Відповідальність адвокатів за зловживання процесуальними правами: штучно створена проблема чи об’єктивна необхідність?

Одним із резонансних за рівнем сприйняття у професійному правничому середовищі можна назвати проект Закону про внесення змін до КПК та деяких інших законодавчих актів щодо удосконалення окремих положень про судовий розгляд та досудове розслідування.

У цьому проекті №5661, зокрема, йдеться про можливість слідчого судді, суду постановити ухвалу про накладення на учасника кримінального провадження грошового стягнення у визначеному розмірі у випадках невиконання процесуальних обов’язків та зловживання процесуальними правами. А також про можливість слідчого судді, суду постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків чи іншого порушення законодавства адвокатом, прокурором, слідчим або дізнавачем, яка надсилатиметься органу, до повноважень якого згідно з законом належить притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб із одночасним встановленням строку для надання відповіді та терміну, необхідного для її виконання. Крім того, цим Проектом передбачається право слідчого судді та суду в разі неподання такої відповіді протягом встановленого стр. накладати на особу, відповідальну за виконання окремої ухвали, чи на керівника відповідного органу, відповідального за виконання окремої ухвали, грошове стягнення, яке не звільняє від обов’язку виконати окрему ухвалу і надати відповідь.

Положення цього проекту у контексті посилення відповідальності адвокатів за зловживання процесуальними правами у суді у Національній асоціації адвокатів України охарактеризували як надзвичайно спірні та такі, що беззаперечно порушуватимуть право на захист у разі їх законодавчого ухвалення, а також висловили застереження про небезпеку відступу від ідеї справедливого судочинства через спроби у законодавчих ініціативах тлумачити адвокатську правозахисну діяльність як зловживання процесуальними правами та спроби підміни дисциплінарних органів адвокатури судом. Крім того, представники адвокатської спільноти висловлюють застереження про намагання авторів таких законодавчих ініціатив відвернути увагу суспільства від реальних проблем судової системи через формулювання штучно створеної та надуманої проблеми щодо затягування адвокатами судових процесів через зловживання правами.

Не вдаючись у межах цього дослідження до детального правового аналізу положень цього проекту, видається виправданим висвітлення й інших експертних правничих позицій стосовно передумов та доцільності запровадження таких заходів, спрямованих, за задумом авторів цих законодавчих ініціатив, на вдосконалення положень досудового розслідування та судового розгляду. Так, у межах HARDtalk-дискусії «Відповідальність правників як складова судової реформи», що мала місце під час проведення ХІІ Судового Форуму: «Судова влада: як вийти з кризи?», обговорювались актуальні питання процесуальної та дисциплінарної відповідальності адвокатів крізь призму поглядів суду та адвокатури. Впродовж цієї дискусії Головою Вищого антикорупційного суду було зазначено, що за період функціонування цього суду судді першої інстанції 94 рази зверталися із скаргами до кваліфікаційно- дисциплінарних комісій адвокатури, у 13 випадках адвокатів було притягнуто до відповідальності.

Така статистика наштовхує на необхідність з’ясування питання про те, що є передумовою таких показників: упереджене ставлення суддів до адвокатів в юрисдикційному процесі, які виносять необґрунтовані окремі ухвали щодо поведінки адвокатів, що не витримують перевірки у дисциплінарному провадженні, чи прояв захисту корпоративних інтересів органами адвокатського самоврядування, зважаючи на те, що питання притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності вирішується виключно адвокатами через діяльність органів адвокатського самоврядування, на відміну від суддів та прокурорів, дисциплінарні провадження щодо яких здійснюється органами суддівського та прокурорського врядування, до складу яких входять не лише судді та прокурори, а й інші особи, обрані чи призначені відповідно до законодавства, які не є представниками судової влади чи прокуратури, що має на меті, у тому числі, забезпечити об’єктивність та прозорість процедур притягнення таких правників до дисциплінарної відповідальності.

У пошуках відповіді на це питання, з одного боку, складно не погодитися з аргументами експертного середовища про те, що активний адвокат, який у судовому засіданні намагається використати усі можливі інструменти для захисту прав клієнта, майже завжди є певним подразником для головуючого, що ставить під сумнів ідею наділення суддів повноваженнями встановлювати факти зловживань процесуальними правами, з іншого боку, представники адвокатської спільноти зауважують навіть про певну пасивність суддів в їхньому реагуванні на прояви порушення адвокатами норм процесу та професійної етики, а також про брак суддівської спроможності для припинення, так званого, «процесуального хуліганства» з боку адвокатів, а також стверджують «… про існування проблеми зловживання процесуальними правами сторонами кримінального процесу або застосування сторонами так званої процесуальної диверсії з метою безпідставного затягування кримінальних проваджень» (див. Розумовський О. Зловживання процесуальними правами за чинним кримінальним процесуальним законодавством України. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 4. С. 247-252). За таких обставин, з певною вірогідністю, можна виснувати про відсутність одноманітного бачення щодо цього питання у самому адвокатському середовищі.

Окреслена дискусія стосовно сприйняття законодавчих ініціатив, спрямованих на посилення спроможності суддів впливати на поведінку адвокатів в судовому процесі, свідчить про необхідність подальшого пошуку конструктивного діалогу та впровадження рекомендацій Консультативної ради європейських суддів про відносини між суддями та адвокатами, спрямованих на забезпечення кращої якості та ефективності судочинства. Серед цих рекомендацій особливо слід відзначити положення про те, що відносини між суддями та адвокатами завжди мають носити характер неупередженості та виглядати такими зі сторони. На думку цієї інституції, конструктивні відносини між суддями та адвокатами покращать якість та ефективність здійснення судочинства, допоможуть у задоволення потреб сторін через досягнення справедливого вирішення спору відповідно до закону в розумні строки, а спільні навчання суддів, прокурорів та адвокатів на теми спільного інтересу можуть зробити внесок у досягнення найвищої якості правосуддя. Водночас наведені статистичні дані наштовхують на роздуми про доцільність також пошуку виважених шляхів реформування дисциплінарного провадження щодо адвокатів із збереженням гарантій незалежності адвокатури як інституції у цілому.

Джерело: Адвокатура України: сучасний стан та перспективи розвитку: матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (14 грудня 2023 р.) / редкол. : Т. В. Вільчик та ін. – Харків : НЮУ імені Ярослава Мудрого, 2024. – 268 с. – Електронне наукове видання.

Автор публікації: Марина Стефанчук

Марина Стефанчук

д.ю.н., професорка кафедри нотаріального, виконавчого процесу та адвокатури, прокуратури, судоустрою Навчально-наукового інституту права КНУ ім. Т.Шевченка

 Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.