Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Голова комітету НААУ з гуманітарних питань Наталія Пліса: «Заради деяких адвокатів варто піти в суд, щоб послухати, як вони виступають»

Головна цитата

Адвокатська практика — перегони для найбільш управних і талановитих. У своїх забігах адвокати набувають досвіду, і за ними стає дуже цікаво спостерігати не лише в суді. З жовтня 2019 року Наталія ПЛІСА очолює в Національній асоціації адвокатів України комітет з гуманітарних питань і творчих ініціатив, завдяки якому правники мають змогу розкрити інші свої таланти — письменницькі, поетичні, акторські, живописні. Зокрема, можна взяти участь у першому всеукраїнському конкурсі прози «Особистий погляд». Визначити переможця мають у першій половині липня.

Голова комітету НААУ з гуманітарних питань Наталія Пліса: «Заради деяких адвокатів варто піти в суд, щоб послухати, як вони виступають»

17:36 Пт 18.06.21 Автор : Наталія Пліса 1650 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

«Коли адвокат — автор тільки своїх промов, його мало хто може почути»

— Наталіє Михайлівно, як виникла ідея створення такого конкурсу й навіщо взагалі це потрібно адвокатові?

— Будь-яка творчість у принципі потрібна сама по собі. Не лише адвокату, а будь-якій людині, котра займається активною діяльністю. Вважаю, що для людей такої серйозної професії, як адвокат, це певного роду віддушина, особливо для тих, хто відчуває до цього покликання. І, як з’ясувалося, талановитих людей серед адвокатів дуже багато. Наш перший досвід виявлення творчих особистостей в адвокатурі відбувся в минулому році, коли ми оголосили поетичний конкурс «Адвокатська ліра». До нього долучилося досить багато наших колег, близько 30. Було кілька номінацій, у кожній з яких ми визначили переможця, а наприкінці року відбулося вручення нагород.

У нас дійсно багато талановитих поетів. Сподіваюся, що серед письменників ми так само виявимо справжні таланти. А щодо ідей, то в нас досить великий комітет, є ядро найактивніших, де ідеї просто вирують. Якби не епідеміологічні обмеження, ми б, звичайно, розгорнулися дійсно потужно. Та поки публічні заходи для нас недоступні, ми намагаємося виходити з можливостей, що надає час. Тож навіть творчі вечори наших колег нині, на жаль, проходять лише онлайн.

Стосовно конкурсу прози, то плани в нас дійсно амбітні. Ідея може здаватися дещо божевільною, але ми дуже сподіваємося, що зможемо її втілити. За результатами цього конкурсу нам би хотілося поставити театральну виставу за твором переможця.

— Хто міг би виступити режисером? Можливо, хтось також від адвокатської спільноти? І де, в яких стінах можна було б поставити таку виставу?

— У нашому комітеті є як творчі особистості, так і люди дуже активні, які відверто зізнаються, що далекі від творчості, проте чудово втілюють ідеї. Я щиро вдячна своєму заступникові Павлу Баранцеву, який має практичну жилку, тож уже зараз, заздалегідь, б’є тривогу — шукає сцену, на якій можна було б реалізувати таке театралізоване дійство. Щодо режисера, то в нас була ідея залучити спеціаліста в цій справі. Проте, акторами в ідеалі ми, звісно, бачимо адвокатів. Це також може бути дуже цікавий досвід.

Не знаю, що із цього вийде та як укладемося в терміни. Поки що ми навіть конкурс дещо розширили в часі, адже, як відомо, адвокати — люди дуже зайняті, а тому поки що дуже повільно долучаються до конкурсу. І якщо поетичний конкурс у нас, можна сказати, пройшов як по маслу (поезія, як бачиться, більш легкий жанр хоча б тому, що вірші, як правило, коротші за прозові твори; до того ж то були карантинні часи, разом з тим наближалися новорічні свята, і, мабуть, було більше вільного часу), то тепер в адвокатів саме «жнива», тож доводиться по кілька разів писати оголошення у «Фейсбуку» та смикати буквально кожного талановитого адвоката з тих, кого знаю особисто. З кожним намагаюся розмовляти, бо дуже хочеться, щоб вони все ж узяли участь.

Адже, коли адвокат — автор тільки своїх промов, його мало хто може почути. Я вважаю, що в нас є колеги, заради яких варто піти в суд, щоб послухати, як вони виступають. А там, де справа стосується творчості, усе ще цікавіше, бо адвокат виходить за межі своєї професійної діяльності.

— До речі, в індійському суді заборонено виступати під музику. Як уважаєте, наші індійські колеги-правозахисники від цієї заборони втратили чи здобули?

— (Сміється). Це звучить дещо як жарт. Наскільки я знаю, Індія — узагалі дуже співоча нація. Особисто я ще пам’ятаю епоху індійського кіно, коли всі ходили в кінотеатри на ці фільми. У них дійсно рідко відбувалися діалоги — суцільні співи й танці. А якщо виступати під музику ще й у суді… Можливо, вони й втратили, адже, мені здається, це візитівка нації. Проте для нас виступ у суді під музику виглядатиме досить дивно.

«Люди, котрі вміють малювати, завжди видавалися мені прибульцями»

— Одеський адвокат Олексій Куревін став першою ластівкою — живописцем від спільноти, виставку якого організував комітет. Вона пройшла у Вищій школі адвокатури, а традицію експонувати картини талановитих правозахисників започаткувала голова НААУ Лідія Ізовітова. Що в принципі малюють адвокати, як вони малюють?

— Як правило, це живопис, що зображає природу, квіти. Мабуть, це ті барви, яких не вистачає в адвокатських буднях. Узагалі, люди, котрі уміють малювати, завжди здавалися мені прибульцями. Я, правда, не розумію, як малюють. Багато хто питає, як я пишу вірші, проте я й цього пояснити не можу. Та коли бачиш це різноманіття фарб… Причому фарби не обов’язково мають бути яскравими. Враження від намальованої живою людиною справжньої картини дійсно незрівнянні.

Як правило, живопис, що експонується під час творчих вечорів на заходах комітету, дуже яскравий та барвистий. Можливо, він — вираження тих емоцій, що адвокати не мають можливості висловити у своїй професійній діяльності. Я дійсно вважаю, що творчість — це віддушина. І чим складніша справа, якою займається людина, тим, на мою думку, вона яскравіша. Адже, навіть читаючи вірші колег, я не розумію, як таке може відбутися, як вони створюються.

Натхнення часом відвідує в найбільш невідповідні моменти — на судових засіданнях приходять думки, під час поїздок до суду в інше місто, навіть одного разу в мене це було на засіданні комітету Верховної Ради під час обговорення змін до діючого КПК. Це я про власну творчість. Сідаєш, записуєш і не дуже вже чуєш, що відбувається навкруги. Але натхнення — така річ, яку слід втримати, коли приходить.

— З якими емоціями проходять творчі вечори, в яких беруть участь адвокати — як митці та як гості?

— Я вже згадувала, що частина заходів комітету проходила онлайн. Наприклад, творчий вечір Олександра Черних, який пише чудову прозу українською. В якості гостей були присутніми всього кілька людей, адже паралельно в нас проходила виставка живопису нашої колеги зі Львова Анни Мацієвської, до речі, неймовірно були намальовані квіти — просто як живі. Олександр читав свої прозові твори. Ніколи не чула, як він виступає в суді, але свої власні оповідання читає він просто до мурашок. Причому в нього, крім складних і серйозних тем, є досить іронічні речі.

Ми щиро сміялися, і враження складалися найсвітліші. Це був не єдиний творчий вечір Олександра, який я відвідала. І він чудово його продумав: читав на фоні екрана, на який транслювалися тематичні зображення, було й музичне оформлення. Початок кожного оповідання супроводжувався музикою, яка затихала за кілька секунд, а всі ми вже перебували в цілковитій магії його голосу.

На жаль, у нас було не так багато творчих вечорів. Сподіваюся, найближчим часом усе ж буде можливість реалізувати й такі зустрічі. У нас є один давній задум. Не називатиму прізвища одного нашого неймовірно талановитого колеги, але я його дойму. Адже те, як він пише, обов’язково мають почути всі.

Свій творчий вечір я проводила ще до запровадження карантинних обмежень, і на ньому були присутні не лише адвокати, а й близькі мені люди. Це було чудово. Але при такій формі заходу авторам дійсно дуже важливо мати контакт із публікою. Дуже сподіваюся, що досить скоро ми зможемо повернутися до цієї довгоочікуваної живої форми зустрічей з колегами.

— Конкурс поезії, проведений комітетом, дав змогу переконатися, що адвокати можуть писати у віршах. А як ви оцінюєте адвокатський гумор, якого так багато в їхніх профілях, у судових пабліках?

— Він специфічний. Але маю сказати, що з почуттям гумору в адвокатурі все гаразд. Я взагалі люблю людей з почуттям гумору. У нас жартують, що адвокат без почуття гумору — це прокурор. Мабуть, щось у цьому є.

До речі, на поетичному конкурсі була гумористично-сатирична номінація, в якій перемогла наша молода колега Юлія Газізова, котра зараз є членом нашого комітету. Тож гумор — це чудово. А коли він римований, то, вважаю, це взагалі найвищий пілотаж. В Юлії, до речі, сатиричні вірші, які навіть більше походять на байки, адже мають повчальний зміст. Це дуже талановито.

«Розумію, що це практично, але це негарно, нежіночно»

— Спостереження під час однієї з

прогулянок по весняній столиці наштовхнули вас на роздуми, що мами ваших однолітків зараз, можливо, мають останній шанс прищепити своїм донькам естетичний смак і почуття стилю. Ви написали про це у «Фейсбуку». А кому завдячуєте своєю жіночністю, чуттям прекрасного, міри?

— По-перше, дуже приємно, що ви так підготувалися до інтерв’ю й навіть дослідили мої пости. (Сміється.) То був покрик душі. Я дуже рідко публікую дописи у «Фейсбуку», але, якщо вже пишу, це означає, що мене дійсно щось зачепило. Насправді я дуже вдячна своїм батькам, які вклали це в мене однозначно й початково. Велику долю смаку, як не дивно, мені прищепив мій молодший брат — людина, яка ще в досить юному віці оцінювала мої вбрання, коли я збиралася, наприклад, на шкільну дискотеку. І повірте, коли він казав «це не те», я дослухалась. Уважаю, його внесок також є.

До речі, нині він теж адвокат, ми працюємо разом. Тож у наших батьків у родині два адвокати, чому вони неймовірно раді. Тому переконана, що перш за все це мої найближчі люди. І певною мірою мені підказує мій уже дорослий син. Він пише музику й багато чого оцінює як критик. Його думка для мене

також важлива.

— Цьогоріч я виявила, що весняна колекція одного з найпопулярніших магазинів, де я завжди купувала взуття на підборах, на 100% складається з кросівок. Дуже важко залишатися гарною та жіночною, коли мода нав’язується.

— Це якраз друга частина мого розчарування. Після того як я спостерігала на вулицях дивно одягнених створінь. Повністю погоджуюся: коли після крайнього локдауну (хотілося б сказати останнього) відкрилися магазини, так сталося, що мені потрібно було вийти за покупками, і я зайшла туди, де завжди купувала модельне взуття, то просто не повірила власним очам.

Не могла збагнути, як у відділах, де завжди було виключно витончене взуття, дійсно, або кросівки, або ці абсолютно жахливі черевики на протекторній платформі. Це просто катастрофа. Розумію, що нині мікс стилів. Це вже норма, але ж це жахливо. Розумію, що це практично, проте це негарно, нежіночно, невитончено. Для мене це, звичайно, свідоцтво втрати жіночності, вишуканості, стилю та почуття міри.

Мій син, наприклад, досить стильно одягається. Звичайно, в юності мода на жахливі хлопчачі джинси із широкими штанинами та іншими не досить приємними для очей деталями зачепила і його. Проте після цього він різко переключився з них на костюми-трійки з краватками, а тепер прийшов до золотої середини. Тому за нього, слава Богу, я спокійна. Проте не хотілось би, щоб слов’янські жінки та дівчата втратили звання найкрасивіших і таких, які завжди вирізнялися витонченим смаком. Із цим потрібно щось робити.

«Творчість — це захисна реакція організму»

— 22 роки тому вийшла перша платівка з вашими авторськими піснями, і ви тільки тепер замислилися, що, мабуть, настав час записувати нову. Із чим пов’язана така велика перерва?

— Річ у тім, що той диск з’явився експромтом та став сюрпризом і для мене самої. Він не записувався як платівка. У той час я працювала в одній приватній компанії, і наш керівник поїхав у тривале відрядження в Штати. До нього вилітав адвокат цієї компанії, нині мій колега та партнер Андрій Циганков, який відвіз шефу поздоровлення з днем народження від співробітників. Я зі свого боку записала музичне поздоровлення: просто співала під гітару, ми знімали це на професійну кінокамеру. Потім з цього запису «зняли» звук і записали на диск, що для мене теж стало сюрпризом, адже мені подарували цей диск із моїми власними піснями у моєму виконанні. Я була в захваті. Зрозуміло, що запис не студійний, але в принципі якість хороша.

Зараз я, звичайно, замислилася над тим, аби записати щось професійно, у студії. Але до цього йду дуже повільно. Так само повільно, як підходила і до власної книжки «Арпеджіо душі», яка вийшла о 2006 році, і до своїх творчих вечорів. Завжди має бути чарівний поштовх. Найчастіше його робить А.Циганков, який каже: «Усе, досить. Усі запитують, коли буде творчий вечір». Ми їдемо, шукаємо місце для його проведення, і за два місяці подія відбувається. Тому не виключено, що й платівка з’явиться спонтанно. І ми почнемо запис. В усякому разі мені б цього дуже сильно хотілося. У мене близько 50 пісень, з яких добру половину чудово було б записати на професійній студії. Отже, є чого прагнути. Думаю, творче зростання в мене ще попереду.

— Нині на території ВДНГ проходить мультимедійна виставка, присвячена Чорнобилю. Готуючи її, організатор особисто збирав історії людей, причетних до цієї трагедії. 35 років

тому ваш тато зателефонував вашій мамі та сказав, що на одному з об’єктів великі проблеми й він негайно від’їжджає. Так він за добу організував відправку Львівського оперативного полку, яким тоді командував, у зону катастрофи. Історія вашого тата, мабуть, не потрапила на цю виставку.

— Ні. Але, дійсно, одним з об’єктів, що були у відомстві мого батька, коли він командував Львівським оперативним полком, був саме Чорнобиль. Коли це відбулося, він був одним з перших, кому довелося відреагувати. Місяць полк перебував у 30-кілометровій зоні, забезпечуючи охорону. У результаті, звичайно, мій батько дістав свою долю опромінення, що створили певні наслідки для здоров’я. І він досі дуже уважно та трепетно ставиться до цієї теми, є афгано-чорнобильське братство ветеранів-військовослужбовців, яке не залишає цієї теми без уваги. Вони видають книжки про Чорнобиль, прагнуть донести до нинішнього покоління всю гостроту трагедії — саме для того, щоб вона більше ніколи не повторилася. Цьогоріч, у 35-ту річницю, батько з-поміж інших військовослужбовців, які забезпечували ліквідацію наслідків аварії, був відзначений державною нагородою. І для нього це значна частина  життя. Борони Боже, щоб це повторилося.

— Вірю, що комітет, який ви очолюєте, — справжній відпочинок для серця й розуму багатьох адвокатів. Дехто, можливо, уважає творчість легким жанром. Може, хочете наостанок додати історію з адвокатської практики?

— За першою освітою я вчитель французької мови. Недавно, як з’ясувалося, був День філолога. Я про це не знала — мене поздоровив клієнт. І знаєте, про що я подумала? Що філолог у мені прокидається, як правило, дуже часто, коли читаю протоколи допитів. Коли перебуваю з клієнтом на допиті й нам дають почитати протокол, — жахаюсь. Я вже перестала розставляти коми, тому що це просто нікуди не годиться. Беру ручку, іноді навіть хотілося взяти червону, виправляю помилки, ставлю позначки на полях. Першого разу, коли виправляла такий протокол, хотілося поставити під ним оцінку «два».

Усі наші знання й уміння ми намагаємося застосувати до нашої професії. Так само в професії стараємося не були чоботарями без чобіт. Коли людина дістає такий неоціненний багаж знань і стає адвокатом, мені здається, як мінімум, її близьким дуже пощастило. Адже часто можна застерегти своїх найрідніших від необдуманих кроків.

Тому вважаю, що з професією мені дуже пощастило. В адвокатуру я потрапила дійсно випадково, можна сказати, з легкої руки А.Циганкова, який на той час уже був адвокатом. Власне, він і порадив мені піти в цьому напрямку. Зараз ми працюємо з ним у тандемі, і хочу сказати, що чим далі, тим цікавіше. Завжди є чому вчитися.

Більше того, переконана, що моя професія дає мені позитивні емоції та натхнення, яке потім виливається у творчість. Це певний антагонізм. Тому що професія досить складна. У ній ми і психологи, і захисники, і янголи-охоронці. Й емоції, що дістаєш від роботи, не завжди позитивні, до нас же люди приходять не з гарними новинами, а з проблемами. Тому, можливо, творчість — це захисна реакція організму, особливо для творчої людини. А яскравими спалахами натхнення варто користуватися. Я, наприклад, уважаю це даром і дуже вдячна, що мене ним наділено.

Стаття опублікована у виданні "Закон і Бізнес".

Автор публікації: Наталія Пліса

 

Інші публікації автора

Вестник:№6 червень 2021 - Вісник;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Річний звіт НААУ 2020;
Навчальні продукти для адвокатів;
Про НААУ Вісник;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування