Скажу відверто, коли я готуюсь до засідань – я довго плачу

• Коли і при яких обставинах виникла ідея створення Опікунської ради при Національній Асоціації Адвокатів України?

Ідея виникла саме 24-го числа, з самого початку збройної агресії в нашій країні.

• У кого виникла ця ідея?

Ця ідея належить безпосереднього Лідії Павлівні Ізовітовій, Гвоздію Валентину Анатолійовичу, за що я їм особисто безмежно вдячна. Буквально за один день ця ідея втілилась в життя. В такій суматосі, доволі сумбурно, але швидко, оперативно з усіма членами ми розробили план дій, розробили порядок, Положення про Опікунську раду, яким керуємось і сьогодні.

• Які були конкретні перші кроки, що ви конкретно робили?

Ми подумали – із чим нам доведеться стикнутися і з чим стикнуться наші колеги-адвокати? Ми розуміли, що багато адвокатів у нас будуть на тимчасово окупованих територіях, багато хто піде захищати нашу країну – тобто можливо отримають поранення, пошкодження. Будуть і адвокати, які через збройну агресію, в принципі, не зможуть виконувати свої функції і працювати, тому залишаться фактично без засобів існування.

Ми випрацювали критерії: які є першочерговими, і які є вже вторинними, тому що ми розуміємо, що фінансовий бюджет у нас не є безлімітним, на жаль, і абсолютно усім колегам-адвокатам ми допомогти не зможемо. Тому ми вибираємо найкритичніші випадки, це наприклад, смерть адвоката, загибель, наявність тілесних ушкоджень.

Також, дуже багато заяв стосовно пошкодження та знищення майна, і ми їх розділяємо на категорії – повна руйнація будинку, або часткова. Інколи є заяви на часткову руйнацію – вибило вікна, двері. Але, на жаль, на такі заяви ми не можемо надавати благодійну допомогу, тому що якщо ми будемо надавати її всім у кого вибило двері, тоді це будуть абсолютно всі адвокати Донецької й Луганської областей.

• Для Вас робота у Опікунській раді – це перший досвід, чи можливо ви раніше брали участь у допомозі колегам?

Благодійна діяльність для мене це дійсно перший досвід, однак ця проблема для мене є доволі близькою, тому що я сама з Донецької області, і ми переживали це як у 2014-му році, так і зараз, вже другий раз, тому, можливо, я трошки більш розумію наших колег, які там опинилися, і які, наприклад, станом на сьогодні не можуть виїхати.

• В останньому опублікованому звіті про діяльність Опікунської ради вказано, що Ви обробили більше 350 звернень. Кількість поданих заявок вже після 9-ти місяців війни, знижується чи навпаки?

На початку було дуже багато звернень – перші три місяці в нас на кожне засідання виносилось десь від 100 до 200 заяв. І для того, щоб опрацювати ці заяви – ми працювали ночами, було дуже складно, але ж це наші колеги. Наразі звернень поменшало: на одне засідання приблизно 10-20 заяв, що звичайно нас тішить, і насправді, кожне засідання ми закінчуємо такими словами – “колеги сподіваємось, що це засідання Ради в нас буде останнім”.

Звернень поменшало, певно, всі хто могли вже виїхали з окупованих територій. Зараз руйнація житла також іноді згадується у зверненнях, однак, наразі більшість заяв про пошкодження, про тілесні ушкодження, про смерть адвокатів, або від адвокатів похилого віку, або адвокатів, які самостійно утримують дітей.

• Можливо у Вас є статистика, який відсоток звернень задовольняється?

Скажу вам чесно, задовольняється мабуть 99% звернень – ми намагаємось допомогти кожному і кожній, знайти в тій заяві, яку адвокат подає, хоч якусь зачіпку для виділення допомоги. В яких випадках відмовляємо? – коли заява не підпадає під жоден з критеріїв. Ми окремо збираємо докази по заявах, тобто у нас немає такого, що заява не підтверджена жодними доказами. Або інколи буває, що просять про допомогу – «немає клієнтів, переїхали в інше місце, немає роботи».

На мою думку, зараз близько 90% адвокатів не мають клієнтів, тому, на жаль, на такі заяви ми вимушені відповідати відмовою. Але знову ж таки, ми їх відкладаємо в окремі теки, для того, щоб коли у нас з’явиться фінансова можливість, ми могли повторно розглянути їх.

• Звідки беруться гроші на допомогу адвокатам?

Я дуже вдячна нашим міжнародним партнерам і також українським адвокатам. Це все благодійна допомога, яка в більшості йде з-закордону, від наших партнерів-адвокатів, адвокатських об’єднань, професійних асоціацій інших країн. Вони нам дуже допомагають, і, безпосередньо, це звичайно, заслуга Гвоздія Валентина Анатолійовича, який є своєрідним містком та нашим провідником в цій комунікації у відносинах з іноземними партнерами.

• Після дев’яти місяців війни чи зменшується допомога від донорів, чи вона йде у такому ж розмірі?

Донори допомагають нам, як можуть. Звичайно, перші місяць-два це були щоденні транзакції, всі нам допомагали. Зараз допомога надається рідше, однак у нас ще є спроможність допомагати нашим адвокатам, що ми і робимо.

• А як адвокати дізнаються про можливість отримання допомоги?

Одразу після створення Опікунської ради з’явилися оголошення на сайті Національної асоціації адвокатів України. Інформація активно поширювалась у Facebook, і вже всі, хто дізнавався, або вже отримував допомогу – поширювали відповідне повідомлення серед колег.

Створено окрему адресу електронної пошти, куди адвокати можуть написати свою заяву в довільній формі. Єдине що ми просимо, при наявності документального підтвердження тих фактів, на які вони посилаються – додати фото, відео, якісь статті з газет де буде, наприклад, фотографія їхнього будинку. Ми ж розуміємо, що тих хто виїжджав з Маріуполя в складні часи, їх заставляли чистити абсолютно все, телефони викидати. Це було для них питанням виживання, тому, звичайно, вимагати якихось конкретних доказів ми не мали права.

• А допомога надається виключно рішеннями Опікунської ради?

Так, це колегіальний орган, рішення в ньому приймаються більшістю голосів. Зараз ми збираємося по мірі необхідності, раніше збиралися кожного тижня в обов’язковому порядку. Зараз же ми збираємося, коли накопичується приблизно 10-20 заяв.

• Як формувався склад Опікунської ради? За якими критеріями обиралися його члени?

Склад опікунської ради сформований таким чином, що у нас члени представлені різними регіонами нашої країни. У нас є представники Луганської, Донецької областей, Одеси, Львова. Коли адвокат подає заяву на виплату допомоги – зазвичай, більшість адвокатів ми знаємо. Тому, ми можемо швидше зв’язатись з таким колегою, дізнатися які в нього є потреби. Інколи, адвокати подають на Опікунську раду свою заяву, оскільки для них важлива підтримка навіть просто добрим словом. Вони навіть не просять про допомогу. Інколи, пишуть що дитині необхідні теплі речі, якісь іграшки, ліки.

Я можу розповісти Вам про свій особистий досвід. Я зараз проживаю у Рівненській області, і, якщо я бачу, що наприклад, адвокат є внутрішньо переміщеним та проживає теж у Рівненській області, я намагаюся зібрати всі необхідні речі та привезти.

• Можливо до Вас звертаються не тільки за матеріальною допомогою, а, наприклад, за психологічною?

Саме за психологічною – таких звернень ми ще не отримували. Але, звичайно, дуже відчувалося, особливо у перші три місяці – коли телефонуєш, питаєш: що необхідно, які у вас проблеми, що сталося? – багато колег казали, що вони навіть не очікували на те, що можна звернутися і отримати реальну допомогу від професійної спільноти. І, вони дуже вдячні, що дійсно до них подзвонили, поцікавилися їхніми проблемами, що їм намагаються допомогти. Тобто, навіть ось це – розуміння того, що адвокату є на кого покластися і на кого спертися у такій ситуації, та хоча б стати на ноги, і далі якось планувати по-іншому своє життя – це є дуже важливо.

• Війна докорінно змінила наше ставлення до страждань і бід, і те що раніше здавалося неможливим й кричущим, тепер виявляється, на жаль, буденною справою. Але, можливо, є якісь випадки серед прохань про допомогу, які вразили Вас особисто?

Я ніколи не забуду історію адвоката з Маріуполя. Він з родиною евакуйовувались пішки, машини вже тоді не випускали. І, на ворожому блок-пості дуже багато людей “завертали”, не випускали з області. Він каже, що вони бачили по дорозі трупи, і коли вони підійшли, то не знали чого їм очікувати далі. І коли їх почали оглядати: речі, одяг, – і знайшли в нього свідоцтво адвоката, він зрозумів що нічого доброго очікувати не варто. Він розповідав, що фактично почав молитися і вже зрозумів чим саме це може скінчитись. Однак, він повідомив, що до нього дуже чемно поставилися і сказали: «Вибачте, ви адвокат?» «Так, адвокат». Далі повністю зупинили “догляд”, і їм вдалось вийти – тобто дозволили їм фактично вийти з окупації. Ця людина до нас зверталась просто зі сльозами на очах, і дякувала долі за обрану професію. Він вважає, що саме професія адвоката врятувала життя йому, та його родині.

І, насправді, таких історій багато. Коли наші колеги нам пишуть, вони не просто пишуть – у мене сталася така проблема, надайте допомогу, – вони описують ті ситуації в яких вони опинилися. Коли вони стояли по 20 годин і не могли потрапити в Україну – свічками гріли ноги. Нестерпно боляче це читати, і коли ти з ними зв’язуєшся — спілкуєшся, особисто мені ось це важко в нашій роботі в Опікунській раді. Тому що кожну заяву ти переживаєш, пропускаєш через себе, хочеш допомогти людині. Ми ніколи не були в такій ситуації, я ніколи не зрозумію як пережити такі події. Це дуже важко.

• Зазвичай, представники професії дуже врівноважені, скажімо беземоційні. Чи важко Вам опановувати свої емоції, дізнаючись про всі жахи війни з якими стикаються Ваші колеги? Це шкодить, чи допомагає у прийнятті рішень?

Мені здається, ми всі однаково розуміємо що є злом. Тут не може бути сірого – є або чорне, або біле. І важко коли ти на самоті переглядаєш ці докази, проживаєш ці розповіді. Скажу відверто, коли я готуюсь до засідань Опікунської ради — я довго плачу. На засіданнях, вже коли все виписано і все зрозуміло, і поруч колеги, все йде дуже швидко. А от підготовка до кожного засідання – це важко.

• А адвокатами сприймається така допомога, як належна чи неочікувана?

Кожного разу після отримання допомоги, колеги телефонують, або пишуть листи подяки на адресу Опікунської ради. Для них це неочікувано. Коли ми вимірювали, якщо так можна сказати, суми які ми можемо виділити, то ми розраховували на те, що якщо людина повністю позбавлена житла, то виділеної суми повинно їй вистачити хоча б на пару місяців, для того щоб вона могла винайняти собі житло. І, дійсно, адвокати телефонують і кажуть – що вони не очікували такої вагомої для них підтримки, коли вони практично залишились без нічого, а зараз мають на що зняти квартиру, купити собі їжу, хоча б у перші місяці.

• Адвокатура незалежна, але ж важлива частина правосуддя. Держава Вам допомагає?

Знаєте, це найболючіше питання, яке ви зараз поставили мені, тому що держава адвокатам ніколи не допомагала. Держава вважає, що адвокати це така найгрошовитіша професія, однак, це зовсім не так. Держава, як мені здається, чомусь тільки намагається одержавити адвокатуру. Наразі Опікунська рада є єдиною професійною радою в Україні, яка надає допомогу своїм членам. І я вважаю, що і без допомоги держави ми дуже гідно справляємось.

Дуже шкода, але так сталось, що ми маємо можливість допомагати, в основному, завдяки нашим іноземним партнерам. І хочу Вас завірити, що всі члени опікунської ради працюють суто на власному ентузіазмі, не отримують за це ніякої винагороди, і я рахую, що в даному випадку жодної компенсації за наші дії бути не може, тому що ми допомагаємо нашим колегам. І хто їм допоможе, якщо не ми.

• Яким Ви бачите подальше існування та перспективи Опікунської ради?

Моє особисте бажання, щоб Опікунська рада не розвивалася в подальшому. Чому? Тому, що я розумію що для розвитку потрібні підстави. Тому хочу, щоб цих підстав не було, як я вже казала – ми кожного разу сподіваємось на “останнє засідання Опікунської ради”. Однак, я впевнена, що і після закінчення воєнних дій в Україні Опікунська рада буде існувати. Можливо трохи трансформується і буде надавати допомогу в іншому форматі.

Раніше, задовго до війни був створений Благодійний фонд допомоги адвокатам, який надавав допомогу у виключних випадках. Наприклад, якщо адвокат потребує допомоги на лікування, якась важка операція, то він може звернутися, і також отримати незначну, однак, під час біди, таку необхідну грошову допомогу. Вважаю, що ми будемо діяти по ситуації, і виходити від тих обставин в яких ми будемо жити завтра і післязавтра.

Матеріал опубліковано у виданні Advokatpost

Автор публікації: Ганна Лазарчук

Ганна Лазарчук

Голова Опікунської ради НААУ