Конвенцію про захист професії адвоката підписано. Що далі?

Україна нарешті підписала Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката. І далі починається процес, в якому вирішальними стають конкретні кроки державних органів і їхнє трактування змісту документа — від термінології до співвіднесення конвенції з внутрішніми реформами.

Адже підписання конвенції саме по собі не робить її обов’язковою для України. Верховна Рада ще має надати свою згоду у формі закону (п.32 ч.1 ст.85 Конституції). І лише тоді договір стане частиною національного законодавства (ст.9 Конституції).

За ст.9 закону «Про міжнародні договори України» Міністерство закордонних справ протягом 6 місяців має подати Президентові пропозиції, які включають пакет документів: саму конвенцію, подання із доповідачем питання у ВР, проект закону, довідку про його погодження зацікавленими міністерствами, пояснювальну записку із обґрунтуванням доцільності та аналізом вірогідних політичних, правових та інших наслідків, порівняльну таблицю зі змінами чинних законів України тощо. Після цього Президент в порядку законодавчої ініціативи вносить проект закону про ратифікацію разом із проектом змін, а парламент розглядає їх і приймає рішення.

На папері все виглядає зрозуміло і досить оптимістично: процедура чітко розписана, визначено виконавців і строки. Але на практиці трапляються ускладнення, коли ратифікаційний законопроект зависає на роки. Причинами такої «паузи» можуть бути відсутність політичного консенсусу у парламенті, критика з  з боку професійних груп або опозиції тощо.

Як найбільш показові приклади можна згадати Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція підписана 7.11.2011, ратифікована 20.06.2022) та Римський статут Міжнародного кримінального суду (підписаний 20.01.2000, ратифікований — 25.10.2024).

У випадку із Конвенцією про захист професії адвоката «вузьким місцем» є не парламент, а Міністерство юстиції, що в питаннях адвокатури не квапиться із приєднанням до стандартів Ради Європи. Наприкінці серпня минулого року під час одного із засідань Комітету ВР з питань правової політики виявилося, що міністерство за більш як 5 місяців не встигло перекласти міжнародний договір українською мовою (НААУ зробила це на наступний день після ухвалення конвенції). Тодішній міністр Герман Галущенко пообіцяв народним депутатам виправитися і передати переклад до Міністерства закордонних справ. Але далі чиновники зачепилися за ключовий термін «lawyer». Як його перекладати — «юрист» чи «адвокат»? Тема з подачі МЗС переросла в дискусію у стінах ВР, де цьому навіть присвятили окрему нараду.

Окремий пласт затримок стосувався виконання Дорожньої карти з питань верховенства права, схваленої розпорядженням КМУ від 14.05.2025 №475-р. Під час чергового засідання профільного комітету ВР 12 січня цього року представники Мін’юсту (вже без міністра) озвучували підхід про необхідність попереднього аналізу відповідності національного законодавства, визначення можливих заяв і застережень, а також аргументували, що реформа адвокатури має передувати приєднанню до конвенції.

З цього вже можна зробити висновок, що ратифікацію конвенції може затягнутися на рівні виконавчої влади, де будуть довго перевіряти відповідність національного законодавства європейським гарантіям адвокатської діяльності.

Хоча і тут адвокати вже провели аналіз і зробили висновки: чинний закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» узгоджується з положеннями конвенції, а більшість її норм уже реалізовані в українському законодавстві. Порівняльну таблицю можна завантажити за посиланням.

Зрозуміло, що підписання конвенції — це лише політичний сигнал про наміри і держава не зобов’язана її виконувати. Втім, Україна вже не може рухатися в інший бік. Адже згідно зі ст.18 Віденської конвенції про право міжнародних договорів держава зобов'язана утримуватись від дій, які позбавили б договір його об’єкта й мети, коли вона підписала договір.

Це означає, що паралельно з технічною підготовкою ратифікації Україна має утримуватися від кроків, які звужують уже наявні гарантії незалежності адвокатури та реалізації права на правничу допомогу. Тому вбачається, що усі складнощі (перекладу, посилання на Дорожню карту тощо) мають працювати як інструменти впорядкування процедури, а не як підстава для відкладення рішення на невизначений строк.

За будь-яких обставин варто окремо відзначити роль парламентського Комітету з питань правової політики: саме завдяки його публічній увазі питання Конвенції не «розчинилося» у міжвідомчих погодженнях. Подяка голові Комітету Денису Маслову та колегам, які тримали тему в порядку денному, зокрема головам профільних підкомітетів Максиму Дирдіну й Володимиру Ватрасу та всім іншим народним обранцям.

Памʼятаємо, що сьогодні Україні потрібна якнайшвидша ратифікація не «для адвокатів», а для людей. Бо у воєнних умовах право на правничу допомогу постійно проходить перевірку на міцність у кримінальних провадженнях, справах щодо військової служби, статусів постраждалих, компенсаційних механізмів та інших чутливих категоріях. Міжнародні гарантії незалежності адвокатури в такому контексті є запобіжником для реального доступу до правосуддя.

Матеріал опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Автор публікації: Валентин Гвоздій

Валентин Гвоздій

заступник голови НААУ, РАУ

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.