Стягнення аліментів на утримання батьків: що потрібно врахувати?

Насамперед, необхідно пам’ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Указане  положення знайшло своє відображення, зокрема, у ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України (далі – СК України), яка передбачає, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними й потребують матеріальної допомоги.

Тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов’язок повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків виникає на підставі сукупності наступних умов:

1. Походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків (зокрема, усиновлення).

2. Непрацездатність матері, батька.

3. Потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Отже, зобов’язання повнолітніх «дітей» утримувати своїх батьків не виникає в разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. При цьому варто закцентувати увагу на тому, що обов’язок повнолітніх «дітей» не пов’язується з їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу (це зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі №212/1055/18-ц), хоча, звичайно, цей чинник ураховують при визначенні розміру аліментів відповідно до ч. 1 ст. 205 СК України.

Пропоную більш детально проаналізувати зазначені вище умови.

Щодо першої – походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків, зокрема, усиновлення, то, хоча остання й є очевидною, необхідно також урахувати п. 5 ч. 1 ст. 166, ч. 2 ст. 202 СК України, де зазначено, що, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, то обов’язок утримувати матір, батька в дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Це положення є логічним правовим наслідком позбавлення батьківських прав.  

Щодо другої умови – непрацездатності, то варто зауважити, що норми СК України, які стосуються утримання повнолітніми «дітьми» своїх батьків, не передбачають визначення осіб, які є непрацездатними. У зв’язку із цим, у судовій практиці при визначенні осіб, що є непрацездатними, найчастіше використовують за аналогією ч. 3 ст. 75 СК України, яка регулює право одного з подружжя на утримання й передбачає, що такими є особи, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, або особи з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи (наприклад, постанова Одеського апеляційного суду від 10.04.2020 р. у справі № 523/9834/17). Також у судовій практиці при визначенні осіб, які є непрацездатними, використовують й абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», де вказано, що непрацездатними громадянами є особи, які досягли встановленого ст. 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону. Згідно з ч. 1 ст. 26 указаного Закону за загальним правилом пенсійний вік складає 60 років. Ці положення, наприклад, були використані Київським апеляційним судом у постанові від 27.02.2019 р. у справі № 758/13173/17. 

Щодо третьої умови – потреби в матеріальній допомозі, то Верховний Суд неодноразово вказував на те, що необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо (постанови від 28.11.2018 р. у справі № 676/5118/16-ц, від 10.10.2018 р. у справі № 301/160/17). При цьому суди по-різному розглядають відповідні обставини. Наприклад, Київський апеляційний суд при вирішення питання про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач отримувала, крім пенсії, й інші доходи, які покривали її витрати: «…ОСОБА_1 отримує щомісячно пенсію у визначеному законом розмірі 1633,73 грн та аліменти в розмірі 1200 грн на місяць, що сплачує їй у добровільному порядку донька ОСОБА_3; має нерухоме майно, яке приносить їй дохід у виді орендної плати в розмірі 10 000,00 грн щомісяця шляхом надання побутових послуг наймодавцю, забезпечення харчами, оплатою комунальних послуг, тощо. Звертаючись із цим позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, навела  розрахунок витрат, які в середньому потребує позивач на місяць,  це 3851,78 грн та додаткові витрати на лікування, що у 2016 році склали 12 051, 41 грн, у 2017 році – 14 920,32 грн, у 2018 році – 7 749,70 грн та у 2019 році склали 4 178, 87 грн. Як убачається з наведених розрахунків, розмір витрат повністю забезпечується розміром отримуваних ОСОБА_1 доходів» (постанова від 16.06.2020 р. у справі № 759/7261/19). Водночас Львівський апеляційний суд встановив, що позивач отримує, крім пенсії, додатковий дохід від здачі в оренду житлового будинку та земельних ділянок,  проте, урахувавши стан його здоров’я, визнав останнього таким, що потребує матеріальної допомоги, хоча і зменшив розмір аліментів (постанова від 22.06.2020 р. у справі № 456/3111/19).

При більш детальному аналізі умови про потребу в матеріальній допомозі насамперед  варто сфокусувати увагу на питанні оцінки «прожиткового мінімуму», що часто стає «каменем спотикання». При вирішення відповідної категорії справ багато суддів використовували за аналогією ч. 4 ст. 75 СК України, яка передбачає, що один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Хоча в рішеннях судів у більшості випадків таке посилання було відсутнє. Власне Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (наприклад, постанови від 10.10.2018 р. у справі № 301/160/17, від 16.04.2018 р. у справі № 759/1315/17) і, відповідно, підтримував суди попередніх інстанцій, які відмовляли в задоволенні позову, встановлюючи, що отриманий позивачем дохід, зокрема пенсія, забезпечує його/її прожитковий мінімум.

Однак у постанові від 05 вересня 2019 року Верховний Суд у справі № 212/1055/18-ц зробив висновок про застосування норм права та зазначив, що отримання матір’ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. При цьому вказав, що не відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 р. у справі № 759/1315/17, оскільки в  ній колегія суддів враховувала прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який отримує позивачка як один із доводів у сукупності з іншими доказами для вирішення спору, а тому не посилалася на положення статті 75 СК України. Після цієї постанови Верховний Суд в інших справах уже почав дублювати вказану позицію (постанови від 26.02.2020 р. у справі № 233/4252/18, від 02.10.2019 р. у справі № 301/1359/16-ц).

Враховуючи такі висновки Верховного Суду, нині судова практика із цього питання ще поки різниться, що особливо відчутно в судах першої інстанції. Проте, аналізуючи судові рішення, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, можна помітити тенденцію до застосування правового висновку, зазначеного в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р.

Отже, найбільш складною умовою, яку необхідно довести непрацездатним батькам при стягненні аліментів з повнолітніх «дітей», є умова про потребу в матеріальній допомозі.

Розглянувши умови, на підставі яких у повнолітніх «дітей» виникає обов’язок утримувати своїх батьків, варто з’ясувати також не менш важливі питання, пов’язані зі   способом стягнення та розміром аліментів. Так, ст. 205 СК України передбачає, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Аналіз судової практики засвідчив, що суди дійсно враховують такі обставини в комплексі. І це не може не радувати. Наприклад, у постанові Львівського апеляційного суду від 22.06.2020 р. у справі № 456/3111/19 зазначено: «... беручи до уваги встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, те, що позивач володіє на праві приватної власності нерухомим майном, а саме, земельною ділянкою кадастровий номер 4625385600:05:000:0574, площею 0,3076 га, земельною ділянкою, кадастровий номер 4625385600:05:000:0307, площею 0,3614 га та 1/2 часткою житлового будинку, загальною площею 85,3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які здає в оренду та отримує додатковий дохід, беручи до уваги, що ОСОБА_1 отримує дохід на рівні мінімальної заробітної плати, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також те, що кошти на утримання ОСОБА_2 підлягають стягненню також з його сина, ОСОБА_3 , колегія суддів вважає, що розмір аліментів, які необхідно стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, слід зменшити з 1/8 частини до 1/12 частини доходів щомісячно, починаючи з 12.08.2019 року й довічно. На думку колегії суддів, стягнення коштів на утримання ОСОБА_2 з доньки, ОСОБА_1 у розмірі 1/12 частини доходу буде достатнім для поліпшення матеріального становища позивача, із врахуванням і тієї обставини, що кошти на утримання позивача присуджено також стягувати і з його сина, ОСОБА_3, який рішення суду не оскаржував, і не призведе до значного погіршення матеріального стану ОСОБА_1, яка отримує мінімальний дохід і на її утриманні перебувають неповнолітні діти».

У цьому аспекті варто зазначити, що згідно з положеннями СК України мінімальний розмір аліментів на утримання непрацездатних батьків не визначений, на відміну від аліментів на утримання дітей. Це зрозуміло, враховуючи  оціночну умову про потребу в матеріальній допомозі, однак подекуди позивачі все одно заявляють такі вимоги (приміром, ¼ від доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність). Суди ж реагують на це по-різному. Наприклад, Одеський апеляційний суд у постанові від 11.02.2020 р. у справі № 501/2106/18 залишив рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.05.2019 р. без змін, яким було стягнуто аліменти на утримання непрацездатної матері у розмірі 1/6 усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячно. У той же час Дніпровський апеляційний суд  у справі № 202/6014/19 ухвалює постанову від 01.04.2020 р., якою стягує на утримання непрацездатної матері аліменти в розмірі 1/10 зі всіх видів заробітку щомісячно, незважаючи на те, що початково позовна заява містила вимоги про стягнення аліментів у розмірі ¼ від доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Добре, що останніх судових рішень більше.

Важливою проблемою в контексті теми «Стягнення аліментів на утримання батьків: що потрібно врахувати?» є можливість звільнення повнолітніх «дітей» від обов’язку утримання батьків. У п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є абсолютним. У зв’язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред’явлено позов про стягнення аліментів, зобов’язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов’язків щодо них (ст. 204 СК України). Відповідно до ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Дочка, син звільняються судом від обов’язку утримувати матір, батька, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.  Несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, підтверджують довідкою, виданою органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

Якщо з ухиленням від сплати аліментів на утримання дитини все зрозуміло, то залишається актуальним питання щодо ухилення від виконання інших батьківських обов’язків. У багатьох судових рішеннях наявні такі аргументи, як «він кинув мене ще в дитинстві», «ніколи не займався моїм вихованням», «моїм вихованням займалась бабуся та дідусь» тощо. Однак, як засвідчує судова практика, відповідачу, як правило, не вдається довести ухилення від виконання позивачем батьківських обов’язків, внаслідок чого останній не звільняється від сплати аліментів на когось із непрацездатних батьків. При цьому потрібно звернути увагу й на те, що звільнення від відповідного обов'язку може мати місце лише у випадку, якщо такий обов'язок виник. Для кращого розуміння доцільно навести постанову Верховного Суду від 07.11.2019 р. у справі № 400/1621/16-ц. Зокрема, Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій про те, що доведено факт ухилення батька від виконання батьківських обов’язків (несплата аліментів, ненадання дозволу для виїзду за кордон, невідвідування батьківських зборів та змагань дитини тощо), однак у постанові зазначив таке: «установивши, що ОСОБА_1 не довів факту потреби матеріальної допомоги, суди попередній інстанцій не врахували, що в ОСОБА_2 не виник обов'язок утримувати ОСОБА_1 і зробили передчасний висновок про задоволення зустрічного позову про звільнення від обов'язку утримувати батька. Незважаючи на те, що в зустрічному позові було відмовлено, ця постанова «показує» способи доведення ухилення від виконання батьківських обов’язків, які можна використати при представництві адвокатами повнолітніх «дітей».

Підсумовуючи вказане вище, можна зробити висновок, що стягнення аліментів з повнолітніх дочки, сина на утримання батьків можливе при доведеності одночасно всіх умов: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків; 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. При цьому обов’язок повнолітніх «дітей» не пов’язаний із їхньою працездатністю й можливістю надавати батькам матеріальну допомогу, хоча, звичайно, це, як і сімейний стан сторін, суди враховують при визначенні розміру аліментів. Водночас необхідно пам’ятати, що такий обов’язок не є абсолютним, а тому повнолітні дочка, син можуть бути звільнені від його виконання.

Автор публікації: Наталія Паламарчук

Наталія Паламарчук

адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ, лектор Української соціальної академії, лектор Вищої школи адвокатури НААУ