Спадкові справи з іноземним елементом: підхід України та ЄС

Міграція українців після початку повномасштабної війни ускладнила спадкові справи з іноземним елементом: майно, місце проживання спадкодавця та спадкоємці можуть перебувати в різних юрисдикціях. Це змушує юристів зіставляти українські правила з європейськими підходами.

Стан регулювання в Україні

Національне правове регулювання спадкових відносин має подвійний характер. Матеріально-правові правила зосереджені у Книзі шостій Цивільного кодексу — статтях 1216–1308. Якщо у спадкових відносинах є іноземний елемент, застосовуються також колізійні норми Закону «Про міжнародне приватне право».

Ключове значення мають статті 70–72 цього Закону. За загальним правилом, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Водночас спадкодавець може обрати у заповіті право держави, громадянином якої він був. Такий вибір втрачає чинність, якщо після складення заповіту спадкодавець втратив громадянство цієї країни.

Свою специфіку регулювання мають питання спадкування нерухомості та майна, що підлягає державній реєстрації. Нерухоме майно спадкується за правом держави, на території якої воно розташоване. Майно, що підлягає державній реєстрації в Україні, спадкується за правом України.  Тобто щодо рухомого майна застосовується право останнього місця проживання спадкодавця, а щодо нерухомого — право місцезнаходження речі.

Форма заповіту та акта його скасування визначається правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання на момент складення акта або на момент смерті. Водночас заповіт є дійсним за формою, якщо відповідає вимогам права місця його складення або права громадянства спадкодавця.

Спадкування в ЄС

Основним орієнтиром для спадкових справ у Європейському Союзі є Регламент Європейського Парламенту та Ради №650/2012 від 04.07.2012. Він застосовується з 17 серпня 2015 року і регулює цивільно-правові аспекти спадкування майна померлих осіб.

Загальне правило юрисдикції визначене статтею 4 Регламенту: спадкову справу в цілому розглядають суди тієї держави-члена ЄС, у якій померлий мав постійне місце проживання на момент смерті.

Подібний підхід застосовується і до визначення права, яке регулює спадкування. Якщо спадкодавець не зробив вибору права, застосовується право держави його постійного місця проживання на момент смерті. Водночас стаття 22 Регламенту дозволяє особі обрати право держави свого громадянства — на момент вибору або на момент смерті. Такий вибір має бути прямо висловлений у розпорядженні на випадок смерті.

Одним із ключових положень Регламенту є принцип єдності спадкування. Відповідно до статті 23, визначене право регулює спадкування в цілому. Воно охоплює підстави, час і місце відкриття спадщини, визначення спадкоємців, їхніх часток та обов’язків, права другого з подружжя або партнера, прийняття чи відмову від спадщини, повноваження спадкоємців, виконавців заповіту та інших розпорядників спадкового майна, відповідальність за борги спадщини, обов’язкові частки, обмеження щодо розпорядження майном після смерті, а також розподіл спадкового майна.

Регламент також запроваджує Європейське свідоцтво про спадкування. Воно використовується спадкоємцями, виконавцями заповіту або розпорядниками спадкового майна для підтвердження їхнього статусу, прав і повноважень в інших державах-членах ЄС. Свідоцтво має юридичну силу без необхідності проходження спеціальної процедури. Особа, зазначена у свідоцтві як спадкоємець, виконавець заповіту чи розпорядник спадкової маси, вважається такою, що має відповідний статус і повноваження, якщо інше не випливає із самого свідоцтва.

Ст. 39 Регламенту передбачає взаємне визнання судових рішень: рішення, ухвалене в одній державі-члені ЄС, визнається в інших державах-членах без проведення окремої спеціальної процедури.

Відмінності процесу

Порівняння положень Регламенту № 650/2012, Цивільного кодексу та Закону «Про міжнародне приватне право» дає змогу виокремити кілька відмінностей у регулюванні спадкових справ з іноземним елементом.

Передусім ідеться про підхід до спадкової маси. У Європейському Союзі Регламент виходить із принципу єдності спадкування: одне право застосовується до спадщини в цілому, незалежно від виду майна чи місця його розташування. В Україні діє інший підхід: спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої воно розташоване, а майна, що підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.

Відрізняється і підхід до визначення місця проживання спадкодавця. У ЄС використовуться поняття постійного місця проживання. Для його встановлення оцінюються обставини життя померлого до моменту смерті, зокрема тривалість і регулярність перебування у відповідній державі, а також умови та причини такого перебування. Таке місце проживання має свідчити про тісний і стабільний зв’язок особи з відповідною державою.В українському регулюванні використовується поняття останнього місця проживання. У нотаріальній практиці воно найчастіше пов’язується з офіційною реєстрацією місця проживання.

Ще одна відмінність стосується вибору права. За Регламентом спадкодавець може обрати право держави свого громадянства для регулювання спадкування в цілому. В Україні можливість такого вибору є вужчою, особливо щодо нерухомого майна, розташованого на території України.

Окремо слід враховувати й різницю в документальному підтвердженні спадкових прав. У Європейському Союзі для цього використовується Європейське свідоцтво про спадкування, яке може застосовуватися в державах-членах без легалізації чи апостилювання. В Україні видається свідоцтво про право на спадщину, а для його використання за кордоном зазвичай потрібне апостилювання, якщо інше не передбачено міжнародним договором.

***

Отже, можна виокремити кілька аспектів, на які варто звертати увагу під час надання правничої допомоги у спадкових справах з іноземним елементом.

Передусім слід розмежовувати саме право на спадщину та документи, які його підтверджують. Свідоцтво про право на спадщину або Європейське свідоцтво про спадкування є офіційним підтвердженням набуття спадкових прав, але не їхнім першоджерелом.

У транскордонних спадкових справах особливе значення має завчасне визначення застосовного права, зокрема для уникнення розщеплення спадкової маси.

Автор публікації: Анастасія Якімова

Анастасія Якімова

член Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.