 ЦК до члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. Тоді як інші підстави звільнення, передбачені КЗпП, повинні бути доведені саме роботодавцем, що дає цьому спору ознаки трудового.

Але як бути, якщо член виконавчого органу є одночасно акціонером або учасником і звільнення відбулося не на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП? При цьому позовні вимоги обґрунтовані порушенням права на участь в управління товариством (наприклад несвоєчасне повідомлення про проведення загальних зборів, що позбавило учасника права на реалізацію своїх прав).

У постанові від 19.02.2020 у справі № 361/17/15-ц Велика Палата зазначила, що позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ, тобто рішення органу управління, повʼязане з діяльністю товариства і управлінням ним. Розгляд такої вимоги передбачає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства.

***

Підсумовуючи наведене, варто зауважити, що сталість судової практики незалежно від того, як ми її сприймаємо, є кращою, ніж її зміна чи відступлення від правових висновків.

Адже в процесі супроводження справи кожен адвокат вивчає судову практику, на підставі якої будує позицію. І немає нічого гіршого, коли через декілька років після проходження двох інстанцій касація скасовує попередні досягнення та вирішує, що спосіб захисту був неефективним, була порушена юрисдикція чи відсутні повноваження на звернення до суду.

Матеріал опубліковано у виданні «Юридична практика».

Автор публікації: Олександр Коваленко

Олександр Коваленко

член Ради Комітету НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.