Частина 1 «Правки Лозового» | НААУ

Головна цитата

«Друзям все, ворогам закон», Франциск Франко

Публікація

Частина 1 «Правки Лозового»

11:00 Ср 31.01.24 Автор : Ігор Фомін 7448 Переглядів Версія для друку

Увагу адвокатської спільноти привернуло велике інтерв’ю голови ВАКС пані Віри Михайленко. Це інтерв’ю значною мірою висвітлює розуміння, стан і помилкове сприйняття правосуддя в Україні, що є характерним для певних кіл українського суспільства. З погляду автора цієї статті таким чином створюється викривлене розуміння і спотворюється напрям розвитку правової системи України як при розслідуванні антикорупційних злочинів, так і для кримінальної юстиції в цілому.

Почну із заголовку. «ВАКС не створений для того, щоб рятувати справи сторони обвинувачення. Відповідальність на законодавцеві». Та ну! Голова ВАКС лукавить, чи дійсно не розуміє стану справ?

Цифри кажуть самі за себе. 94 відсотки справ, направлених до ВАКС стороною обвинувачення, отримали обвинувальні вироки! Статистика, як за часів диктатури СРСР. Надалі коментарі в цій частині зайві.

Друга частина заголовка «Відповідальність законодавця». Що за твердження від судді?! За що має відповідати парламент?

Стверджую, що всі зміни в законах, запропоновані «антикорупційним блоком», несуть виключно репресивний характер і спрямовані на обмеження прав людини. Обвинувальне викривлення системи кримінальної юстиції беззаперечне. Законодавець вимушено втрутився в судовий розгляд. Прямо законом визначені безальтернативні запобіжні заходи за певними категоріями справ, отримали спецконфіскацію і ще багато чого.

За кримінальним кодексом України конфіскація є додатковим покаранням за вироком! Встановлення судом вини особи – підстава для будь-якого покарання. У нас спецконфіскація застосовується щодо осіб, які взагалі не визнані винними у скоєні будь-якого злочину! Вже треба було щиро назвати експропріація!  

Далі, не обмежені законом, якісь безумні суми альтернативної арешту застави, що просять прокурори і дають слідчі судді. Суть цих розглядів – скільки можливо взяти з людини! Знову з нами привид диктатури пролетаріату «грабуй награбоване»!!! А закон, що зобов’язує суд в антикорупційних справах постановляти вирок виключно з позбавленням волі засуджених!!!

Приклад. Закінчилося досудове розслідування щодо дружини військового, рядового воїна, який захищає Україну, беручи участь в бойових діях! Сама підозрювана є дитячим лікарем, має на утриманні двох малолітніх дітей. За обвинуваченням нібито незаконно отримала матеріальну допомогу від обласної ради у сумі, що еквівалентна 2,5 тис. євро. Що робити захисту, як ризикувати її долею, доводячи невинуватість, якщо ймовірність отримати вирок у реальних п’ять років тюрми для неї становить 94 відсотки. Малі діти, повалена хата та чоловік на фронті – ось вам топ-корупція! Хочеться звернутися до законодавців і того «антикорупційного блоку» виключно нецензурно!

Але ж повноважень чиновнику завжди мало. І ось відбулася нова компанія «агентів впливу», НАБУ і САП щодо знищення будь-яких процесуальних строків розслідування. Так звані «правки Лозового». Разом з тим зміни до законів, де антикорупціонери набули більшої самостійності та безвідповідальності.

Три рази депутати Комітету Верховної ради  з питань правоохоронної діяльності голосували проти, не погоджуючись на ці зміни до закону. У повну силу втрутився  «антикорупційний блок». Копняк під хвіст. За два дні голосують і Комітет і Верховна рада.  Незалежний парламент у дії.

Найстрашніше, що ті хто пропонує і продавлює ці зміни, взагалі не розуміють, ні що вони роблять, ні для чого, ні які будуть від того наслідки.

Подивилися офіційну статистику. Скільки разів зверталися прокурори САП до антикорупційного суду у 2023 році з ініціативою про закриття справ у зв’язку із закінченням строку розслідування? Нуль!!! Загалом таких випадків 88 для всієї системи кримінальної юстиції України в 2023. Навіть якщо взяти підмальовану статистику реєстрації кримінальних проваджень у кількості 475 595  на рік, це становить 0,000 %.

Чи виконує «антикорупційний блок» суспільний запит на боротьбу з корупцією? Як на мене – ні! Чиста фікція і введення народу та іноземних партнерів в оману.

На чому я ґрунтую такий висновок? Подивимося, що таке корупція як суспільне явище. Якщо спрощено – це використання чиновником владних повноважень для досягнення  особистої мети. Це може бути незаконна винагорода (хабар), незаконні пільги та привілеї. Використання влади для отримання потрібних чиновнику судових рішень, досягнення будь-якої кар’єрної чи іншої мети (телефоне право)  є також корупцією.

Щодо «телефонного права» в широкому смислі

Про жодну таку справу, розслідувану з часу створення НАБУ і САП, ВАКС, мені невідомо. Думаю, що їх не існує, як і судових вироків. Схоже, «антикорупційний блок» вони не цікавлять, крім того, активно використовуються для створення тиску на тих самих парламентарів, чиновників і суддів.

Щодо привласнення та заволодіння майном, у тому числі шляхом зловживання службовим становищем

Для вчинення цього злочину чиновник має використати владні повноваження і порушити визначену законом процедуру для переходу права власності, внаслідок чого отримати майно особисто (привласнити) чи  передати третім особам (розтрата). Беззаперечно, що діючий чиновник-корупціонер не здійснює особисто будь-якого бізнесу. Він може впливати сам чи через інших осіб на отримання пільг і привілеїв компаніям, якими формально чи реально володіють інші особи. Сьогодні ці «антикорупційні справи» будуються на припущеннях і оціночних судженнях. Більшість із цих суджень вкладається в «дорого купив» чи «дешево продав». Однак такі факти можливо довести виключно порушенням процедури. Якщо процедура державної закупівлі дотримана, наприклад: товар придбаний бізнесом через «Прозоро», чи проведений конкурс, чи існує природна монополія продавця, визначити їх злочином неможливо.  Штучно зареєстровані справи «розслідуються» роками, десятиліттями. Дарований «антикорупційним блоком» слідству процесуальний час лише продовжує агонію і скриває від суспільства плачевні результати їх роботи.

Щодо розслідування незаконних винагород

Загально відомо, що чиновники в Україні досить часто отримують хабарі. Це відомі через пресу скандали про «відкати» бізнесу за укладений державний контракт, винагороди за якусь конкретну дію, чи бездіяльність на користь хабародавця. Таких справ багато.

Однак виникає питання, чи можливо спіймати хабарника на незаконній винагороді, яку він отримав в минулому? Як довести, що він зробив щось від нього залежне саме за винагороду? Хабар не перерахують на його кредитну картку, залишивши сліди в обліку банку, готівку якщо дають, то не при свідках. Якісь експертизи? Що буде предметом дослідження спеціалістом і в якому напрямі спеціальних знань? Дійсно, хабарем може стати якась антикварна чи індивідуально визначена  річ. Однак це велика тупість і рідкість. Далі правоохоронцям ще треба довести, хто і за що її подарував. Загалом, шанси більше ніж мізерні!

Якщо протиправні дії внесені в реєстр розслідувань як самостійно встановлені правоохоронним органом факти, то є логічним висновок, що подія злочину вже відбулась у часі. День тому? Рік тому? 20 років тому? Чому на таке розслідування не достатньо 18 місяців до і 18 місяців після повідомлення особі про підозру? Що детективи встановлюють у минулому, яким чином, яка ймовірність розкриття цього злочину і яка через багато років взагалі його антикорупційна актуальність для суспільства?

Виникає питання, що ж робити, як дійсно перемагати корупцію? Як боротися зі злочинцями, які пролізли у владу з метою особистого збагачення? Як виявляти факти і притягнути до відповідальності особу, яка зловживає довірою суспільства на власну користь? Як перемогти таке суспільне зло, як хабар?

Коли є заявник, зрозуміло що робити: заявив про вимагання, пішов і контрольовано дав злочинцю гроші, зафіксували, затримали, засудили. Чи багато на таке розслідування потрібно часу? Впевнений, якщо протягом 18 місяців, які раніше були визначені в «правці Лозового» хабар чиновник від заявника не візьме, від нього він його не візьме взагалі.

А якщо хабародавець не бажає повідомляти правоохоронців? Якщо його інтерес – досягнути бізнесову чи іншу особисту мету за незаконну винагороду чиновнику. Тут, безумовно, застосовується оперативно-розшукова методика.

Спрощено: є якась попередня інформація, чи версія детектива, що  буде скоєний корупційний злочин, і починається підслуховування, підглядання, зняття інформації з каналів зв’язку, робота з імовірними свідками та учасниками. І тут перед суспільством виникає питання: скільки влади і часу ми готові дати детективам для втручання в наше особисте життя? На скільки часу ми дозволимо їм обмежити наші конституційні права і свободи? Як буде надалі використовуватися отримана протягом років особиста інформація? Які запобіжники зловживанню отриманою інформацією та її продажу зацікавленим особам, політичного і особистого використання.

Правки Лозового обмежували цей час 18 місяцями з моменту внесення відомостей до ЄРДР.  Сьогодні завдяки «антикорупційному блоку», слабкості і непринциповості законодавчої влади цей строк взагалі нічим не обмежений.

Реалізовані законодавцем вимоги «антикорупційного блоку» легко сформулювати так. Нікому не підпорядковані – держава в державі. Використовуватимуть владні повноваження необмежений час (безстроково!). Перевіряти можуть лише самі себе – без контролю. Не існує органу, перед яким керівник САП буде відповідати за результати роботи (без відповідальності). Ще треба додати намагання припинити чи максимально зменшити судовий контроль за додержанням законів на стадії досудового розслідування, формування антикорупційними судами «власної практики».

Аргументи про те, що і раніше ( за КПК 1961 року)  фактові справи не мали строку розслідування, що відсутність строків не зачіпає права громадян, свідчать або про нездатність, або про відсутність бажання відрізнити стару і нову процедури, передбачені кримінальним процесом.

Кримінальний процес 1961 року передбачав досудову перевірку заяв і повідомлень про злочин, яка завершувалася прийняттям процесуального рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Такі рішення оформлювалися відповідною мотивованою постановою. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи у разі незгоди з рішенням прокурора чи слідчого оскаржувалася до суду, який перевіряв її та скасовував у разі  необґрунтованості, самостійно порушуючи кримінальну справу.  Якщо на час порушення кримінальної справи була відома особа, що ймовірно вчинила злочин, кримінальна справа мала порушуватися стосовно особи, якщо ні, то за фактом скоєння злочину.

Нічого спільного з існуючою зараз системою реєстрації в ЄРДР та процедура не мала. Початок кримінального переслідування починався не з журналу вхідної кореспонденції про злочини, а з процесуального рішення правоохоронця. Прокурор чи слідчий, оперативний працівник приймали рішення щодо достатності доказів про подію злочину (фактові справи) і брали на себе відповідальність за це. Правоохоронець знав, що безпідставне залучення особи до кримінальної відповідальності також є кримінальним злочином, за який він буде відповідати.

При такій процедурі є зрозумілим початок строку кримінального переслідування, хто його розпочав і чому. Існувала процедура оскарження постанов про порушення кримінальних справ. Суд мав право закрити кримінальну справу внаслідок такого оскарження як за фактом, так і щодо особи. За таких процедурних норм права людини були захищеними судовим контролем і обмежувати строк розслідування кримінальних справ «за фактом» дійсно було непотрібним.

Хочу також звернути увагу на процесуальну норму, яка вимагала відмовити в порушенні кримінальної справи у випадку, якщо строк залучення до кримінальної відповідальності закінчився, і негайно закрити таку кримінальну справу, якщо вона була порушена.

Всього цього в нинішньому КПК не існує! Що громадяни України, потерпілі, заявники отримали від практики реєстрації кримінальних проваджень в ЄРДР без порушення кримінальної справи? При створенні нового кримінального процесуального кодексу автори цієї процедури аргументували свою позицію тим, що правоохоронець, здійснюючи попередню перевірку фактів чи обставин, викладених у заяві про злочин, до порушення кримінальної справи не має достатніх процесуальних інструментів. Він не може призначити експертизу, не може провести обшук чи виїмку необхідних документів чи інших речових доказів, не має можливості застосувати оперативно-розшукові заходи.  Обов’язкова реєстрація кримінального провадження внаслідок заяви про злочин у ЄРДР надає правоохоронцю всі можливості і всі необхідні процесуальні інструменти.

Які ж маємо реалії через дванадцять років? Безальтернативна вимога про обов’язковість внесення заяви чи повідомлення про злочин умисно і повсякденно порушується. Заяви посадовими особами не реєструються, взагалі будь-які перевірки викладених даних не проводяться. З метою утаювання реального стану справ внесені зміни в процедуру обліку статистичних даних про реєстрацію кримінальних проваджень. Внаслідок цього зі статистики зникла майже третина реальних даних. У судах з’явилися тисячі справ про зобов’язання внести заяву про злочин до реєстру кримінальних проваджень. У ЄРДР реєструється любий сюр, як факти, встановлені безпосередньо правоохоронними органами, а заяви громадян, на кошти яких утримується і на яких має працювати правоохоронна система, потерпілих, ігноруються.

Небажання обвинувачів працювати на народ України, захищати права потерпілих від злочину – повсякденна реальність нашого сьогодення. Чиновники прокуратури не є захисниками публічного інтересу і осіб, що потерпіли від злочинів.

Безвідповідальність правоохоронців за невиконання законів, неповага до інститутів правосуддя, особливо адвокатури, що стоїть на захисті прав людини, жахає. Так, Офісом Генерального прокурора не зареєстрована заява про злочин, де заявником виступила Рада адвокатів України! Такий плювок в обличчя отримав конституційний інститут держави! Що очікувати звичайному громадянину від прокуратури, на яку покладений обв’язок контролю за додержанням законів на стадії досудового розслідування?

Бачимо, що «антикорупційний блок» вимагає нових і нових  безконтрольних повноважень для прокуратури. Маючи власних суддів і власні суди, він вимагає власних експертів у процедурі розслідування, намагається позбутися і так викривленого на користь обвинувачення судового контролю.

Стверджую, що за чинною процесуальною системою внесені в  законодавство зміни  є прямим утиском прав людини. Ці зміни  дають можливість за 50 чи 100 років на підставі будь-якого запису в ЄРДР здійснити тиск з використанням репресивного апарату на людину чи бізнес. Запрограмоване свавілля, безвідповідальність і безконтрольність закладені в багатьох процесуальних змінах останніх років.

Ігноруються Конституція України і міжнародні договори, де презумпція невинуватості особи є ключовим принципом правосуддя. Раніше заява про винуватість особи до постановлення обвинувального вироку переслідувалася законом. Сьогодні ці твердження в пресі є сталою практикою НАБУ і САП, а всі закони в цій частині давно скасовані.

Умисно чи від нерозуміння реальності і далі змінюються закони і «ґвалтуються» законодавці. Ігнорування чинного процесуального закону – також уже стала практика. Так, обвинувачення порушило закон, погоджуються слідчі судді, однак порушення є несуттєвим, ним не порушується право підозрюваного. Така практика ігнорування закону підтримана і застосовується Верховним Судом.

Виникає справедливе питання, чи в інтересах всіх приймають закони і чи на всіх вони розповсюджуються. Чи все ж таки в Україні реалізований  девіз відомого іспанського диктатора Франциска Франко: «Друзям все – ворогам закон!».

Автор публікації: Ігор Фомін

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.

Інші публікації автора

Вестник:№1-2 січень-лютий 2024 - Вісник;
Міжнародна благодійна допомога для НААУ;
Стратегія НААУ 2021-2025;
Доступ до адвокатської професії -;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Навчальні продукти для адвокатів;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл