Головна цитата
Навряд чи можна визнати вдалим способом для боротьби із злочинністю прийняття змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою в цілому. Україна – це не Грузія, хоча і стверджувати, що в Україні немає проблем з організованою злочинністю, навряд чи можна. Тому прийнятий Закон може стати чудовим інструментом для різного роду маніпуляцій, корупційних схем, що призведуть до безпідставних кримінальних переслідувань та порушень прав людини.
Публікація
Закон «про злодіїв в законі». Український аспект
04 червня 2020 р. Верховна Рада України прийняла президентський законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою», за який проголосували 236 народних депутатів.
Законом унесено зміни до статей 28, 2930, 96-6, 255, 256 Кримінального кодексу України й доповнено Кримінальний кодекс України статтями 255-1, 255-2. Крім того, у статті 255-3 до термінів «організована група» та «злочинна організація» додано поняття «злочинна спільнота», визначено відповідальність за злочини, учинені нею.
Історія прийняття законопроєкту про кримінальну відповідальність «злодіїв у законі» була складною, оскільки 04 лютого 2020 р. Парламент відправив його на доопрацювання до профільного комітету, зазначивши, що указаний проєкт закону потребує суттєвого доопрацювання.
Незважаючи на те, що законопроект удосконалили, ідеальним у технічному плані та ефективним для боротьби із злочинністю його навряд чи можна вважати.
Так, до кримінального законодавства України введено таку нову правову категорію, як «злодії в законі», установлено кримінальну відповідальність для них, а також для осіб, які, в окремих випадках, пов’язані із «злодіями в законі».
Історія питання
20 грудня 2005 р. парламентом Грузії був прийнятий Закон «Про організовану злочинність і рекет», що новелізував законодавство країнирузії та став початоком боротьби влади зі «злодіями в законі».
У 27 березня 2007 р. в межах цієї кампанії міський суд Батумі визнав винними Ізет Ашларбу за членство у "злочинній спільноті" (пункт 1 статті 223 Кримінального кодексу Грузії) його було засуджено до семи років позбавлення волі за звинуваченнями в приналежності до «злодійського світу» (відповідно до законодавства Грузії під цим поняттм розуміють «осіб, які визнають особливі правила злодійського світу й активно сприяють досягненню цілей цього злодійського світу».
10 липня 2007 року Апеляційний суд Кутаїсі, відхилив апеляційну скаргу Ізет Ашларби, а рішенням від 29 лютого 2008 року Верховний суд Грузії відхилив його касаційну скаргу як неприйнятну.
Засуджений Ізет Ашларба свою вину не підтвердив, однак суд визнав його винним за ст. 233 (1) Кримінального кодексу Грузії за трьома епізодами, які згідно із грузинським аконодвством кваліфікують як кримінально-карні діяння, які вчиняють «злодії в законі»: позасудове врегулювання спору кримінальним авторитетом, вимагання плати шляхом примусу і, найважливіше, обговорення питання про сплату грошей у злодійський «общак».
Ізет Ашларба звернувся зі скаргою до ЄСПЛ, у якій зазначив, що визначення поняття «злодій у законі» у Кримінальному кодексі Грузії має загальний характер, і він не знав, що його поведінка й висловлювання можуть мати негативні наслідки – кримінальне переслідування з боку держави та висунення проти нього обвинувального вироку.
Ізет Ашларба мотивував свою заяву тим, що ст.7 Європейської конвенції з прав людини визначено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.
Обвинувачувальний акцентував на тому, що Закон повинен чітко визначати, «яка дія чи бездіяльність є кримінально караними».
Цікавим є те, що уряд Грузії не заперечував проти прийнятності скарги Ашлабри, а в своїх поясенння ЄСПЛ вказав, що завдяки вдалим законодавчим змінам від 20 грудня 2005 року Грузія змогла ефективно переслідувати та притягнути до відповідальності понад 180 кримінальних авторитетів, 20 з яких було визнано винними у тому, що вони «злодії в законі».
15 липня 2014 р. ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Ашлабра проти Грузії» (Ashlarba v. Georgia, № 5554/08), яким відхилив скаргу заявника, указавши, що прийняття таких законів є можливим для окремих країн з огляду на ситуацію в певній країні.
Розглядуючи конкретний кейс, ЄСПЛ наголосив, що прийняття закону щодо боротьби з «ворами в законе» є необхідним для Грузії (хоча не завжди потрібний для інших країн), ураховуючи певні історичні факти, як-от: наявність у Грузії «злодії в законі» вплинула на формування злочинних структур влади у грузинському громадянському суспільстві та тюремному світі, починаючи з радянських часів; грузинських «злодіїв у законі» вважали одними з наймогутніших і найвпливовіших етнічних груп серед своїх однолітків у кримінальній еліті по всьому Радянському Союзу (відповідно до статистичних даних, грузинські «злодії в законі» становили 31,6% загальної кількості злочинних босів і були другою за величиною етнічною групою після російських «воров в законе» (п.24)).
Детальний аналіз рішення Ашлабра проти Грузії» (Ashlarba v. Georgia, № 5554/08) указує на те, що ЄСПЛ урахував грузинську ситуацію і допустив можливість застосування владою Грузії спеціальних законів у зв’язку із особливою потребою. ЄСПЛ зробив висновк про правомірність прийняття таких законодавчих змін у Грузії, а не в будь-якій іншій державі, через особливу необхідність таких змін у законодавстві.
Український закон «Про злодіїв в законі». Що не так ?
Прийнятий у нашій державі закон змінює ст. 255 Кримінального кодексу України і визначає, що «Під особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі й у статусі «вора в законе», у цій статті та статтях 2551, 2553 цього Кодексу слід розуміти особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям, здійснює злочинний вплив і координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив».
При практичному застосування положень ст.255 Кримінального кодексу України відразу виникне багато питань, а саме: як установити, що особа перебуває у статусі «вора в законе»? Яким чином визначити критерії наявності авторитету серед інших осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення? Заявлені критерії самі по собі існувати не можуть, їх слід доводити відповідними доказами, зібрати які навряд чи вдасться, ураховуючи менталітет та правила життя осіб, які б мали свідчити про існування таких обставин. Про письмові докази в цьому випадку йтися не може, бо свій уклад життя та історочні події подібна категорія осіб у письмових джерелах не фіксує і в архівах не зберігає.
Отже, можна зробити єдиний висновок, що в Кримінальний кодекс України введено оцінні поняття, що виступають ідеальним підґрунтям для різного роду зловживань. Проте вільне трактування кримінального законодавства є неприпустимим, а тому введення заздалегідь до нього оцінних понять, які можне трактувати самостійно й не завжди однозначно особа, що такі норми застосовує, явно порушує права людини, яка буде об’єктом кримінальних переслідувань.
Не можна не помітити й наявність у новій редакції Кримінального кодексу України специфічної, експресивно-забарвленої лексики, на зразок: «злодій у законі», «сходка» тощо, якою, як відомо широкому загалу, активно послуговується кримінальна спільнота.
Очевидним є той факт, що при прийнятті Закону були знівельовані положення ст. 62 Конституції України, згідно з яким обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, та на припущеннях. Усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 2 Кримінального кодексу України єдиною підставою для кримінальної відповідальності є вчинення винною особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Злочином же, відповідно до статті 11 Кримінального кодексу України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб'єктом злочину. Отже, однією з основних обов'язкових ознак злочину є діяння, що може бути виражене в формі дії або бездіяльності.
Зазначені норми свідчать, що особа повинна нести відповідальність за вчинення дій, правова кваліфікація яких є для особи зрозумілою й не потребує окремого роз’яснення чи тлумачення.
Прийнятий Закон також уносить зміни й до ст. 208 Кримінально-процесуального кодексу України в частині розширення підстав для затримання осіб без ухвали слідчого судді.
Так, правоохоронці отримають право затримати особу без ухвали слідчого судді, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 2551, 2552 Кримінального кодексу України».
На практиці така норма надасть правоохоронцям право затримувати осіб без достатнього доказового підґрунтя, що призведе до масового порушення прав осіб.
Навряд чи можна визнати вдалим способом для боротьби із злочинністю прийняття указаного Закону в цілому. Україна – це не Грузія, хоча і стверджувати, що в Україні немає проблем з організованою злочинністю, навряд чи можна. Тому прийнятий Закон може стати чудовим інструментом для різного роду маніпуляцій, корупційних схем, що призведуть до безпідставних кримінальних переслідувань та порушень прав людини.
Анжеліка Моісєєва
адвокат, Голова Комітету НААУ з кримінального права та процесу
Юрій Бауман
адвокат, заступник Голови Комітету НААУ з кримінального права та процесу
