Член комітету НААУ з питань захисту прав та гарантій адвокатської діяльності Галина Боряк: «Ремісником, звичайно, можна бути, але краще бути майстром»

— Галино, перший нагрудний знак «Захисник адвокатури» було посмертно присвоєно вашій мамі, яка впродовж багатьох років очолювала комітет з питань захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, майже 30 років була адвокатом-практиком. На вашу думку, яку мету несе в собі ця нагорода?  

— Я вважаю, що це данина пам’яті мамі, визнання її заслуг перед адвокатурою та професійною спільнотою. Адже моя мама багато років віддала роботі щодо захисту прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності.

В останні роки питання адвокатури займали значну частину її життя. Мама любила свою справу та працювала фактично без вихідних, тому що робота над питаннями захисту прав адвокатів ніколи не була для неї тягарем. Мама знала свою справу, чітко розуміла, як слід розвивати цей напрям. Її відхід з життя — це нескінченний біль для мене і нашої сім᾽ї та невимовна втрата для адвокатури.

Уважаю, що Ганна Боряк зробила безцінний внесок у захист прав адвокатів в Україні. Добре, що цей внесок не залишився неоціненим. На жаль, нагорода дійсно була призначена посмертно, але перший нагрудний знак «Захисник адвокатури» буде пов’язаний саме з ім’ям Ганни Боряк.

— Ви, як і ваша мама, знайшли свій життєвий шлях в адвокатурі. А з чого починався ваш інтерес до цієї професії? Чи був це ваш самостійний вибір?

— Чесно кажучи, так, це був мій самостійний вибір. Але, звичайно, я орієнтувалась на маму. Вона завжди з дитинства служила для мене прикладом. Я спостерігала за її роботою, інколи приходила до неї в офіс.

Мені в дитинстві ця робота здавалася дуже цікавою. Ще в першому класі дітей приводять до школи та на першому уроку запитують про те, ким би вони хотіли стати, коли виростуть. Для мене вже в такому віці вибір був очевидним, і я висловила свій намір бути адвокатом. І, як тоді виразила це бажання, так ніколи за все життя його не змінила.

— І як до вашого вибору поставилася мама?

— Я ніколи не бачила себе в будь-якій іншій професії. Тому, коли закінчила школу, вступила на юридичний факультет, а з третього курсу пішла працювати до мами на фірму помічником, аби потроху входити в цю професію.

Мама ніколи не говорила мені, що я повинна бути саме адвокатом, вона завжди з розумінням ставилася до моїх інтересів і вибору та прийняла б будь-яку професію, в якій я хотіла б себе реалізувати. Але я рівнялася на неї, мені хотілося бути такою, як мама. І, мабуть, саме через це в першу чергу я обрала саме цю професію.

— А з чим у вас асоціювалася професія адвоката в дитинстві? Було усвідомлення того, що мама досягає справедливості й захищає права людей?

— Напевне, у такому віці я ще не розуміла, що конкретно включає в себе ця робота і що йдеться саме про захист прав. Я уявляла собі це як щось захоплююче, бо, дивлячись на маму, складно було не помітити, з яким захопленням вона працює.

Мама постійно розповідала цікаві історії, які відбувались в її професійній діяльності. Крім того, у більш дорослому віці свою роль зіграв ще й перегляд фільмів про юристів і адвокатів. Усе це сформувало враження, що адвокат постійно у вирі подій — робота в судах, спілкування з клієнтами. Як я сказала, мама завжди була для мене прикладом і мені здавалось, що якщо вона обрала цю професію, то це гідний вибір і мені, мабуть, варто пригледітись до її вибору.

У нас з мамою були доволі схожі характери, і я теж відчувала той запал енергії, який був у неї, і хотіла продовжувати її справу. Тим більше що в мене був такий гарний приклад.

Хто б ще міг краще навчити мене цій професії, якщо мама вже працює адвокатом? Одна справа — чужі люди, а тут я була впевнена в тому, що мама — найкращий наставник, який всьому мене навчить і зробить це із задоволенням.

— Сьогодні скрізь активізуються тенденції до гендерної рівності, а представництво жінок в адвокатурі в середньому становить 40%. За вашими особистими спостереженнями, адвокатура емоційно та фізично — складна професія для жінок?

— Так, дійсно останнім часом часто підіймаються питання щодо гендерної рівності. Відбувається така собі міні-боротьба між чоловіками та жінками за свої права й за право обіймати ті посади, які раніше здебільшого вважалися суто чоловічими. Але жінки не гірше, а не рідко й краще справляються з обов’язками на посадах навіть найвищого рівня.

Дуже рідко, але трапляються випадки, коли чоловік-суддя може виявляти дискримінацію відносно жінки-адвоката. Коли виступає адвокат-чоловік, то такий суддя більш уважно його слухає та дослухається до його аргументів. Натомість, коли виступає жінка, то більш байдуже ставиться до її промови. Але це поодинокі випадки, і про них я здебільшого знаю з практики моєї мами.

Тут багато залежить і від самих жінок, і моя мама була цьому яскравим прикладом. Вона була сильною, вольовою й ніколи не дозволяла виявляти до неї неповагу чи дискримінацію. Мама завжди могла грамотно поставити таку людину на місце. Крім того, для мами була притаманна чудова риса — вона ніколи не ставилася до таких речей занадто емоційно, а навпаки, підходила до таких ситуацій спокійно та з гумором. Тому дискримінувати її в цьому плані було фактично не можливо.

— Чим потрібно жертвувати жінці, аби реалізувати себе в цій професії?

— Загалом професія адвоката для жінки, думаю, точно не проста. Це емоційна робота з клієнтами, які приходять до тебе зі своїми проблемами. Звичайно вони сприймають ці проблеми дуже близько до серця, адже в більшості випадків від рішення в тій чи інші справі залежить вагома частина життя людини. Тому адвокату доводиться не просто працювати над справою з документами, а й бути трішки психологом для того, щоб заспокоїти клієнта і врівноважити себе самого для спокійного ведення його справи. Завдання адвоката полягає в тому, аби впоратись зі своїми емоціями, адже його професіоналізм виключає занадто захопливе занурення в такі переживання. Окрім цього, клієнт від адвоката хоче не емоцій, а захисту прав та інтересів.

Можливо, жертвувати в такій професії чимось і потрібно, але це швидше залежить від вибору самого адвоката. Якщо хочеш розвиватись і мати більше клієнтів і більший дохід, гарну репутацію та бути впізнаваним на ринку, то чимось жертвувати в будь-якому випадку доведеться. У більшості випадків це позначається на браку особистого часу та часу для сім’ї.

Але я думаю, що цей принцип стосується будь-якої професії. Якщо хочеш досягнути певних вершин, то доводиться розставляти пріоритети та чимось жертвувати. Якщо ж хочеш працювати в більш спокійному ритмі, то відповідно це позначиться на впізнаваності, на кількості клієнтів і рівні доходів.

— В інтерв’ю «ЗіБ» Ганна Боряк зазначила, що «ситуація, в якій опинилася країна, базується не на силі права, а на праві сили». Що на вашу думку могло б змінити такий стан речей?

— Це дуже непросте питання. Мама завжди вміла дуже влучно відмітити ситуацію правильним висловлюванням. Тому що мама дійсно ніколи не стояла осторонь у таких питаннях та була у вирі подій, відслідковувала все, що відбувається в адвокатурі та зміни в законодавстві. Уважаю, що мама дала дуже правильну оцінку ситуації цією фразою.

Але чудо-рецепта змін немає. Упродовж останніх років спостерігається суттєве погіршення якості державного регулювання, що також не оминуло адвокатуру. Змінити це можна було б, мабуть, покращенням якості державного регулювання на всіх рівнях, запровадженням високих стандартів правосуддя. Важливе також рішення будь-якої людини, яка бере участь у виборі органів державної влади. Слід розуміти, кого ти обираєш, знати свої права та вміти відстоювати та захищати їх у правильній формі.

— Комітет із захисту прав адвокатів останнім часом фіксує все більше звернень щодо порушення таких прав. Чи доводилося вам особисто стикатися з порушенням ваших прав як адвоката?

— Так, дійсно комітет фіксує багато скарг від адвокатів. Коли комітет очолювала моя мама, я ще не була членом цього комітету. Ми з мамою працювали та були партнерами в одному адвокатському об’єднанні «УНУМ», і я більшою мірою займалася питаннями офісу та веденням поточних справ і вважала, що однієї Боряк у комітеті буде більше ніж достатньо.

Тим паче, це була улюблена справа моєї мами. Вона була публічною людиною, вміла правильно працювати зі скаргами адвокатів на порушення їх професійних прав, писала публікації на цю тему та створила багато напрацювань. Після того як мами не стало, я також вступила до лав комітету, оскільки вважаю, що з мого боку це є правильним рішенням, адже необхідно продовжувати її справу.

У моїй практиці були випадки порушення моїх прав як адвоката, утім, їх було небагато. Я пов’язую це зі спеціалізацією. Адже я переважно займаюсь цивільними, господарськими та адміністративними справами, а здебільшого права адвокатів порушуються у кримінальному процесі.

Кримінальним процесом у нас займалась мама, а я вважала, що мені потрібно для цього ще повчитись і думала, що в мене на це достатньо часу і я ще встигну. Однак склалося все інакше.

Звісно, були випадки, коли я брала участь у слідчих діях та допитах і саме тут  стикалася з порушенням моїх прав як адвоката. Зокрема, на допиті лунали опосередковані погрози в мій бік, аби завадити мені комунікувати з клієнтом. У таких ситуаціях мені вдавалося самостійно розв’язати проблему на місці, не використовуючи при цьому механізм звернення до комітету НААУ.

— Чи можна сказати, що ситуація з пандемією стала лакмусовим папірцем для України та продемонструвала як незахищеність самих адвокатів у таких ситуаціях, так і недовіру до адвокатів з боку суддів? Адже доволі частими були випадки, коли судді не визнавали поважною причиною неявку адвоката через перебування на самоізоляції або погане самопочуття.

— Думаю, що ситуація з коронавірусом продемонструвала незахищеність не тільки певної верстви населення, а й громадян у цілому без прив’язки до професії. Оскільки ситуація з пандемією була новою для всього світу та України, звичайно, спершу тільки розроблялись якісь рекомендації подальшої роботи в таких умовах. Сьогодні в нас є й відповідне рішення Ради адвокатів України.

Мені здається, що якихось особливих випадків щодо недовіри суддів у цьому контексті не було, тому що якщо адвокат надає будь-який підтверджуючий документ про хворобу, то таких питань не виникає. Буває, адвокат може просто заявити, що він захворів, не надаючи відповідного медичного висновку. У таких випадках суд дійсно може визнати таку причину неявки неповажною. Але в принципі адвокати повинні знати про наявні механізми захисту своїх прав у таких ситуаціях.

У моїй практиці такого не було, щоб я занедужала, а суд визнав мою причини неявки на засідання неповажною. Головне — не зловживати своїми процесуальними правами. Знову ж таки, у кримінальних процесах ситуація, мабуть, виглядає дещо інакше. І тут судді частіше незадоволені тим, що адвокати не з’являються на процес. А з приводу недовіри суддів у цілому, то вона існувала й до пандемії.

— Поряд з тим, що гарантіями прав адвокатів часто нехтують,  адвокатська спільнота щороку ширшає. І навряд чи про всіх захисників можна говорити як про відданих на 100% професії. Чи має моральне право той, хто набуває статусу адвоката, бути просто звичайним ремісником, який знає закони, уміє складати процесуальні документи, але не виявляє в професії жертовності?

— Дійсно, наша спільнота розширюється з кожним роком, і для цього є ряд об’єктивних причин. По-перше, ідеться про те, що без адвокатського посвідчення особа віднедавна не може представляти інтереси клієнта в суді. По-друге, професію обирають через її престижність.

Звісно, я не можу сказати про те, що 100% адвокатів віддані професії. Тут, мабуть, усе залежить від тієї людини, яка прийшла в професію. Я теж зустрічала таких адвокатів, професійний рівень яких змушує замислитися над тим, як цим людям узагалі вдалося отримати свідоцтво. Але з мого боку було б неправильним давати оцінку тому, чи має право конкретна людина бути адвокатом чи ні. Якщо адвокат дійсно ставиться до виконання своєї роботи непрофесійно та своїми діями лише шкодить клієнту, то оцінку його діям, звісно, мають дати відповідні кваліфікаційно-дисциплінарні палати адвокатури.

Приходячи в цю професію, людина дійсно повинна усвідомлювати всю відповідальність свого вибору, адже люди приходять до нас зі своїми бідами та проблемами і цілком розраховують на якісну юридичну допомогу від адвоката. Адвокат має усвідомлювати що він просто не має права недбало ставитися до тієї роботи, за яку взявся. Звичайно, адвокат зобов’язаний докласти максимум зусиль для того, щоб знайти вирішення конкретної проблеми й максимально професійно виконати свої обов’язки перед клієнтом.

Ремісником, звичайно, можна бути, але краще бути майстром. Варто розуміти, чого саме ти хочеш. Тим, хто є звичайним ремісником, в історію адвокатури чи в рейтинг кращих точно не вдасться ввійти.

— Поділіться, будь ласка, тими принципами в роботі адвоката, які свого часу ваша мама передала вам, коли ви тільки починали перші кроки в професії.

— Звичайно, прямих розмов про те, як мені слід чинити в тій чи іншій ситуації в нас з мамою не було, але мама завжди вчила мене ділом та своїм прикладом. Мама вчила мене не боятися складнощів, уміти правильно відстоювати свої права і завжди бути на боці свого клієнта. Незважаючи на те що на тебе чинять тиск, погрожують, завжди на першому плані мають бути інтереси клієнта. Якщо в тебе є клієнт, ти повинен по максимуму зробити все, що від тебе залежить.

 На 5-му курсі я пішла на своє перше судове засідання за дорученням мами. І хоч мені було дуже страшно, я постійно намагалась відкласти такий перший досвід, мама переконувала мене в тому, що боятися нічого, а очікування не принесуть ніякого результату. Мама запевнила в тому, що варто перебороти свій страх і ще до закінчення університету спробувати свої сили на практиці.

Я довго готувалась, зібрала свою волю в кулак і пішла до суду. Ці настанови і підтримка мами мені дуже допомогли в подальшому. Коли я починала працювати з мамою, у мене була можливість не наробити помилок, бо вона мене завжди страхувала й, хоч відправляла мене в самостійне плавання, завжди стежила за тим, аби я все робила правильно та не нашкодила своєму довірителю. Тому я навчилась тому, що не потрібно зважати на обставини та просто йти в напрямку досягнення своєї мети.

— Позаду був складний рік, але попереду, як завжди перед Новим роком, — найкращі сподівання на майбутнє. Чого б ви хотіли побажати колегам у 2022 році?

— Бажаю колегам у складні часи не здаватися, залишатись сильними духом, іти вперед, розвивати адвокатуру, боротися за захист наших професійних прав, самовдосконалюватись. Нехай віднаходяться сили для подальшої боротьби за справедливість, аби ситуація в країні з кожним роком покращувалась, адже все це залежить від нас адвокатів. Якщо ми будемо згуртовані та підтримуватимемо одне одного, то принаймні в адвокатурі атмосфера щороку ставатиме кращою.

Автор публікації: Галина БОРЯК

Галина БОРЯК

адвокат