Адвокат у суді: спостерігач чи наглядач?

За неформальними правилами складання документів офіційного та наукового характеру починати будь-який допис з запитання - mauvais ton. Однак відповідь на таке запитання і є моєю метою, хоча й запитання це, на перший погляд, є досить простим: якою є роль адвоката під час представництва ним інтересів свого клієнта в суді?

Підґрунтям й певною точкою кипіння, через яку виникла необхідність роз’яснити начебто очевидні речі, стала така практична ситуація.

Починаючи з 2014 року ми представляємо інтереси нашого клієнта в цивільній справі, предметом якої є незаконне (на нашу думку) стягнення з нього грошових коштів на користь банку. Незважаючи ані на прямі норми матеріального права, ані на актуальну судову практику Верховного Суду, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення в справі не на користь нашого клієнта. У подальшому, наша заява про перегляд вказаного заочного рішення залишена судом першої інстанції без задоволення, а відповідна апеляційна скарга повністю проігнорована апеляційним судом.

У свою чергу, суд касаційної інстанції сприйняв нашу правову позицію та ухвалив, на перший погляд, «соломонове рішення»: із посиланням на п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України скасовані обидва судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, Верховним Судом встановлений факт порушення судами процесуальних вимог щодо необхідності належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце засідання суду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції (у нашому випадку – саме заочного рішення) та ухвалення нового судового рішення.

Однак насправді така постанова Верховного Суду виявилася не лише такою, що не вирішила наявний юридичний конфлікт, а й стала підставою для виникнення фактично ще одного спору.

Суть правової колізії, що виникла, полягає в наступному. ЦПК України передбачає дві форми перегляду заочного рішення: спеціальну (перегляд судом, що ухвалив заочне рішення, за заявою відповідача) та загальну (перегляд в апеляційному порядку). У постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 462/3542/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 308/8618/17, від 23.09.2020 у справі № 517/8/18 неодноразово зверталося увагу на те, що існує особливий та обов`язковий покроковий порядок оскарження заочного рішення, який передбачає право відповідача оскаржити заочне рішення шляхом звернення із заявою до суду, що його ухвалив, і лише в разі залишення такої заяви без задоволення, - оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги.

Таким чином, скористатися загальною формою перегляду заочного рішення відповідач може лише за умови першочергового використання ним спеціальної форми: оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного судового рішення.

Відповідно до ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право ухвалити, зокрема, такі рішення: 1) залишити судове рішення без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Зважаючи на викладене, цілком обґрунтованим та правомірним є висновок, що чинний ЦПК України не містить повноважень суду апеляційної інстанції (як це часто зустрічається в окремих судових рішеннях судів апеляційної інстанції) щодо скасування заочного рішення в справі та призначення її до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження в суді апеляційної інстанції. Це право мають виключно суди першої інстанції і виключно в порядку розгляду заяви про перегляд заочного рішення в суді першої інстанції.

Як зазначалося раніше, у нашому випадку суд апеляційної інстанції розглядає не заяву про перегляд заочного рішення у справі (у порядку ст.287 ЦПК України), а апеляційну скаргу на заочне рішення у справі, а тому суд апеляційної інстанції повинен саме скасувати рішення суду першої інстанції. Ані його (заочного рішення) залишення без змін, ані його зміна (як-то переформатування лише мотивувальної частини рішення) є незаконними, а отже, напевно, й неможливими.

Здавалося б, робота і адвоката, і судді є досить унормованою. Є імперативні та диспозитивні норми, є відповідні межі та можливості їх тлумачення, є певні механізми контролю за дотриманням цих норм та меж. Адвокат та суддя мають бути як два елементи правової системи стримувань та противаг, повинні врівноважувати один одного. Однак на практиці така співпраця має наступний вигляд: адвокат наглядає за тим, щоб суддя не лише правильно зрозумів позицію захисника, а й правильно (тут навіть доцільнішим бути використання цивілістичного поняття «належно») застосував відповідну норму права.

І аналіз наявної судової практики, і результати особистого спілкування з окремими представниками судової гілки влади свідчить про те, що абсолютно зрозумілі й навіть ультимативні приписи чинного законодавства є недосяжними для розуміння окремих осіб, а принцип «внутрішнього переконання» є вагомішим за законність, логіку та навіть за здоровий глузд. Якщо певна юридична ситуація виходить за межі звичайної, значно простіше зробити «як завжди», «як простіше», «щоб не образити колег» тощо.

Отже, відповідь на поставлене запитання має бути простою, хоча й не досить логічною: під час захисту інтересів свого клієнта адвокат повинен примусити суд неухильно виконувати прямі вказівки чинного законодавства й не допускати свавільного їх тлумачення. Знання норм права та їх фіксування в процесуальних документах – все це може бути нівельовано пасивністю адвоката через впевненість у безапеляційній юридичній непогрішності інших учасників судового розгляду. Адвокат не може бути вільним слухачем або глядачем. Такий собі «нагляд під час спостерігання», де все одно останнє слово за «піднаглядним».

Автор публікації: Віталій Кайдашов

Віталій Кайдашов

Кандидат юридичних наук, адвокат, співзасновник та керуючий партнер Адвокатського об’єднання «вСуді»