Екстрадиція в умовах війни: коли ризики переважують запит

Коли держава під час війни просить про екстрадицію особи, суд країни, що отримала запит, має перевірити не підозру, а ризики: чи загрожують людині смерть, серйозна небезпека або нелюдське поводження. Оскільки практика різниться, помилка в стратегії може коштувати видачі.

Відповідно до положень Європейської конвенції про видачу правопорушників та практики Європейського суду з прав людини, суд, який здійснює екстрадиційну перевірку, має право відмовити у видачі особи у разі встановлення обставин, що свідчать про наявність реальних ризиків для її життя, фізичної безпеки або порушення інших фундаментальних прав. Досить поширеною підставою для відмови в екстрадиції є доведення факту політичного переслідування або намагання притягнення особи до кримінальної відповідальності за діяння, яке не становить злочину в державі, що розглядає запит.

Аналіз екстрадиційних справ дає змогу зробити висновок про те, що ключовою підставою відмови у видачі особи є реальні ризики порушення конвенційних прав та гарантій встановлених ст. 2 «Право на життя» та ст. 3 «Заборона катування» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме в рамках цих норм формуються межі допустимої екстрадиції та закладаються стандарти перевірки фактів та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків.

При цьому слід розуміти, що тимчасовий захист, який отримали чимало українців у Європі, не надає імунітету від екстрадиції. Також слід ураховувати, що національний суд не здійснює перевірку та не надає оцінку пред’явленій підозрі або обвинуваченню, не оцінює докази вини особи. І коли сторона захисту про це забуває, вона отримує негативний для клієнта результат.

Це особливо критично, коли екстрадиційна перевірка здійснюється в межах письмового провадження.  Так наприклад, в Німеччині справи про екстрадицію розглядаються Вищим земельним судом в письмову провадженні, в якому суд оцінює обґрунтованість видачі та існування ризиків на підставі наданих доказів. Тож учасники позбавлені можливості оцінювати реакцію суду та змінювати тактику захисту.

Натомість, у Греції дану категорію справ розглядають апеляційні суди, де можна реалізувати усі важелі захисту, в тому числі залучення експертів та спеціалістів. Прокурор, який підтримує питання запиту про видачу особи, може не розуміти усіх процедурних питань міжнародного співробітництва, що слід використовувати.  Так, в одній зі справ Офіс Генпрокурора, в порушення територіальної підслідності у запиті про видачу особи зазначив, що вона буде поміщена в слідчий ізолятор, який є віддаленим від місця активних бойових дій. Але таке формулювання іде в розріз з національним кримінальним процесуальним законодавством, яке виключало таку можливість, на що звернули увагу місцевого суду.

Суд може відмовити в екстрадиції, якщо стороною захисту буде доведено, що міжнародний розшук став результатом системних порушень в Україні, а також в державі, яка запросила видачу, існують обставини, які можуть ставити під загрозу життя та безпеку особи, яка підлягає екстрадиції.

Також не слід забувати, що міжнародна правова допомога у питаннях екстрадиції включає три компоненти: ініціювання та реалізація міжнародного розшуку; застосування тимчасового арешту та екстрадиційної перевірки; фактичну видачу особи. І наявність процедурних порушень, унаслідок яких було оголошено особу в міжнародний розшук має суттєве значення, адже засвідчує факт, що держава вже на первинному етапі міжнародного співробітництва в кримінальних справах вдається до порушень тих основ, які вибудовують систему європейських охоронюваних цінностей в сфері правосуддя.

Доведення цих обставин дасть змогу побудувати концепцію захисту на наступному етапі обґрунтування фактів та обставин існування загрози життю та фізичній безпеці в державі, яка запросила видачі.

Однією з таких обставин, як підстава у відмові в екстрадиції, може бути перебування країни у військовому конфлікті та підтверджені факти ракетно-бомбових ударів по території країни.

Так, Апеляційний Суд Салоників (Греція) у справі №508/2025 зробив висновок (рішення від 27.08.2025), що право на життя та заборона нелюдського поводження мають абсолютний характер та не підлягають обмеженню навіть в умовах надзвичайного становища або воєнного конфлікту. Суд розширив тлумачення та застосування конвенційних гарантій на життя та заборону катувань та не обмежився ризиками утримання в поганих умовах (СІЗО), а констатував, що саме находження особи в зоні бойових дій є вже самостійним фактором, який утворює ризик життю.

Концептуально новим в судовій європейській практики є те, що в цій справі суд дійшов висновку про те, що навіть наявність психологічного аспекту ризику може утворювати відмову для екстрадиції. Суд наголосив: тривале перебування в умовах постійної загрози ракетно-бомбових ударів та бомбардувань створює стан безперервного страху за життя, а відтак може кваліфікуватися як нелюдське поводження в розумінні ст. 3 Конвенції.  Вказані обставини стали підставою для відмови в екстрадиції громадянина України.

Натомість Вищий земельний суд Дрездена (Німеччина) у справі AZ: 4 Ars 11/24 дозволив екстрадицію українця на батьківщину, хоч він наполягав на тому, що в Україні він буде проходити військову службу, яку не має намірів проходити за своїми переконаннями. Судді обґрунтували своє рішення тим, що відмова від військової служби не є перешкодою для екстрадиції, якщо відповідна держава була піддана збройному нападу з порушенням міжнародного права. Особа, відносно якої здійснювалася ектсрадиційна перевірка, посилалися лише на факт небажання проходити військову службу за своїми переконаннями; при цьому обставини існування загрози життю та фізичному здоров’ю внаслідок надання дозволу на видачу були залишені поза увагою.

Таким чином, екстрадиція в умовах триваючого збройного конфлікту не може розглядатися як суто формальна процедура міжнародного співробітництва, оскільки вона пов’язана з ризиками конвенційних прав людини. Європейська практика демонструє відсутність єдиного підходу до вирішення цього питання, але потребує чітко визначеної індивідуалізованої стратегії, яка може стати вирішальним під час вирішення питання передачі особи державі.

Автор публікації: Володимир Мацко

Володимир Мацко

член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.