Національна Асоціація Адвокатів УкраЇни - Від слюсаря до знаного адвоката. Непростий шлях старійшини адвокатури Анатолія Леонтійовича Стасишина

Головна цитата

Він довго йшов до своєї цілі й уже більше 20-ти років залишається знаним у місті адвокатом, активним громадським діячем та правозахисником. За своє життя Стасишин Анатолій Леонтійович спробував себе у багатьох сферах: працював слюсарем на заводі, був державним службовцем, юристом у банківській установі, викладав у ЗВО, а з 1998 р. успішно займається адвокатською діяльністю, є засновником і керівником відомої громадської організації «Подільська правозахисна фундація». 18 грудня 2020 році за високу професійну майстерність, вагомий внесок у забезпечення захисту прав і свобод людини, розвиток адвокатури Анатолій Леонтійович нагороджений орденом «Видатний адвокат України». Це вища нагорода Національної асоціації адвокатів України. Однак при спілкуванні з паном Анатолієм забуваєш про його поважність та із задоволенням слухаєш розповідь про неймовірне, активне та насичене життя.

Від слюсаря до знаного адвоката. Непростий шлях старійшини адвокатури Анатолія Леонтійовича Стасишина

13:00 Пн 04.01.21 Автор : Ольга Задорожна, Анастасія Площинська 2104 Переглядів 0 Коментарів Версія для друку

 

Як і з чого почався Ваш шлях у юриспруденції? Чи мріяли Ви ще із дитинства стати юристом?

Щоб  сказати, що в дитинстві мріяв стати юристом, то це буде неправда. Після закінчення школи, коли майже всі мої однокласники вирішили бути військовими, я теж попробував стати військовим юристом, хоч повністю не знав, що це таке. Спроба вступити до Червонопрапорного військового інституту  (знаходиться в м. Москва), який готував військові кадри (прокурорів і суддів військового трибуналу) провалилася. Пізніше все ж поступив до престижного Московського юридичного інституту, який успішно закінчив. Нині це Московський юридичний університет імені О. Кутафіна.

Отримав певний досвід у вирішені конфліктів, коли працював у виконкомі Хмельницької обласної ради консультантом. У ті роки загальні суди (тоді їх називали «народні суди») не були настільки завантажені, як зараз. Раніше людина писала скаргу про порушення свого права й надсилала, наприклад, до  облвиконкому, де вивчали суть порушення, шляхи його вирішення. Згодом на місце виїжджали фахівці, додатково з’ясовували обґрунтованість скарги і все дуже швидко вирішувалося. На розгляд звернення давали 30 днів (у термінових випадках – до 10 днів), та й рішення приймали негайно: виправляли допущені помилки або давали аргументовану й мотивовану відповідь щодо неможливості вирішення проблеми. Для мене це був значний досвід у вирішені спорів і шляхів розв’язання суперечок: трудових, житлових, земельних.

У 1991 році у структурі виконавчого комітету обласної ради утворилося нове управління зовнішньо-економічних зв’язків, куди я перейшов на посаду головного спеціаліста – юриста. У той час Україна стала незалежною, розпочалася жвава міжнародна торгівля, розвивалися бартерні операції, будувалися абсолютно нові відносини в діяльності наших підприємств.

Це була надзвичайно цікава діяльність. Закони, інші нормативні акти, які б регулювали зовнішньо-економічну діяльність в Україні, були практично відсутні. Набутих під час навчання в інституті знань із міжнародного права було замало, а тому доводилосья і працювати, і набувати нових знань – одночасно. Отриманий досвід у цій сфері став мені в нагоді, коли став адвокатом.

Що надихнуло Вас на вибір адвокатської професії, чому Ви вирішили стати саме адвокатом, а не прокурором чи нотаріусом?

Так сталося, що, перейшовши працювати в банківську установу – Укрексімбанк, філія якого була створена в нашому місті в 1995 році, я запропонував керівництву серед інших банківських послуг здійснювати факторингові операції. Ця ідея виникла після ознайомлення з досвідом колег із Дойчебанку АГ (м. Франкфурт, Німеччина).

Про такі фінансові послуги тоді знали мало. Лише у новому Цивільному кодексі України цьому виду договорів присвячена ціла глава, а тоді в цій сфері ми робили тільки перші кроки. Натомість після вдалих банківських операцій, набутого досвіду вирішення справ в арбітражних судах (тепер це господарські суди) я вирішив спробувати себе на самостійній роботі в якості адвоката. Уважав, що саме в цій сфері зможу реалізувати набутий досвід і знання. Водночас робота нотаріуса видавалася мені малорухливою, нецікавою, а прокурорський працівник із мене взагалі був ніякий, оскільки маю вроджене відчуття свободи і справедливості.

У радянські часи попасти в адвокатуру було досить складно: я мав би зайняти вакантну посаду адвоката колегії адвокатів лише тоді, коли хтось із членів колегії помирає або важко хворіє і не може виконувати свої обов’язки. Це було малореальним. Нарешті в 1998 році я склав іспити, прийняв присягу і за рішенням Хмельницької кваліфікаційно-дисциплінарній комісії став адвокатом.

Розкажіть про основні напрямки своєї діяльності. Яким справам зазвичай віддавали перевагу?

За роки перебування на державній службі я набув знання й досвід у дуже специфічному і вузькому сегменті права – зовнішньоекономічній діяльності. Тому з радістю ділився знаннями й досвідом з іншими: читав лекції для майбутніх митників у центрі підготовки митних служб, протягом шести років викладав міжнародне приватне право у Хмельницькому інституті управління та права. Ставши адвокатом, не роздумував, чим маю займатися, у якій сфері права спеціалізуватися. Однак із часом така діяльність перестала бути ексклюзивною, і для того, щоб бути більш затребуваним як адвокат, потрібно було спеціалізуватися в інших галузях права.

І знову я багато вчився. Мені завжди було соромно, що людина, прийшовши за порадою до адвоката, не зможе отримати відповіді на свої питання.

Окрім того, що я вчився сам, у мене було ще й багато вихованців: студенти, які проходили практику, молоді юристи, що робили свої перші кроки.  У 2000 році я зі своїми молодими однодумцями заснували громадську організацію «Подільська правозахисна фундація», яка стала для молодих юристів справжньою школою життя. Беручи участь у проектах, які ми виконували за фінансової підтримки міжнародних донорів, більше двох десятків випускників  юридичних вишів отримали неоціненний досвід практичної роботи. Багато з них потім стало професійними адвокатами, суддями, працівниками прокуратури. У свою чергу я з радістю ділився з ними набутими знаннями й практичними порадами, оскільки зі свого досвіду знав, як це важливо для юристів-початківців. Я ніколи не намагався когось відкинути чи не взяти до себе. Завжди памятав, що сам був у такій ролі, коли не було в кого запитати поради і треба було все робити самому, учитися на своїх власних помилках.

Які справи із Вашої практики запам’яталися найбільше? Поділіться, будь ласка, цікавим випадком із практики, за який Ви відчуваєте особливу гордість?

У 2011 році до мене звернулася сім’я людини, яку підозрювали у скоєнні умисного вбивства молодої дівчини із м. Староконстянтинів. Це було дуже резонансне вбивство, яке набуло широкого розголосу в ЗМІ. У вчинені вбивства підозрювали двох молодих хлопців, яких затримали через 3 місяці після здійснення злочину.  Ознайомившись зі справою, я зрозумів, що доказів їхньої причетності до злочину працівниками міліції не зібрано, а визнати свою вину в тяжкому злочині, тим самим оговоривши себе, їх змусили шляхом насильства й катування. Тому разом зі своїм колегою, адвокатом Володимиром Шкодяком, ми зробили все, щоб  у 2014 році вироком Красилівського районного суду цих хлопців було виправдано. Я горджуся цією справою, адже доклав дуже багато зусиль, щоб не були засуджені невинні. У моїй практиці це не перший виправдувальний вирок у справах, де я брав участь у якості захисника, однак ця справа мені запам’яталася особливо.

Чи були у Вашій діяльності конфліктні ситуації з клієнтами? Яку пораду можете дати молодим адвокатам для ефективної побудови взаємовідносин із клієнтами?

Робота з клієнтами – це дуже важливо! Коли людина приходить на консультацію, а потім доручає супроводжувати її справу в суді, займатися вирішенням її правової  проблеми, людину не можна одразу відчути на сумісність поглядів. Навіть я, маючи професійне «чуття», іноді теж помиляюся. У мене двічі були такі конфлікти. Одного разу я написав одному чоловікові апеляційну скаргу на рішення районного суду у справі, у якій участі не брав. Це стосувалося спадкового майна. На жаль, апеляційну скаргу судом не була задоволено, проте цей чоловік вирішив, що я отримав незаслужену винагороду за підготовку його скарги. Навіть до суду звертався, однак у позові йому було відмовлено. Цей випадок був для мене досить повчальним.

Ще пригадую один випадок, коли звернулася жінка із районного центру щодо земельного питання. Я вивчив документи, визначив для себе правову позицію, підготував позов до суду і як тільки суд прийняв справу до провадження, ця жінка прийшла й попросила гроші назад. Я запропонував їй повернути частину коштів із урахуванням часу, витраченого на підготовку документів і позову. Це її дуже обурило. З одного боку, можна було б повернути їй всі кошти та забути цей випадок назавжди, а з іншого, моя праця повинна мати якусь винагороду. Ну як так? Я ж заробив ці гроші чесною працею. Ми все ж таки порозумілися, але такі випадки між адвокатами й клієнтами бувають досить часто, думаю, що мої колеги це підтвердять.   

Указані ситуації надзвичайно неприємні, вони сіють недовіру і до адвоката, і до клієнтів, споживачів наших послуг. Адвокатові, який зрозумів, що при отримані доручення на ведення справи все ж помилився, відчуває психологічну несумісність зі своїм клієнтом або передбачає можливий конфлікт, потрібно вчасно розривати угоду, віддавати частину грошей чи навіть усі і цивілізовано розходитися, виходити із справи.

Чи траплялися погрози чи загрози життю Вашому або Ваших близьких у зв’язку із Вашою діяльністю?

Неприємні спогади. У справі про вбивство молодої дівчини, про яке говорив вище, під час ознайомлення із матеріалами кримінальної справи, зібраними на досудовому слідстві, я побачив багато документів, присвячених моїй скромній особі: фотознімки мого офісу, мого рекламного біг-борду, візитки, детальний опис послуг, які надаю тощо. Усе це було докладно описано, але чому, на підставі чого? Дозволу на проведення таких негласних слідчих дій, зібрання даних про адвоката ніхто не давав. Мабуть, усе це збирали із метою психологічного тиску, щоб я відмовився від свого клієнта, або, злякавшись, пішов на зговір зі слідством.

Був й інший випадок, що стосувався справи блогера, який побив учасника АТО і якого притягували до відповідальності за хуліганство. Така категорія справ мені ніколи не подобалася, але на прохання своєї знайомої взявся за цю справу. У блогера був адвокат, але він під тиском радикальних організацій відмовився. На мене теж розпочався шалений тиск: після кожного судового засідання на мене чекали, супроводжували мене до офісу, на мобільний телефон отримував  погрози, лайки. Фактично відбувався своєрідний  психологічний  тиск, щоб я відмовився від захисту цієї особи. Натомість, я наскільки міг, пояснював  їм свою позицію щодо принципів захисту, дискутував, переконував. Однак, як кожна людина, він має право на дотримання його процесуальних прав, свобод і інтересів, на вільний вибір захисника, а я, у свою чергу, зобовязаний йому в цьому допомогти законними засобами й методами. 

Ототожнювати адвоката, як сепаратиста або як співучасника злочину – це верх безграмотності, правове невігластво.  Шкода, що окремі журналісти, які висвітлювали цей процес, цього теж не розуміли. Можливо молодому адвокату було б дуже складно вистояти в тій ситуації, але я з позиції своїх обов’язків захисника, не міг би вчинити по-іншому та відмовитися від його захисту. Це були лише два конкретних випадки, сподіваюся, що вони останні в моєму житті.

Якось я продивлявся звіт НААУ за 2019 рік про вчинення насильства щодо адвокатів: кримінальне переслідування, убивства, знищення їхнього майна (автомобілів,  офісів,  здійснення несанкціонованих обшуків, негласних слідчих дій). Таке враження, що живемо не в цивілізованій країні, що знаходиться в центрі Європи, а десь на далеких островах, де править беззаконня і свавілля. Проте в Україні, яку любимо, у правовій державі, яку будуємо, так бути не повинно.

Як, на Вашу думку, змінилася адвокатура за останні 10 років? Що хорошого вона втратила, а що набула?

Попередній Закон «Про адвокатуру», який діяв до 2012 року, значно програє  у своєму наповнені чинному. Зокрема, у новому Законі «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» дуже багато новел, яких не було раніше. Це на краще. Наприклад, чітко виписані обов’язки й права адвоката, принципові положення його роботи, дисциплінарна відповідальність, засади формування системи органів адвокатського самоврядування, створення НААУ, ЄРАУ. Це добре. І зміни потрібні теж. На мій погляд, меж вдосконаленню цього  закону  немає. Однак викликає щирий жаль намагання багатьох політиків у котре  врегулювати діяльність адвокатів на свій смак і лад, знову і знову переглядати закон, за яким ми тривалий час працюємо. Певно, що комусь дуже хочеться прибрати до «рук» адвокатуру  та нею керувати. 

Проте і в чинному Законі є деякі вади, які до кінця мені не подобаються. Насамперед, це стосується гарантій адвокатської діяльності: заборони проникнення в житло або інше володіння адвоката, у якому знаходиться його робоче місце, проведення в них огляду, обшуку чи інших слідчих (розшукових) дій, проведення особистого обшуку адвоката, огляду, витребування чи вилучення речей і документів адвоката; заборони збирання інформації щодо спілкування, листування, інших комунікацій адвоката; удосконалення механізму адвокатського запиту. До речі, із цією проблемою в адвокатів постійно виникають проблеми. Я десять років тому навіть звертався до Конституційного Суду України з офіційним тлумаченням статті 6 Закону «Про адвокатуру» (щодо права на запит), однак цей орган фактично відмовився досліджувати підняте питання. У законі, на мою думку, має бути чітко описаний обсяг інформації, яка не підлягає розкриттю на адвокатський запит (тільки таємної та службової інформації або, що стосується життя фізичної особи). У адвокатів насправді не так багато способів законно збирати докази  у справі, як і реальних можливостей впливу примусити посадових осіб надавати конкретні відповіді на запити.

Щодо позитивних змін, то вважаю, кращим став порядок вступу у професію. Колись мої колеги, які давно працюють в адвокатурі, розповідали, як здійснювалося навчання в колегії адвокатів. Молоді юристи заходили туди не масово, по 40-50 чоловік, а лише по 1-2. Досвідчені адвокати передавали свій досвід, знання, навчали професії, що давало можливість молодим адвокатам  досить швидко адаптуватися до системи цієї роботи. А зараз нас дуже багато. Тільки за останні кілька років у нашій області адвокатами стали більше 1 000 осіб, а їх ще треба всіх треба навчити, увести в професію. І те, що НААУ, рада адвокатів проводять навчання через тренінги, веб-семінари, лекції – це нормально. Бо скільки того підручника не вчи, головне – це досвід! Щоб отримати хорошого суддю, кажуть, потрібно років 10. Так і професійного адвоката не можна підготувати в коротший строк, допоки він не оволодіє всіма особливостями й тонкощами цієї професії.

Які поради Ви могли б надати молодим адвокатів на старті професійної кар’єри?

Любити людей, шанувати їх, не бачити в кожному з них тільки потенційного клієнта. Бути порядними настільки, що, коли людина приходить за порадою, то не гонитися за грошима. Якщо не можеш дати відповіді, то варто чесно сказати, що я не знаю і не можу вирішити питання. Але, якщо взявся за роботу, то зробити все, щоб  клієнт отримав позитивний результат, а для адвоката, який довів свою правову позицію, прийняту судом, такий результат  буде найбільшим драйвом.

Що б Ви побажали колегам, особливо молодим адвокатам, які тільки вступають у професію із нагоди професійного свята?

Приємно, що в нас, як і суддів і прокурорів, є своє професійне свято, а не лише загальний День юриста.

Бажаю всім добра, вірити, що в нас усе вийде, радіти професійним успіхам  своїх колег. Я усім адвокатам – і молодим, і адвокатам старшого віку, бажаю, у першу чергу, міцного здоров’я та вистояти у цей жахливий період пандемії. Ми змінюємося, усе змінюється, світ змінюється, але не повинні змінюватися наші дружні стосунки, почуття поваги до колег «по цеху». Чого всім й бажаю.

Інтерв’ю зібране за сприяння Ради адвокатів Хмельницької області та регіонального представництва Молодіжного комітету НААУ - «UNBA NextGen» у Хмельницькій області.

Автор публікації: Ольга Задорожна

Автор публікації: Анастасія Площинська

 

Інші публікації автора

Вестник:№6 червень 2021 - Вісник;
Рекомендації щодо захисту професейних та;
АНАЛІЗ ПОРУШЕНЬ ПРАВ ТА ГАРАНТІЙ;
Річний звіт НААУ 2020;
Навчальні продукти для адвокатів;
Про НААУ Вісник;
НеВестник 4

Категорії

Надішліть файл із текстом публікації у форматі *.doc, фотографію за тематикою у розмірі 640х400 та Ваше фото.

Оберіть файл

НААУ вітає Вас на новому сайті!

Ця онлайн-платформа розроблена відповідно до структури глобального корпоративного сайту та сприяє кращому розумінню компетенції та напрямків діяльності Національної асоціації адвокатів України (НААУ). Сайт демонструє наше прагнення відповідати найвищим інформаційним стандартам сучасності. За його допомогою асоціація має змогу активно взаємодіяти із кожним користувачем.
Запрошуємо почати ознайомлення з порталом

Дізнатись що нового? Почати користування