Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Non-compete clause: практика в Україні та міжнародний досвід

Головна цитата

Незважаючи на те, що положення щодо угоди про неконкуренцію прямо неврегульовані трудовим законодавством України, роботодавці та працівники все частіше їх укладають. З огляду на це, варто наголосити, що обмеження конституційного права на працю заборонено у будь-якому вигляді, у тому числі, у цивільному договорі. Тобто попри спроби укладення подібних цивільних договорів необхідно пам’ятати, що трудовим законодавством гарантований вільний вибір роботи.

Non-compete clause: практика в Україні та міжнародний досвід

15:50 Пт 09.07.21 Автор : Наталія Матвійчук 754 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

Поняття та умови Non-compete clause

У сучасних реаліях ведення бізнесу конкуренція є фактично однією з його основних елементів. Так, компанії щоденно ведуть боротьбу за найвигідніші умови виробництва, збуту товарів чи надання послуг з метою отримання найбільших прибутків.

Саме такі умови змушують роботодавців вдаватися до укладення з працівниками угод про неконкуренцію. Зазвичай відповідні положення роботодавці додають до контрактів із топ-менеджментом компанії, адже саме їм відкриваються усі секрети бізнесу.

Роботодавець та працівник домовляються, що працівник не буде працевлаштовуватися на підприємства, які займаються аналогічною діяльністю або брати участь у аналогічних проектах інших компаній. Таке обмеження зазвичай встановлюється на певний строк.

Однак, порядок укладення угоди про неконкуренцію, умови та відповідальність за її невиконання вимогами чинного трудового законодавства України не передбачені.

Водночас в Україні гарантоване конституційне право на працю, що включає вільний вибір професії, виду трудової діяльності та роботи. Також Кодексом законів про працю України визначено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

З огляду на вказані норми, включення умов про неконкуренцію до трудового договору може розцінюватися судом як обмеження трудових прав працівника та погіршення його становища.

Враховуючи це, досить часто в Україні окрім трудового договору роботодавці укладають з працівниками окремий цивільний договір, у якому і визначають умови щодо заборони працевлаштування у конкурентів. При цьому, такий договір не буде вважатися трудовим та буде регулюватися загальними положеннями цивільного законодавства про договір.

З огляду на це, зазначаємо, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним. Тобто укладення угоди про неконкуренцію як цивільного договору також несе відповідні ризики як для роботодавця, так і для працівника.

Судова практика

У справі № 761/15245/18 суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову щодо стягнення грошових коштів за угодою про неконкуренцію, яке залишено судом апеляційної інстанції без змін.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що між ним та відповідачами було укладено угоду про неконкуренцію, згідно якої відповідачі повинні були виплатити позивачу кошти при виконанні позивачем певних умов, а саме:

  • позивач не буде провадити особисто, не буде організовувати, не буде засновувати особисто або через родичів/знайомих бізнес, котрий полягає в оптових поставках світильників та/або меблів клієнтам з клієнтської бази третьої особи та подібним типам клієнтів на території України;
  • позивач не буде наймати для свого бізнесу або нового місця роботи працівників, котрі працюють у третьої особи;
  • позивач не буде працювати на будь-яку компанію-конкурента третьої особи, як у вигляді працівника, так і у вигляді консультанта/радника;
  • не буде розголошувати будь-яку інформацію про стан справ, комерційні умови та будь-яку іншу інформацію щодо третьої особи, доступ до якої був отриманий за увесь час роботи в компанії на будь-якій посаді.

Так, згідно угоди кошти повинні були бути нараховані позивачу на момент звільнення, а також передбачено нарахування процентів як за строковий депозит у розмірі 2% річних.

Цікавим моментом у цьому випадку є те, що угода про неконкуренцію підписана не роботодавцем – юридичною особою, а власниками підприємства – фізичними особами без зазначення їх посад та без проставлення печатки підприємства. Будь-яких застережень про те, що виплата спірної суми повинна бути здійснена роботодавцем – юридичною особою або за рахунок відповідного підприємства, угода про неконкуренцію не містила.

 Апеляційний суд дійшов висновку, що вказівка в угоді на те, що відповідачі є власниками юридичної особи-роботодавця ніяк не свідчить про те, що відповідачі виступали як керівний орган товариства, діючи від його імені та в його інтересах, а лише додатково ідентифікує відповідачів як сторону договору.

Тобто відповідачі як самостійні суб’єкти фізичні особи взяли на себе зобов’язання сплатити певну винагороду позивачу за умови не створення ним конкуренції компанії, у якій вони є власниками.

Незважаючи на перебування позивача у трудових відносинах з юридичною особою, суд встановив, що виплата такої суми виходить за межі трудових відносин та є «бонусом» (як зазначено в угоді), виплату якого й гарантували саме власники підприємства. Встановивши, що угода про неконкуренцію не суперечить волевиявленню сторін та вимогам закону, суд задовольнив позов.

У справі № 752/10754/20 позивач просив стягнути з колишнього роботодавця заборгованість по заробітній платі, а також грошові кошти за надані послуги згідно умов «Цивільно-правового договору про надання послуг щодо відданості, нерозкриття, інтелектуальної власності, неконкуренції та непереманювання». Положеннями вказаного договору передбачено, що за надані послуги виконавець отримує фіксовану плату за календарний рік. Як результат, враховуючи відсутність порушень вимог цивільного законодавства, посилаючись на норми законодавства щодо оплати праці, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача, зокрема щодо стягнення коштів за надані послуги згідно умов цивільно-правового договору про неконкуренцію.

Роботодавець оскаржив відповідне рішення суду в апеляційному порядку. Але під час апеляційного розгляду вказаної справи сторони уклали мирову угоду. За цією угодою роботодавець повинен сплатити позивачу суму заборгованості у розмірі, який заявлений у позові,  включаючи грошові кошти за договором про неконкуренцію.

Міжнародний досвід

Угоди про неконкуренцію надійшли до нас із-за кордону, де вони вже давно поширені та в деяких країнах навіть законодавчо врегульовані. Наприклад, в Італії відповідні положення передбачені цивільним кодексом.

Роботодавці Франції та Німеччині практикують укладення подібних угод. Водночас вони є чинними у разі дотримання певних умов. Наприклад, положення про неконкуренцію повинні бути обмежені в часі та регіоном, де нова робота працівника може розглядатися як конкурентоспроможна. Крім цього, зазвичай роботодавець забезпечує працівника фінансовою компенсацією. Відповідні положення повинні бути чітко та однозначно викладені в письмовій угоді.

Канадські суди залишають в силі угоди про неконкуренцію, однак угода повинна бути обмежена по строку, обсягу бізнесу та географічно відносно того, що обґрунтовано необхідно для захисту майнових прав компанії, таких як конфіденційна маркетингова інформація або відносини з клієнтами.

Що стосується Сполучених Штатів Америки, то тут все залежить від конкретного штату, адже в деяких угоди про неконкуренцію визнаються та виконуються, але є й такі, у яких відповідні угоди заборонені. Особливо популярні такі угоди у сфері радіо та телебачення.

Водночас правозахисники, профспілки та політики часто виступають проти встановлення в трудових договорах відповідних умов.

Висновки

Таким чином, незважаючи на те, що положення щодо угоди про неконкуренцію прямо неврегульовані трудовим законодавством України, роботодавці та працівники все частіше їх укладають.

З огляду на це, варто наголосити, що обмеження конституційного права на працю заборонено у будь-якому вигляді, у тому числі,  у цивільному договорі. Тобто попри спроби укладення подібних цивільних договорів необхідно пам’ятати, що трудовим законодавством гарантований вільний вибір роботи.

Отже, допоки можливість укладення угод про неконкуренцію незакріплена на законодавчому рівні, наявний високий ризик визнання таких угод недійсними в судовому порядку.

Автор публікації: Наталія Матвійчук

 

Інші публікації автора

Вестник:№6 червень 2021 - Вісник;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Річний звіт НААУ 2020;
Навчальні продукти для адвокатів;
Про НААУ Вісник;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування