"Страхові компанії, звертаючись з регресними вимогами, не можуть стягувати річні та інфляційне збільшення суми боргу"

Страхові компанії, звертаючись з регресними вимогами ...

Договірні зобов’язання та відносини, пов’язані з відшкодуванням шкоди, є різними правовими інститутами. Проте, проаналізувавши судову практику, приходимо до висновку, що, як суди, так і практикуючі юристи, досить часто змішують ці поняття. Мова йде про стягнення річних та інфляційного збільшення суми боргу у відносинах з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Здійснивши страхове відшкодування, страховики звертаються з регресними вимогами до винуватців завданої шкоди. Крім основної суми відшкодування вимагають також три відсотки річних, і суму боргу з урахуванням індексу інфляції. Адже, як відомо, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У більшості випадків суди задовольняли вимоги страховиків, стягуючи з осіб, що завдали шкоду, не лише фактичний розмір збитків, а й кошти за прострочення виплати. Проте, такі вимоги страховиків є неправомірними. Свою позицію з даного приводу висловив Верховний суд України в Постанові від 12 червня 2013 року. Зокрема, як зазначив суд, застосовуючи до правовідносин щодо відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки положення статті 625 Цивільного кодексу України слід брати до уваги, що положення цієї норми не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика. (ст. 992 ЦК України).

Така ж думка вже до цього була викладена у в п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".

Виджет Перегляд файлу

Про автора

Гвоздій Валентин Анатолійович

ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ НААУ, РАУ

Е-адреса: v.gvozdiy@unba.org.ua

v.gvozdiy@unba.org.uaMail Facebook Twitter Vk Google