7 правових позицій Верховного суду про застосування обмежувальних приписів

Перед тим, як перейти до безпосереднього аналізу правових висновків, пропонуємо короткий теоретичний відступ до норм матеріального та процесуального права.

Теоретична частина

До того часу, доки Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (так звана Стамбульська конвенція) не ратифікована Україною,  основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі для зручності ЗУ № 2229-VIII).

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав й інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

До теоретичної частини в цьому випадку дуже доречно додати коротку «історичну довідку», зокрема посилання на Пояснювальну записку (її можна скачати за посиланням), що додана до вказаного ЗУ, коли він був ще законопроектом. Із указаної  Пояснювальної записки зрозумілою стає  мета прийняття ЗУ № 2229-VIII, а саме: «необхідність прийняття акта (мається на увазі ЗУ № 2229-VIII) зумовлена також підготовкою до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція).

Отже, по-перше, на що варто звернути увагу, це той факт, що прийняття ЗУ № 2229-VIII – не кінцева ціль, а певна підготовка на загальнодержавному правовому рівні до нових методів роботи (у тому числі й поява кримінальної відповідальності) із таким «соціальним явищем» як домашнє насильство. По друге,  прийняття вищевказаного закону, це певна передумова для ратифікації Стамбульської конвенції в подальшому. І третій важливий момент – це розуміння, що ЗУ № 2229-VIII необхідно трактувати й застосовувати саме в контексті й дусі Стамбульської конвенції.

Працюючи зі справами, пов’язаними з домашнім насильством, не важливо, на чиєму боці адвокат здійснює свою професійну діяльність, важливо пам’ятати, що саме за допомогою Закону № 2229-VIII держава, декларуючи нульову толерантність до домашнього насильства і визнаючи його суспільну небезпечність, упровадила нові підходи до протидії цьому соціальному явищу й запровадила такий новий юридичний інструмент – обмежувальний припис.

Норми матеріального права

Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Як бачимо, визначення домашнього насильства має широкий елементний склад, який може проявлятися в різних комбінаціях дій і навіть бездіяльності.

Економічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг із лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

У поданому вище визначенні варто звернути увагу на обставини, коли один/одна з осіб, які проживають разом/є подружжям, не надає ключі від місця спільного проживання (квартири, будинку, кімнати тощо) або змінює замки, не попередивши про це, то, крім інших норм матеріального права (усунення перешкод при користуванні), у цьому випадку почнуть діяти норми ЗУ № 2229-VIII, оскільки особа вчиняє економічне насильство відносно до своєї/свого співмешканки/співмешканця (дружини/чоловіка) тощо. Це необхідно роз’яснювати людям, які звертаються до адвокатів. Про це варто пам’ятати й під час виклику поліцейських у зв’язку зі зміненими замками;  під час отримання відповідей від дільничних інспекторів, коли «зміна замків у квартирі» – це цивільно-правові відносини… У цьому випадку, ідеться про навичку ідентифікувати різні види насильства й обирати стратегії захисту в межах чинного законодавства, зокрема й застосування ЗУ № 2229-VIII.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали в постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

У цій ситуації у фокусі уваги правників має бути, наприклад розуміння того, що словесні образи – це не завжди конфлікт. Навичка ідентифікації конфліктів і розуміння того, чим конфлікт відрізняється від насильства й що під час судового розгляду справ, які пов’язані або можуть бути пов’язаними з домашнім насильством, важливо дійсно розібратися, чи мав місце конфлікт (де позиції та сили обух сторін є рівними), чи все-таки ці образи/погрози є певною формою домашнього насильства.

Фізичне насильство – це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, учинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис стосовно кривдника – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитися за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників й умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Процесуальні нюанси

Глава 13, якою доповнено ЦПК України згідно із Законом № 2229-VIII від 07.12.2017, знаходиться саме в розділі  IV, що має назву «Окреме провадження».

Відповідно до ст. 293 ЦПК України «Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства…». У тому ж розділі ЦПК України, а саме в ч.3 ст. 294 ЦПК України містяться визначені законодавцем особливості розгляду таких справ, а саме: «Справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, установлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду».

Також у силу ч. 5 ст. 294 ЦПК України – «справи окремого провадження не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди».

Про ці та інші визначені процесуальним законодавством особливості варто пам’ятати, працюючи зі справами, які стосуються домашнього насильства.

Еволюція судової практики. Сім правових позиції ВС щодо видачі обмежувального припису.

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21.11.2018 року справа № 756/2072/18 (у застосуванні обмежувального припису відмовлено) міститься правовий висновок щодо підстав для видачі обмежувального припису.

«Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного з батьків у реалізації своїх прав щодо дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають установлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

У Постанові Касаційного цивільного суду (Другої судової палати) у складі Верховного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) (у застосуванні обмежувального припису відмовлено) міститься  правовий висновок щодо суті (правової природи) обмежувального припису.

 «Ураховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАПта КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року справа № 753/23624/18 (постановою суду зменшено обсяг обов’язків, які було покладено на кривдника рішенням апеляційного суду)  міститься  правовий висновок щодо обставин, які підлягають установленню судом, для видачі обмежувального припису.

«… Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного з батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають установлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

Для зручності за посиланням розміщено рішення апеляційного суду в цій же справі.

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 06.02.2020 року у справі № 753/8626/19 (відмовлено в застосуванні обмежувального припису)  міститься  правовий висновок щодо факту звернення особи до різних органів із підстав учинення відносно неї психологічного та фізичного насильства як підстави для видачі обмежувального припису

«Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають установлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства в будь-якому його прояві.

Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт неодноразового звернення до різних органів із підстав учинення щодо неї психологічного та фізичного домашнього насильства… не підтверджує факту вчинення домашнього психологічного насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 12.03.2020 року у справі № 159/4550/19 (скасовано рішення апеляційного суду, яким рішення суду першої інстанції про відмову в застосуванні обмежувального припису залишено без змін) міститься  правовий висновок щодо умов видачі обмежувального припису та важливий висновок суду щодо необхідності дослідження електронних доказів (не прийняття й не дослідження яких у цьому  випадку визнано судом порушенням норм процесуального права).

Апеляційний суд покликався на те, що судом не встановлено, що зацікавлена  особа як кривдник систематично вчиняє домашнє насильство стосовно заявниці як своєї колишньої співмешканки та постраждалої, суд апеляційної інстанції: не врахував, що: домашнє насильство може проявлятися в тому числі й у формі психологічного насильства, не надав будь-якої оцінки ризикам відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; не надав оцінки наявним у матеріалах справи смс-повідомленням, які надходили на телефон ОСОБА_1 ; не врахував, що електронні докази є одним із доказів відповідно до глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України. Зважаючи на такі обставини, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Для зручності посилання на наступне рішення суду апеляційної інстанції (заяву про застосування обмежувального припису задоволено частково)

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 28.04.2020 року у справі № 754/11171/19 (заяву про застосування обмежувального припису задоволено) міститься  правовий висновок щодо тимчасового обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення обмежувального припису

«…тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом утручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, ураховуючи, що ці заходи пов`язані з протиправною поведінкою такої особи».

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.05.2020 року у справі № 404/5203/19 (обмежувальний припис застосовано) міститься  правовий висновок щодо підстав видачі обмежувального припису в частині оцінки факту не набуття статусу кривдника через відсутність преюдиції. Також у рішенні суду є вказівка на те, що малолітня дитина є жертвою домашнього насильства.

«...Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 та їх малолітня дитина – ОСОБА_2 , як жертви домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребують захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника…»

Підсумки:

Вищеописані посилання на правові висновки ВС не містять глибокого аналітичного аналізу у вказаній статті, оскільки цьому не сприяють ні формат статті, ні можливий обсяг викладеного матеріалу.  У наступних статтях ми більш детально розглянемо вищевказані судові рішення та правові висновки. Тому стежте за нашими публікаціями та заходами.

Варто зауважити, що огляд вищевказаної судової практики в хронологічному порядку наводить на думку про наявність позитивної динаміки в напрямку дотримання прав людини та справедливого балансу між правами й обов’язками.

Працюючи зі справами, пов’язаними з домашнім насильством, не залежно від сторони, яку представляємо, ми маємо пам’ятати про те, що прийняття та правозастосування ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» має сприяти:

–       протидії дискримінації за ґендерною ознакою;

–       запобіганню будь-яким формам насильства стосовно жінок;

–       запровадженню додаткових заходів, спрямованих на створення запобіжних і захисних механізмів боротьби з усіма формами ґендерно зумовленого насильства (у т.ч. домашного насильства);

–       забезпеченню додаткових гарантій захисту права на рівність між чоловіками та жінками, вилученню правових положень, які спричиняють  дискримінацію;

–       удосконаленню цивільно-правових засобів захисту потерпілих від насильства (цитата з Пояснювальної записки до ЗУ № 2229-VIII).

Наприкінці статті залишаю посилання на цікаве рішення суду першої інстанції про застосування обмежувального припису з посиланням у тексті самого рішення на Стамбульську конвенцію.

Автор публікації: Людмила Гриценко

Людмила Гриценко

адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ, тренер Тренінгової групи «АС»