Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Дискримінація адвокатів стосовно інших категорій самозайнятих осіб щодо отримання допомоги по безробіттю: позиція Верховного Суду

Головна цитата

Питання можливості отримання допомоги по безробіттю самозайнятими особами – одне з найбільш болючих та проблемних. Верховний Суд України змінив свої ж підходи до цього питання, зазначивши, що самозайняті особи, у тому числі адвокати, не можуть бути безробітними, а отже, й отримувати відповідну допомогу по безробіттю, оскільки вони є зайнятими з моменту реєстрації як фізичної особи підприємця чи отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Однак після довгої боротьби спільноти самозайнятих осіб Верховний Суд змінив підходи до вказаного питання.

Дискримінація адвокатів стосовно інших категорій самозайнятих осіб щодо отримання допомоги по безробіттю: позиція Верховного Суду

16:34 Ср 21.07.21 Автор : Максим Панченко 332 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (голова Висоцька В.), що чітко узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) від 06 лютого 2019 року:

- Згідно з частиною першою статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата й платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їхня виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку й недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, на основі  яких була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

- Суди дійшли помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог центру зайнятості, оскільки позивачем не доведено в діях відповідача умислу на зловживання своїми обов'язками чи свідомого надання неправдивих відомостей Київському міському центру зайнятості.

- Водночас суди не врахували, що, згідно з вищевикладеними доказами, підтверджено факт відсутності доходів у ОСОБА_1 за період з 02 червня 2016 року до 05 лютого 2017 року, визначено, що відповідач у вказаний період не здійснював підприємницької діяльності.

- Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

- При цьому призначення вказаної допомоги по безробіттю пов'язується саме з наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти. Необхідними умовами для визнання особи безробітною й для виплати відповідної грошової допомоги, є не формальна реєстрація особи як суб'єкта підприємницької діяльності, фізичної особи-підприємця чи приватного підприємця, а реальне зайняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності, який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування.

- Отже, немає правових підстав для задоволення позову з огляду на те, що ОСОБА_1 на час звернення із заявою про надання статусу безробітного господарської діяльності фактично не здійснював, прибутків від такої діяльності не отримував.

- Вищевказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) від 06 лютого 2019 року.

- Отже, доводи Київського міського центру зайнятості щодо повідомлення ОСОБА_1 недостовірних даних, на підставі яких було прийнято рішення про надання статусу йому безробітного, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються обґрунтованими поясненнями відповідача, що він вважав свою реєстрацію скасованою, оскільки не подавав звітності. Крім того, ця інформація не є конфіденційною й Київський міський центр зайнятості не позбавлений права перевірити її під час прийняття рішення про надання статусу безробітного й призначення допомоги по безробіттю.

Фактично презюмується добросовісність набувача; тягар доказування протилежного покладається саме на платника грошових коштів; визначено, що необхідними умовами для визнання особи безробітною та для виплати відповідної грошової допомоги, є не формальна реєстрація особи як суб'єкта підприємницької діяльності, фізичної особи-підприємця чи самозайнятої особи, а реальне заняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності, який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування.

Але Київський апеляційний суд, скасовуючи рішення Деснянського районного суду м. Києва  (у справі № 754/17336/19) від 17.05.2021 року, зазначив, що вказані рішення Верховного Суду нібито  стосувалися самозайнятих осіб, а саме: фізичних осіб підприємців, а адвокати до них не мають жодного стосунку, і тому не мають права на отримання допомоги по безробіттю на цих же підставах.

Суб'єкт владних повноважень повинен довести вину застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю, що також повністю узгоджується із висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61–33727сво18) від 06 лютого 2019 року та правової позиції Верховного Суду у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року, у якій вже враховано зазначені висновки Об'єднаної палати.

Отже, недоведення вини застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю Позивачем (Київським міським центром зайнятості) є безумовною підставою у відмові в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд, не застосувавши норму права з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду, прийшов до висновку, що зазначене не може бути підставою для відмови в задоволенні позову Київського міського центру зайнятості (абз.6 с.6 Постанови апеляційного суду), хоча сам Київський апеляційним суд погодився з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції щодо недоведення Київським міським центром зайнятості вини застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю.

Окрім цього, апеляційним судом не враховано, що Київський міський центр зайнятості порушив Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, який затверджено наказом Мінпраці та соціальної політики України та ДПА України від 13.02.2009 року № 60/62 та підстави звернення Позивача центру зайнятості до Суду, а також підстави видання відповідних наказів про припинення виплат і реєстрації Відповідача як безробітного, були такими, що виключають один – усе це було встановлено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, виділивши окремо фізичних осіб-підприємців та адвокатів як самозайнятих осіб і зробивши дискримінаційний висновок стосовно адвокатів-самозайнятих осіб, зокрема, стосовно того, що вони не можуть отримувати допомогу по безробіттю на основі однакових підстав з фізичними-особами підприємцями та іншими самозайнятими особами. Судом апеляційної інстанції не враховано, що фізичні особи-підприємці, відповідно до норм Податкового кодексу (), також належатьдо самозайнятих осіб (абз. 11 с.5 , абз.1 с. 6 Постанови Апеляційного суду).

Також судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що висновки щодо застосування норм права, зроблені Верховним Судом у рішенні у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року (аналіз якого здійснено на с.5-6 касаційної скарги ) на користь центру зайнятості. Указане рішення прийнято не тільки на користь фізичної особи-підприємця як самозайнятої особи, у ньому також зроблені висновки на користь самозайнятих осіб-приватних підприємців та всіх суб’єктів підприємницької діяльності у відносинах з центрами зайнятості, до числа яких зараховують й адвокатів.

Отже, є всі підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні допустив дискримінацію щодо  самозайнятих осіб-адвокатів, «вивівши» їх з-під регулювання, зокрема, висновків щодо застосування норм права, зроблених Верховним Судом у рішенні у справі 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року.

На нашу думку, як правильно зазначено судом першої інстанції, у цій справі необхідно враховувати саме висновки щодо застосування норм права, викладені в Постанові Верховного Суду, прийнятій у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) від 06 лютого 2019 року та, відповідно, у рішеннях Верховного Суду, прийнятими після зазначеного рішення, у яких ураховано вказані правові висновки Об'єднаної Палати (наприклад, рішення Верховного Суду у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року і які розповсюджуються на самозайнятих осіб-адвокатів).

Зокрема, презюмується добросовісність набувача; тягар доказування протилежного покладається саме на платника грошових коштів; визначено, що необхідними умовами для визнання особи безробітною та для виплати відповідної грошової допомоги є не формальна реєстрація особи як суб'єкта підприємницької діяльності, фізичної особи-підприємця чи самозайнятої особи, а реальне заняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності, який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування.

Апеляційний суд повністю проігнорував та не надав жодної оцінки стосовно посилання суду першої інстанції на численну, у тому числі останню практику Європейського суду з прав людини за 2021 рік, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників соціальних внесків загалом та адвокатів зокрема.

Обґрунтовуючи своє рішення, Суд першої інстанції прийняв до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права, що було проігноровано судом апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції зробив висновок, що при визначенні доцільності/необхідності застосування практики ЄСПЛ слід ураховувати достатність урегульованості певних спірних відносин на законодавчому рівні відповідним Законом України, у тому числі при неоднозначному трактування норм чинного законодавства України.

Мова про якість закону й про застосування за таких обставин правила про пріоритет із найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права (наприклад, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Право на соціальний захист є невід'ємним конституційним правом громадян (стаття 64 Конституції України).

Суд першої інстанції зазначив, що у справі Gaygusuz v. Austria, § 41, ЄСПЛ установив, що право на термінову матеріальну допомогу – допомогу за системою соціального забезпечення, пов'язану з виплатою внесків у фонд страхування на випадок безробіття – було, наскільки це передбачено чинним законодавством, майновим правом для цілей статті 1 Протоколу № 1, тобто є позитивним обов’язком держави.

У справі Klein v. Austria, § 57 було зазначено, що право на соціальну допомогу, яка виплачувалася з програми пенсійного забезпечення адвокатів, було пов'язане з виплатою внесків, а якщо такі внески були зроблені, то відповідній особі не може бути відмовлено в такій допомозі.

Отже, внески в пенсійний фонд можуть відповідно до певних обставин та національного законодавства, створювати право власності (Kjartan Asmundsson v. Iceland, §39; Apostolakis v. Greece, §§28та35; Bellet, Huertas and Vialatte v. France (ухв.); Skorkiewicz v. Poland).

Окрім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Казарін проти Італії» (заява № 4893/13) від 11.02.2021 року Суд також установив, що держава фактично вже надала людині соціальну допомогу, її перерахунок і подальші спроби повернути виплачені кошти становитимуть втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу 1 Конвенції.

Нині  зазначена справа, яка цікава адвокатській спільноті, розглядається у Верховному Суді (доповідач Осіян О.М.), проте, чи залишиться в силі рішення апеляційної інстанції та, відповідно,  дискримінація адвокатів щодо отримання допомоги по безробіттю стосовно  інших категорій самозайнятих осіб залежить саме від Верховного Суду.

Автор публікації: Максим Панченко

 

Інші публікації автора

Вестник:№6 червень 2021 - Вісник;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Річний звіт НААУ 2020;
Навчальні продукти для адвокатів;
Про НААУ Вісник;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування