3% та інфляція за вкладом — без давності: ВС відступив від попередніх висновків

Позовна давність не поширюється на вимоги вкладника про видачу (повернення) вкладу: це випливає з п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК. Таке виключення покликане підтримати довіру до банківської системи. Цей підхід охоплює не лише суму вкладу, а й 3 % річних та інфляційні втрати, якщо їх нараховано та заявлено у зв’язку з невидачею вкладу.

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №716/1842/24 відступила від попередніх підходів, де фактично виходило, що на ці нарахування позовна давність може поширюватися.

Особа звернулася до суду з вимогою про повернення вкладу, інфляційних втрат та 3 % річних у порядку ст.  625 ЦК. Суди першої та другої інстанцій позов задовольнили. Відповідач, не погоджуючись із такими рішеннями, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, зокрема вказавши, що суд стягнув інфляційні втрати та 3% річних з порушенням позовної давності, а нарахування та стягнення грошових коштів за статтею 625 ЦК України за вимогами вкладника, можливе виключно за 3 роки до дати подачі позову до суду.

Скаргу було передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, де зауважили, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Норми закону полягають у такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова КЦС від 14.05.2024 у справі № 357/13500/18, постанова ОП КЦС від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21). Об'єднана палата також повторила, що розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

При цьому у Верховному Суді неодноразово звертали увагу, що інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання (постанови ВСУ від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, від 11.03.2015 у справі № 6-126цс14, від 13.01.2016 у справі № 6-3019цс15, від 30.03.2016 у справі № 5-86кз16, постанова ВП ВС від 03.10.2023 у справі № 366/203/21).

Об'єднана палата відзначила, що правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника зі сфери дії позовної давності є політико-правовим. Цей «імунітет» має поширюється на будь-яку вимогу вкладника щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред'явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених у договорі та законі, чи навіть недійсності договору.

На вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК, які нараховано та заявлено у зв`язку з невиконанням грошового зобов'язання про видачу вкладу, позовна давність не поширюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання.

За таких обставин Об`єднана палата вирішила (постанова від 02.02.2026) відступити від висновків, сформульованих у постанові КЦС від 14.08.2024 у справі № 189/896/20 та у постанові КЦС від 26.11.2024 у справі № 202/3575/22 щодо незастосування п. 2 ч.1 ст. 268 ЦК до вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК, які нараховано та заявлено у звʼязку з невиконанням грошового зобовʼязання про видачу вкладу.

Окремо Суд повторив ще одну корисну для вкладника тезу: організація оформлення договорів і касових документів, контроль за операціями та облік коштів є зоною відповідальності банку.

Саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.

Автор публікації: Валерія Шкварко

Валерія Шкварко

секретар Комітету НААУ з питань цивільного права та процесу

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.