Як «люди з коридору» стали частиною демократії: історія лобіювання

Лобіювання — невід’ємна частина сучасних демократичних систем, де громадськість і бізнес мають можливість впливати на формування державної політики. Але перш ніж цей інструмент став прозорим і законодавчо врегульованим, він пройшов довгий шлях — від кулуарних переговорів у коридорах парламентів до визнаного механізму суспільного діалогу.

Країною зародження лобізму вважаються США, однак дослідники й досі не дійшли єдиної думки щодо точного періоду появи терміна «лобізм» у політичній системі Сполучених Штатів.

Саме поняття «лобізм» (lobbyism) походить від англійського слова lobby, що в буквальному перекладі означає «коридор». В англійську мову воно прийшло із середньовічної латини: у XVI столітті lobia називали проходи в монастирях, а згодом — вузькі криті галереї для прогулянок членів палати громад англійського парламенту. Ймовірно, «лобі» уже тоді набуло політичного забарвлення, і є припущення, що після засідань члени парламенту виходили в коридор, де їх зустрічали прохачі, зацікавлені в угодах із представниками влади.

Лобізм як явище виник у Сполучених Штатах одночасно з появою самої держави, оскільки демократична система управління сприяла швидкому становленню цього політичного інституту. З розвитком традицій слово «лобі» набуло ширшого змісту, зокрема — кулуарного вирішення політичних питань, об’єднання груп осіб, які відстоюють приватні інтереси в органах влади, чи навіть форми тиску на законодавчий процес.

Імовірно, історія лобіювання бере початок із президентства Улісса Гранта (1869–1877) та вестибюля готелю Willard у Вашингтоні, де він часто зупинявся. За легендою, політики, дізнавшись, що президент вечорами курить сигари у вестибюлі готелю, збиралися там, аби поспілкуватися з ним і вплинути на потрібні політичні рішення. Втомлений їхніми проханнями, Грант називав таких відвідувачів «людьми з коридору» — лобістами.

Деякі джерела зазначають, що лобісти збиралися в Willard ще до президентства Гранта — наприкінці XVIII – на початку XIX століття, коли парламентарі, що приїжджали до Вашингтона на засідання, зупинялися саме в цьому готелі. За іншою версією, лобізм з’явився ще раніше, адже в документах штату Пенсільванія термін «лобі» в політичному значенні трапляється вже в 1808 році. Згодом прояви лобіювання фіксуються в 1830-х роках у штаті Огайо, а на федеральному рівні активність лобістів помітно зростає з 1840-х.

Так чи інакше, лобіювання почало набирати обертів саме за адміністрації Гранта — напередодні так званого «позолоченого століття». У цей час найбільш впливові лобі у Вашингтоні були пов’язані із залізничними субсидіями та тарифами на вовну. В окремих штатах лобісти діяли у найрізноманітніших сферах — від промисловості до азартних ігор. Так, Чарльз Говард із лотерейної компанії штату Луїзіана активно просував закріплення в законодавстві штату вимоги щодо отримання ліцензії на продаж лотерейних квитків.

Починаючи з середини XIX століття, лобізм у США набуває рис сталого політичного інституту, легітимізованого Першою поправкою до Конституції, яка гарантує право народу звертатися до уряду з петиціями. Саме ця норма стала правовою основою для формування культури публічного представництва інтересів.

Поява й розвиток лобізму в інших країнах також були зумовлені правом громадян звертатися до представників влади, закріпленим у всіх демократичних конституціях. У сучасних державах, побудованих на принципах демократії та ринкової економіки, застосування лобістських інструментів у політиці й державному управлінні є цілком закономірним.

По-перше, виборча система формування органів влади ставить їхніх представників у залежність від громадської думки. Принцип поділу влади й система стримувань і противаг не допускають концентрації всієї повноти повноважень в одному органі, а отже — виключають ізольованість владних структур від суспільства.

По-друге, рушійною силою ринкової економіки є розвиток підприємництва та конкуренції. У таких умовах неминуче з’являються компанії, чия діяльність суттєво впливає на економіку, зайнятість і інвестиційний клімат. Тому держава, зацікавлена в ефективному розвитку бізнесу, має враховувати позицію галузей і компаній при формуванні політики.

Лобізм забезпечує професійне представництво суспільних і бізнес-інтересів у відносинах із державою, а його інструменти сприяють пошуку балансу у прийнятті політичних рішень, знижуючи корупційні ризики в законотворчості та державному управлінні. У багатьох країнах лобізм став важливим демократичним інститутом, що гарантує цивілізовану взаємодію суспільства з владою.

У низці країн лобістська діяльність уже врегульована законом — зокрема, в Австрії, Великій Британії, Угорщині, Німеччині, Литві, Польщі, Франції, Словенії та Чехії. В Італії, Норвегії, Швеції та Данії лобізм існує переважно у неформальній площині й не зобов’язує посадових осіб розкривати інформацію, що стосується лобістської діяльності.

1 вересня 2025 року Україна приєдналася до кола держав, які обрали шлях законодавчого врегулювання лобістської діяльності. Від цієї дати можна вести відлік нового етапу — становлення відкритого діалогу між бізнесом, громадськістю та структурами влади.

Початок правового врегулювання лобізму в Україні став і точкою формування професійної культури його застосування. Зокрема, при Національній асоціації адвокатів України було створено Комітет з питань лобіювання, покликаний сприяти розвитку прозорих механізмів через проведення тренінгів та навчальних семінарів з залученням національних та міжнародних експертів.

Автор публікації: Ірина Шаповалова

Ірина Шаповалова

заступник голови Комітету НААУ з питань лобіювання

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.