Заборгованість зі сплати аліментів: стягнення неустойки (пені)

Кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Одним із механізмів забезпечення цього права є аліменти. Утім, навіть їх стягнення у судовому порядку або укладення нотаріального договору про утримання дітей не завжди гарантує належне виконання батьками своїх обов’язків.

У випадку утворення заборгованості зі сплати аліментів, стягнутих на підставі судового рішення, борг стягується в порядку примусового виконання судових рішень відповідно до Закону «Про виконавче провадження». Звертатися до суду в цьому випадку не потрібно. Адже повторне стягнення з боржника суми, яка має бути ним виплачена у порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів, недопустиме. Саме цим шляхом іде судова практика (див. напр. постанову ВС від 10.01.2024 у справі №359/240/21).

Коли ж заборгованість утворилася за аліментним договором, її стягують вже на підставі виконавчого напису нотаріуса та в судовому порядку. При цьому  стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса відповідно до положень статті 189 СК не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду (постанова ВС від 15.09.2023 у справі №759/23686/20). Законодавець передбачив додаткову можливість стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, проте цим не обмежив право на судовий захист.

Згідно із ч.4 ст. 155 СК ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності.

Одним із видів відповідальності за прострочення сплати аліментів є стягнення неустойки. Так, згідно з положеннями статті 196 СК у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі накладання на боржника штрафу за заборгованість зі сплати аліментів відповідно до ч. 14 ст. ст. 71 Закону «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання.

Хоча в СК визначена відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді неустойки (пені), але на практиці виникають питання, зокрема, за яких умов з боржника може бути стягнута неустойка (пеня) за прострочення зі сплати аліментів? Чи потрібно одержувачу аліментів доводити вину боржника у виникненні заборгованості зі сплати аліментів? Та чи наявність заборгованості зі сплати аліментів є безумною підставою для стягнення неустойки з боржника?

Суди дотримуються позиції, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обовʼязку, а саме приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо (див. постанову ВС від 14.12.2020 у справі № 661/905/19). І тут ВС виходить з того, що положення ЦК субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч.1 ст. 196 СК, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У Сімейному кодексі не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів, він повинен надати докази на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом і в постановах від 10.01.2024 у справі № 359/240/21, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23.

Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватися судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. З аналізу судової практики вбачається, що обставинами, які виключають вину платника аліментів у виникненні заборгованості, вважаються хвороба, несвоєчасна виплата зарплати, затримка або неправильне перерахування аліментів банками, помилка державного виконавця у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (постанова ВС від 14.12.2020 у справі № 661/905/19), спільне проживання стягувача та боржника однією сім’єю після ухвалення рішення про стягнення аліментів та непредʼявлення його до примусового виконання протягом часу такого проживання (постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 519/970/21.

Потрібно також враховувати, що обставини, які перешкоджали своєчасній сплаті аліментів, повинні існувати на час виникнення заборгованості. На цьому наголосив ВС у постанові від 10.01.2024 у справі № 359/240/21. У цій справі відповідач, заперечуючи проти стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів, вказував, зокрема, що він є військовослужбовцем і залучається до сил з відбиття російської агресії проти України, у тому числі з цієї підстави просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Проте в цьому випадку ВС вказав, що ця обставина не є підставою для незастосування положень статті 196 СК України , позаяк заборгованість з аліментів виникла до оголошення на території України правового режиму воєнного стану. Аналогічні висновки містяться в постанові Миколаївського апеляційного суду від 12.02.2024 у справі № 473/3805/23.

Вартою уваги також є постанова Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 761/893/23. У цій справі відповідачем було спростовано презумпцію вини платника аліментів. Було встановлено, що з дня набрання рішенням суду законної сили про стягнення аліментів та до моменту пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання у стягувачки були відсутні майнові претензії до боржника щодо сплати аліментів. Майже 12 років позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів, при цьому надала відповідачу нотаріально посвідчену заяву про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання та не має і не буде мати жодних матеріальних претензій до відповідача. Перебуваючи за кордоном, жінка не залишила ні рахунку, ні інших реквізитів, за якими батько міг би перераховувати кошти на утримання дитини. Між ними також не було досягнуто іншої домовленості щодо відкриття рахунку на імʼя дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду. Жінка також не зверталася до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду про стягнення аліментів до вересня 2022 року. Після відкриття у вересні 2022 року виконавчого провадження відповідач почав сплачувати заборгованість за аліментами. У цій справі суди дійшли висновку, що в поведінці чоловіка, який, отримавши вищевказану заяву про відсутність майнових претензій, вважав, що він не має ніяких майнових зобов’язань. Отже, не вбачається свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів, а тому відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за визначий період.

Як свідчить практика, зміна сімейного стану, погіршення фінансового становища платника аліментів, народження інших дітей, організація платником аліментів відпочинку та оздоровлення дитини, наявність батьків пенсійного віку, інших членів сім’ї, родичів, які потребують фінансової допомоги, самі собою не є підставою для невиконання обов'язку з утримання дитини, а тому не виключає вину боржника у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

Таким чином, у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів з вини платника аліментів одержувачу аліментів варто вимагати сплати ним неустойки. Адже, враховуючи, що аліменти є власністю дитини, стягнення неустойки сприятиме захисту інтересів дитини, її права на належний рівень життя та належне виконання зобов'язання зі сплати аліментів боржником надалі. Але потрібно враховувати, що суди задовольняють відповідні позови у разі наявності вини платника аліментів у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, якщо така заборгованість є результатом навмисного ухилення від сплати аліментів.

Автор публікації: Ірина Попіка

Ірина Попіка

секретар Комітету НААУ з питань сімейного права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.